"До української сцени, її скорбот і молитов..."

Твердість українського духу, незламність, упевненість на шляху до мети — скільки тепер про це писано-переписано! У час переосмислення, навіть більше — імпульсивного і всепоглинаючого росту свідомості ще вчора зашорених у власній байдужості наших співгромадян, дуже важливо мати перед очима гідний приклад. Таким прикладом для багатьох може бути жінка, яка перша на нашій землі отримала звання Народної артистки, правда тоді ще республіки.

У серпні вся театральна Україна відзначатиме річницю з дня народження легендарної Марії Заньковецької, яка віддала все своє життя на становлення й розвиток в Україні галузі мистецтва, що лише згодом набула неабиякого визнання. Уже пізніше, в пору розквіту акторського таланту Марії Заньковецької, А. П. Чехов назве її "хохляцькою королевою", жартівливо висловлюючи прихильність до неї, а С. Петлюра порівняє її здобутки зі здобутками Т. Г. Шевченка. І це буде недалеко від істини: як Тарас Григорович, так і витончена, тендітна Марія, були першовідкривачами українськості свого часу.

Народилася Марія Адасовська (справжнє прізвище, яке змушена була лишити, щоб не компрометувати батьків неприглядною, як на ті часи, легковажною професією) 1854 року в селі Заньки Ніжинського повіту Чернігівської губернії. Марія була сьомою дитиною в дворянській родині. Із перших свідомих кроків вона тішилася українською піснею, всотувала в себе кожну рисочку етнічного українського побуту і почувала себе актрисою. Вибір професії не був спонтанним: Марія з юних років тягнулася до "лицедійства", це було в її природі і світобаченні протягом усього життя. Вона з дитячих літ розігрувала усіх навколо себе, брала участь у камерних родинних виставах, а згодом і в роботі аматорського театрального колективу в Ніжині.

Доля Заньковецької - це життєпис одночасно і жіночого щастя, і всеохопної несправедливості, нерозділеності і гіркоти.

У 1875 році молода пані виходить заміж за офіцера О. Хлистова. Чоловік, не роздумуючи, перевозить її у сіру і мовчазну фортецю Бандери, яка слугувала згодом стратегічним пунктом у російсько-турецькій війні. Суворе життя у фортеці тиснуло на Марію, але саме тут до неї прийшло кохання до молодого військового Миколи Садовського (Тобілевича), який також захоплювався сценою. Їх шляхи на довгі роки переплелися з незборним коханням і потягом до театру.

Весь творчий шлях Заньковецької так чи інакше пов’язаний зі співпрацею з Садовським. Навіть на сцені вона проживала свою любов, і це надавало природної жаги її героїням, наповнювало гру актриси справжністю і чуттєвістю. Ще перебуваючи у фортеці, вони в парі ставлять "Наталку Полтавку" Котляревського, втілюють на сцені сюжети, пов’язані з російсько-турецькою війною, тим самим уже тоді засвідчуючи глядачам неперевершений творчий дует. І відтоді глядачі вже не припиняли розчулено плакати на її постановках, захоплюватися і схилятися перед нею.

Але згодом Марія змушена виїхати з чоловіком до Фінляндії, що на деякий час перервало її акторську діяльність. Взаємини з Миколою Садовським продовжуються в листуванні. Ці листи згодом назвуть "антологією української пестливості". Ніжні, закохані, сповнені чоловічої надії, вони часто лишаються без відповіді, або відповідь губиться дорогою. Та світло взаємних почуттів не згасає. В одному з листів коханий пропонує Марії Костянтинівні приєднатися до трупи Кропивницького, на що вона відповідає рішучою згодою. Для реалізації запланованого їй довелося припинити подружні стосунки з чоловіком. Тоді це було нонсенсом у дворянських колах. Змушена була зректися і батьківського прізвища, узявши за псевдонім похідну від назви рідного села Заньки. Із цим ім’ям вона й увійшла до історії українського театру.

Зірка Марії зійшла в акторському небі швидко та яскраво.

Труднощі після розриву з чоловіком і батьками, які так і не прийняли рішення доньки бути актрисою, а тим паче -  розійтися з чоловіком, лише загартовували на подальші кроки. Тогочасна жінка не мала права вирватися із сімейного кола, тому Марія, зробивши вибір, позбулася будь-якої підтримки суспільства і навіть отримала заборону Синоду на подальше одруження. Самотність в деякій мірі була третьою, після театру і Садовського, супутницею життя актриси. Ще замолоду втративши здатність народжувати (за першої вагітності чоловік жорстоко штовхнув її, що викликало травму з незворотними наслідками), Марія прив’язується до сина Садовського від першого шлюбу — Юрка, який у деякій мірі стає сенсом її життя на певний період.

Кохання, заради якого Заньковецька пожертвувала і становищем у суспільстві, і підтримкою родини, не було безхмарним. Молодий Тобілевич являв собою талановитого красеня, і його любили не лише прихильниці театру, а й усі жінки загалом. Здавалося, що у нього в коханках ходили всі привабливі українки. Заньковецька все життя потерпала від зрад Садовського-Тобілевича, але завжди намагалася зрозуміти і пробачити. Такі коливання у взаєминах надавали їй певного жару, повністю проявляли її горіння на сцені й поза нею.

Марію любили всі. У друзях вона мала Лесю Українку, Франка, Грушевського, Чехова, Карпенка-Карого, Кропивницького, Старицького, Коцюбинського та багато інших. Заньковецька грає в Єлисаветграді, Києві та інших містах України (тоді ще в складі Російської імперії), а згодом стає королевою сезону в Петербурзі та Москві, граючи на ряду з М. Єрмоловою, Елеонорою Дузе і Сарою Бернар. Єдине, що перешкоджало стовідсотковому визнанню в імперській Росії, це те, що героїні Марії говорили виключно українською мовою, яка тоді вважалася "халопскім нарєчієм", а відтак персонажі Заньковецької були прості дівчата, служниці, бідні, але зіграні не менш талановито, ніж пишні красуні, подані у виконанні інших актрис.

Знаковим було те, що Марія відмовлялася від багатьох вигідних пропозицій виключно через мовне питання. Їй пропонували як грошові винагороди, так і ролі світового масштабу. Згодом Марія скаже: "Своє рідне владно кликало до української сцени, до її скорбот і молитов". Пропозиції російських акторів і драматургів були рішуче відхилені. На сцені жінка провела сорок років, щоразу дивуючи своїх прихильників майстерністю і знаковістю ролей.

Вірність Україні, її звичаям і мові — то було чи не єдине, що лишилося у Марії в кінці життя. Сьогодні в театральній практиці кожна актриса-початківець рівняється на Заньковецьку, але повторити іі природну гру, яка завжди балансувала на межі з реальністю, не вдавалося ще нікому. 4 жовтня 1934 року, у домі сестри в Києві, де Заньковецька знайшла останній притулок, закінчується життя визначної жінки. Згодом в тому будинку створено музей, який працює ще й досі.

Марія Костянтинівна Заньковецька так і залишається прикладом для багатьох із нас. Тим більше сьогодні, коли ведеться кривава війна за цілісність і єдність України. Вірність і любов до Батьківщини талановитої актриси ілюструє нам те, що маємо нести в серці: за будь-яких умов лишатися вірними своїм принципам і почуттю національної гідності.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

30 хвилин в день, які повністю змінять ваше життя
Нам постійно бракує часу. Робота, справи — за ними та втомою не встигаєш займатися тим, чим хотілося б. А життя втікає. Далі в статті розповімо про надлегкий спосіб, який допоможе встигати все.
Читати більше
Ви будете в захваті від цієї різдвяної випічки з марципанами
Сьогодні спробуємо приготувати разом щось дуже смачне, а саме німецький штолен. Цією випічкою можете потішити рідних у холодний вечір або ж одразу запам'ятати рецепт собі до свят.
Читати більше