До прильоту маятника – Віктор Шендеровіч

Я нині, тимчасово, не на Батьківщині й не вперше констатую: географічна віддаленість від Росії змінює сприйняття того що відбувається з нею. Повітряна подушка – не тільки амортизує удар, але і додає погляду деякий кут відсторонення. І замість «ох, і не х... ж собі» говориш, прочитавши новини:

– Ну треба ж. …. .

Росія є Абсолютним Злом, яке треба негайно знищити.

І ось під цією точкою зору знаходячись, хочу відмітити, що все, звичайно, дуже хрєново, але хрєново цілком передбачено. Тому що все це – і повна відморозка путінської команди, давно вже нікому і нічому не підконтрольної, і адекватна (нарешті) відповідь Заходу, який розгледів (нарешті), з ким має справу, – все це, так або інакше, було абсолютно неминуче.

Власне, смислова розвилка була пройдена при анексії Криму; решта – подробиці броунівського руху. Гіркінські ідіоти могли збити не малазійський «боїнг», а який-небудь інший; Кремль – попастися не на невдалій спробі вбивства, а на попередній, такої, що вдалася. Дєріпаска міг почати прилюдно розкидати пальці не при цій повії, а при сусідній. Або не Дєріпаска. На місці Сирії, яка здетонувала в ці дні безпрецедентним демаршем ЗДА, могла опинитися інша збиткова геополітична точка, яка зачіпає наші імперські амбіції, що вічно зудять. Але все вийшло, як вийшло, – і тепер ми дивимося це кіно далі. Дивимося, – тому що наша інтелігентська спроба вплинути на сюжет, стати дійовими особами російської історії, – виявилася слабкою і некондиційною.

Радощі нас тепер чекає зовсім мало, а біди все більше. Охочі позубоскалити над Дєріпаскою можуть, звичайно, розважити мешканців свого фейсбука, але погано буде не Дєріпаскє, а (спершу) мешканцям російських міст, чий бюджет майже повністю залежний від «Русала»... Надія мрійливої частини ліберального спектру, що хоч би зараз до електорату що-небудь дійде, здається мені малообґрунтованою: не дійде. «Стокгольмський синдром» вже зжер зсередини всіх заручників, і їм залишається тепер тільки об'єднатися навколо Путіна, проти зовнішньої загрози – вже реальною, до речі.

Самим же Путіним і викликаною. Ось тут він постарався на славу, годувальник наш закупорений. Це – вийшло! З подвоєнням ВВП не вийшло, з федералізмом не вийшло, доріг як не було, так і немає; газифікація – у свята. Чечня, яка конкурує з Альпами, і Сколково, яка показує середній палець Силіконовій долині, вітають один одного в одній і тій же лубянській дупі. Нічого не вийшло у Путіна, окрім внутрішнього абсолютизму і зовнішньої ізоляції, абсолютизму традиційно супутньої. Причому ізоляція ця в нашому випадку – ізоляція дуже слабкої держави, хоча і держави, яка сильно приндиться. Держави, яка об'їдається зі сходу, вже у відкриту, могутнім Китаєм, а на Заході – згуртувала проти себе весь цивілізований світ. Це ж як треба було постаратися, а?

З приїхалом вас, дорогі росіяни. Продовжуйте святкувати наприкінці – взяття Криму або що там у вас зараз в порядку денному народних гулянь? Нічого іншого, здається, вже не залишається.

Повторю сказане чотири роки тому: окремо всіх нас – дуже шкода, всіх разом – ні.

Росія є Абсолютним Злом, яке треба знищити.