Допоки вони з нами...

По всіх чиказьких парафіях після недільних богослужень віряни всіх поколінь і хвиль еміграції спілкуються в аудиторіях (актових залах). Зручно й приємно, помолившись, купити бутерброд, тістечка чи сік,  сісти за великого стола і провести найкращий час без комп’ютера, телевізора у простій розмові з ким прийдеться на часі, або з друзями. Воно - спілкування - і тільки воно сприяє обміну не тільки думками, а й енергіями, знімає напруження повсякденних обов’язків. 

Мною завжди керує  цікавість зустрітися з тими, хто, на жаль, помаленьку відходить; є містична потреба зазирнути у той давно минулий час, розпитати свідків великих подій минулого про їхню життєву працю, традиції сімейні і громадські. Ці елегантні пани і пані народжені на початку або в середині минулого століття, коли тільки закладалися  цеглини у будову власної держави, а потім боронилися її стіни...

Якийсь час я зупиняла погляд на літній жінці, яка тримає спину не тільки фізично, але й фігурально. Те, що жінки  становлення у середніх роках минулого століття не носять зморщок, мене дуже дивує, а й занурює у роздуми: не те ми в Україні, видко, їли, не ту воду пили...

Пані Марія Васько ще не була моєю знайомою, коли я вже відчувала її твердий, цілеспрямований характер. Докази? Майже немає Віча, мітингу чи зустрічі з політиками у Культурному Осередкові, де би не було її  з чоловіком. При ближчому знайомстві дещо розповіла про свою працю в УПА:

Я народилася 10 березня 1930 року у селі Кінашів Галицького району Івано-Франківської тепер області. У 1946 році я переїхала у село Загір’я і там стала працювати з друзями і подругами (в УПА - мій додаток). 

Кого пам’ятаєте, пані Маріє? Що сталося з тими людьми?

Провідником був Вихор - крайовий служби безпеки. Дмитро Сухоребський - член УПА (загинув); Костюк Ярослав, 21рік,  загинув у селі, Думич Степан, 22 роки, - у таборах. Думич Іван, 25 роки - загинув у селі. Сотник зі псевдом Дуб застрілився у 1947 році, не дався катам живим. Сухоребська Текля - зв’язкова, Павліна Нагірна - зв’язкова, Ґораль Броніслав - зв’язковий, сам був з Лемківщини. І я працювала з ними. Зараз вони вже на відпочинку за Україну: над ними вітер колише зелену траву. А так було нас тоді багато! Я виїхала у 1968 році в Польщу до сестри і там прожила 10 років, поки мене брат не забрав сюди, до Чикаґо. Тут одружилася з Миколою Васьком, стала працювати по-інакшому для УПА: в кожній організації брала участь у збірках грошей для України, пікніках, концертах.  У союзі українок і до сьогодні помагаю, даю на потреби, де тільки питають. Я живу для свого народу, для України, де загинули мої брати і сестри у тюрмах, сибірах, від рук катів московських. Багато впало і у полі бою. Пам’ятаю 1944 рік, 26 серпня, як вони перейшли кордон по фронті, обступили наші села, палили, кололи багнетами мужчин: по 3-4 лежали по подвір’ях...матері руки ламали, діти тодішніх загиблих досі пам’ятають ці дні.

Священиків брали в тюрми, де їх мордували. Сьогодні їхні сини стали у боротьбі на Майдані: їм смерть - не страшна!

Послухайте наш Гімн!

Гімн  УПА

Зродились ми великої години,

З пожеж війни, із полум’я вогнів.

Плекав нас бій на тропах України,

Кормив нас гнет і гнів на ворогів.

І ось ідемо у бою життєвому,

міцні, грізні, незламні, мов граніт,

Бо плач не дав свободи ще нікому,

А хто борець - той здобуває світ!

Не хочемо ні слави, ні зарплати,

Зарплатою нам - радість боротьби.

Солодше нам в бою умирати,

Як жити в путах, мов раби.

Досить вже з нас руїн і незгоди.

Не сміє брат на брата йти у бій!

Під синьо-жовтим прапором свободи

З’єднати весь великий нарід свій.

Велику правду для нас всіх єдину

Й наш гордий клич народові неси. 

Батьківщині будь вірний до загину

Нам Україна вище над усе.

Веде нас в бій борців упавших слава,

Для нас закон найвищий  - то приказ.

Соборна українськая державо, міцна, грізна - від  Сяну - по Кавказ!

Пані Марія Васько і зараз говорить про справи такої давності з душевним хвилюванням, з підступними  слізьми, закликаючи всіх, хто збирається обговорити події в світі, а найбільше в Україні, ставитися одне до одного дуже дружньо, живучи думкою: життя  земне  обмежене до здивування - в одні двері зайшов, в інші вийшов...

Людям, народженим у 20-30 роки, не бракує відваги, сміливості сказати правду, порівняти людську поведінку тоді і зараз, навіть фізичних сил вистачає, аби відвідати політичні мітинги, віча,  збори і концерти на честь видатних людей.

Скажу чесно: повага від нас, молодших, до таких людей - неймовірно велика. Вона базується ще й на власному інтересі, адже роки біжать для всіх; може і нам Бог відпустить час і сили для продовження справи захисту України, вибудови її гордої постаті серед   світових держав. Сподіваємося на це.