Який гарний погожий день сьогодні, яка весна в повітрі носиться, як навіжена, які проліски красиві на клумбочках впорядкованих прокльовуються, які коти схвильовані бігають, яке все – ухххх, і який вихідний сьогодні! Який ще вихідний сьогодні? А шо такое?
А тут таке, сильно насущне, яке, по логіці зачіпати не треба, бо почне пахнути, але я не можу пройти мимо, у мене ломка, зачеплю. Чи святкувала б я той факт, що я царівна-комарівна, народившись комарем(втілившись, ой не починай)? Еммм, навряд чи. Чи боролась би я р’яно за такий же робочий графік/день, як і в комарів-самців? От, до речі, а що вони роблять: кусають і пють кров самки, а комарі напевно будують гнізда, збираються в общини, медитують і праноїдять(бо ж кров пють самки), припущу. От, то чи хотіла б я, будучи комаРівною (рівно склепаною батьками, рівною перед лицем господа, рівною як суспільна одиниця - гвинтик до гвинтика і машина працює, ура), будувати гнізда, збиратися в общини, медитувати і праноїдити(тут на останніх словах так око затіпалось, але уявлю,що я направду комарівна, а не людішечка)? Нєа, мені добре кусати і пити кров, як і закладено від початку віків. А ви скажете – тьху на тебе, ніякого розвитку, де твоя індивідуальність? І я злякаюсь і побіжу помагати будувати гнізда, збиратися в общини, праноїдити, а сама буду плакати в душі і хотіти випити крові.
Я оце шучу, канєха, де МИ, а де комарі(та ти шо), де наша свідомість, а де комарина. Ми то, індивідуальності, неповторні з неповторимих. Тому то й тут є місце всім: і тим хто хоче бігти будувати гнізда( та ясно, вибір ширший, любе-голубе), і стільки ж годин, як і вони – комарі-праноїди(чьо це їм можна, а нам неззя), і тим хто хоче пити кров(ясно, що вибір теж широкий і глембокий, не хлібом єдиним, товариші, ой не-не).
І взагалі, «привілегія» бути комарем чи комарівною, в принципі, дана від народження, дана і баста з тим, хулі тим городитися. Я собі уявляю святкування дня християнина, чи українця, литовця, кого не хоч( і що цим можна якось пишатися, omg), чи ше чогось такого – але то ше ладно, це все шари-наслойки, які ми повдягали зверху і стали значимими капустинками, а чоловік чи жінка – ото вже сорян)) Даність. Thаt’s all. І хулі тут хороводи з плясками розводити навколо вогню. Їй Богу(ше й його сюди приплела), не знаю.
А щодо кількості годин праці, того 8-ми годинного робочого дня, щодо якого точаться ножі(ой, простите, дискусія), то тут є все, на цій планеті – до кольору і до вибору: хоч- є 12-ти годинний, а є 8-ми, а є більш людські варіації, а є ще праця на себе, де ніхто тобі нічого не обіцяє, де ти сам собі обіцяєш – 6-8 годин, а потім – оп, очнулся і гіпс, тобто 10 годин пропрацював. Абись любилисте те, що робите. Чи на когось, чи на себе, чесне слово. Тут нікт ніц не порадить. Все так тяжко індивідуально, аж єдним рецептом не обійдешся.
В принципі, вільна воля(свободная воля) – те, що у нас є апріорі, і те, що не можна відняти, забрати. Ви скажете – в цьому суспільстві, ми за неї боролись. А я скажу вам(але дуже тихо, по секрету секрецій) – так в цьому суспільстві, в цій реальності(!) ми взагалі багато за що «боремось»(з вітряними млинами), ці прекрасні ілюзорні бутафорії, постановки і дійства, взагалі покликані нас відволікати, щоб ми собі мали чим зайнятися на досуге – боротьбою за(а список безкінечний і він буде поповнюватись). А ви скажете – страждання людей не ілюзорні, а я скажу – як ми зараз зачепимо ще індивідуальний розвиток душі, карму і все такоє, то договоримся з вами хіба що – іди ти не хер зі своєю філософією, тобі нас**ти на людей. Я вам кажу. Бігме.
Але якщо тако до теми, то.. чи люблю я подарунки? Пфффф, ясен пень! А подарунки від чоловіків? Но звісно же так) Окей, а квіти? Еммм.., дивіться, квіти бувають в двох кондиціях: живі і мертві (як вода з казок, але то не казки були)). Живі, якби, в горщиках ростуть і процвітають, і то приємно за ними «поухаживать», водички плеснуть, туди-сюди, і помилуватись довше можна висадженими тюльпанами(не в сенсі наляканими, боже упасі, а висадженими в земельку),от. А мертві – то всі ті зрізані красоти, які вже майже не дихають, але, звісно ж – вони гарні. Смерть взагалі любить такі жарти – печать краси залишати. В нас якось не заведено дарувати зв’язку мертвих кошенят в целофанчику прозорому зі стрічкою і бантичком, а з квітами все інакше) Поки що.
І…дорогі жінки! Так, дорогі, серцю милі, любі і квітучі кожного божого дня, не лишень в цей окремий день. І так, раді подарункам, сюрпризам і увазі завжди, в будь-який день, просто так, без особливих причин, якшошо) Дорогі чоловіки, не обмежуйте себе одним днем, ми жінки залишаємось такими круглий рік. So… почему бы и да?
І коли мене вітають, то я просто кажу – дякую, - не розводжу філософію і не гаю свій та вітальника час. А тут, в даній статті, візьму і розведу) В такий то день - гріх не пофілософствувати. Аж полегшало.
А спонсором цієї статті стало слово – індивідуальність. Його тут так багато, аж може укачати від незвички. Відразу видно – в кого що болить)
P.S.: І на малюнку – царівна-комарівна. Шо, не очень? Ну я не знаааю, я старалась.
текст та ілюстрація by LidikArt
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
