ДОНЕЧКИ НА ДАХУ, АБО DAKH У DAUGHTERS ПОЇХАВ

От дайте відповідь на питання: які асоціації та думки виникають у вас у голові при згадці слова "кабаре"? А якщо до нього додати слово "фрік" і поставити рисочку? Я вже чую це виразне "пфффф" і бачу, як мружаться ваші очі у презирливій гримасі. Не все так однозначно, друзі. Якби ви знали про сімох дівчат, що лабають у жанрі "фрік-кабаре" та іменують своє збіговисько DAKH DAUGHTERS, ви б точно смакували ці два слова через рисочку і співали б дифірамби експериментальним перфомансам учасниць гурту. 
 
Кабаре традиційно асоціюється у нас з попсовим "Чикаґо", менш відомим, але стопудово кращим однойменним фільмом з Лайзою Міннеллі далеких 70-х років та, можливо, "Академією" авторства Мілявська-Цекало. Але жоден з цих продуктів різних культурних епох і поряд не топтався з тим "кабарищем" (бо просто кабаре - звучить надто мляво), котре репрезентують "Донечки" режисера театру "Дах" Влада Троїцького. 
 
Перші хвилини їхнього виступу видаються нескінченними, адже ти навіть допнути не можеш, що вони виробляють: кожнісінька учасниця тримає в руках по музичному інструменту, щось лепече не в ноти, перегукуючись зі своїми партнерками, танцює невпопад, кричить чи плаче, гомерично регоче чи стоїть мовчечки, ніби та шевченківська тополя, про яку розпинається номінальна солістка (тому що офіційної "першої скрипки" у гурті немає). Лише потім, хвилин за десять, ти ніби налаштовуєшся на одну хвилю з артистками, знаходиш оптимальну частоту, на якій можеш сприймати їхню творчість, і занурюєшся у напівтрансовий стан, ловлячи себе на думці, що тупочеш ногою в такт музиці, заколисаний мелодією, співом, самим дійством. Офігенне відчуття, скажу я вам!
 
Трохи сухої, проте важливої інфо. Офіційно фрік-кабаре-гурт "DAKH DAUGHTERS" існує року так з 2012, проте активно гастролювати дівчата почали тільки з наступного, попутно вразивши своєю музичною а-ля какофонією цивілізований європейський світ. Навіть росіяни були зачаровані поліфонією виступів "Донь", хоча їх мав би не на жарт налякати той факт, що гурт виступав під час майданних подій, розгойдуючи революційно налаштований натовп своєю пассіонарною "Ганнусею". Втім, мистецтво воно і є мистецтво, що навіть вузьколобі та політично короткозорі можуть оцінити блискучість задуму експериментального проекту. 
 
Говорити щось про головний хіт DAKH DAUGHTERS немає сенсу, тому що кожен їхній, так званий, лонґплей - це абсолютно рівнозначний за експресивністю, драматичністю та виразністю міні-спектакль, у ході якого розкривається надзвичайно широка гамма почуттів та нюансів. Навіть неофіційна візитівка гурту - ROZY/DONBASS, написана і вперше заспівана-зіграна задовго до трагічних для України подій, - це далеко не найкраща річ у репертуарі, і вона не репрезентує увесь потенціал кабаре-ґьолзбенду у повній мірі.

Перше і останнє, що кидається в очі? - це показна, нарочита, підкреслено кітчева театралізованість виступів. І справа не тільки у пантомімному гримі учасниць, їхньому кумедному вбранні а-ля "бабушкін вінтаж" чи широкій варіативності сценічного реквізиту. Будь-що, навіть неполадки зі звуком майстрині бурлескного ґранжу (це вже моя отсєбятіна, не лякайтесь) комічно або/та драматично обігрують, втягуючи глядачів та навіть членів команди по той бік куліс у свою гру. І це відгонить професіоналізмом до мозку кісток.
 
Для того, аби написати більш-менш компетентний пост про "Донечок", мені довелося передивитися з десяток їхній відео. Ясна річ, що я звертала увагу і на коментарі під ними. Це саме той випадок, шановні, коли думки щодо того чи іншого явища поділяються на діаметрально протилежні, що, як показує історія культових артистів-феноменів, є обнадійливим прогнозом для кабаре-бенду. "Психбольница на каникулах", - пише хтось, не пам'ятаю хто, у Ютубі. Не знаю, зі знаком "+" чи зі знаком "-" цей коментар, проте враження користувача майже точно передають ту атмосферу, що панує на виступах DAKH DAUGHTERS.
 
Якщо, переглянувши відео виступів гурту, ви зрозумієте, що у вашому житті не вистачало цієї "психушки на гастролях", то музика і перфоманси кабаре-фриків апелюють саме до вас. Тільки прошу, не полінуйтеся додивитися і дослухати десятихвилинку до кінця, адже тільки так можна розсмакувати творчість гурту і визначитися, чи варте воно вас. Або ви - його, як знати...