Дмитро Корчинський про вибори президента США

Мир вам, браття і сестри!

Щось говорити за американські вибори, не перебуваючи у Сполучених Штатах, не перебуваючи у Вашингтоні, не перебуваючи у виборчих штабах, є абсолютною дурницею. Я не буду цього робити, незважаючи на те, що у мене є такий американський капелюх, а у вас нема. Втім, на правах власника капелюха, я все таки скажу кілька слів.

Ми не знаємо, хто для нас краще – Трамп чи Байден. Судити по Трампу по карикатурах, а ми тільки по карикатурах і анекдотах за нього знаємо, чи по Байдену, судити з тих кримінальних справ, хвости яких лежать в Україні, це є дурниця. Ми так нічого не з’ясуємо.

І все ж таки, чому американські вибори так важливі не лише для нас, але і для всього світу? Більше того, чому американські вибори важливі навіть для американців. От, наприклад, німецькі вибори, для німців не дуже важливі, французькі вибори для французів не дуже важливі, а американські вибори важливі для американців. Тобто вони більше залежать від того, хто стане президентом Сполучених Штатів, ніж французи залежать від того, хто стане президентом Франції, бо американське суспільство, на відміну від європейського, все ще дуже архаїчне.

Ще Макс Вебер на початку ХХ століття помічав це і казав, що європейське суспільство формується з людей, а американське суспільство формується зі спільнот. І в Америці, як і в Одесі, не ходять  просто так, там ходять від когось.

Значною мірою американське суспільство все ще формується зі спільнот. Там ще не настільки інтегроване суспільство, як суспільство в Європі чи в Україні. Це все ще дуже патріотичне суспільство, незважаючи на те, що остання війна з Мексикою була доволі давно, а найближча війна з Канадою буде ще не скоро, американці – патріоти, і піднімають прапори. Вони є більшими патріотами, ніж в середньому українці. Українці не піднімають національні прапори у себе на огородах, а американці піднімають.

Це все ще дуже месійне суспільство, тобто це суспільство і еліта цього суспільства здійснюють місію в світі. Основний їхній документ -  Конституція, Білль про права (перші 10 поправок до Конституції), написані як місійні документи, а не як канцелярська форма.

Поштовх батьків-засновників США, поштовх тих людей, які приїхали туди з Європи, це були адепти крайніх протестантських деномінацій, ідеалісти і мрійники, які не могли миритися з тим, що відбувалося в Європі, не могли миритися з компромісами віри і компромісами прав. Так от, всі ці померлі люди все ще впливають. Поштовх, який вони дали цьому суспільству, все ще не згас.

Тому якщо у Європі президент – це ніхто, і краще б його замінити на комп’ютер, і незабаром його замінять на комп’ютер, то в Сполучених Штатах особистість значить іще доволі багато. Від особистості, навіть на такій незначущій посаді, як президент США, дуже багато залежить. Але чому цим переймаються не американці… Тому що, як ми знаємо, Сполучені Штати – це паровоз глобалізму. Це паровоз економіки. Це паровоз безпеки. Це нові способи життя. Це наука. Це те, з чим у нас асоціюється увесь світ. Так от часто цей паровоз божевільний, і він намагається рухати потяг глобалізму перпендикулярно рейкам.

Буш-старший далеко не Рузвельт, а Трамп, при всій його дивакуватості, далеко на Авраам Лінкольн. Ті би, звісно, розв’язали атомну війну. Але навіть Буш-молодший, і навіть Трамп витворяли таке, що «мама дорогая»… Їх реально боялися. Боялися не їхньої сили, боялися їхньої неадекватності. Це люди ХІХ століття. І люди ХХІ століття, люди ХІХ століття жахаються. В минулому Трамп не викликав би жодного подиву, вони всі були такими ці американські президенти десь до 60-х років ХХ століття.

А Байден, скажемо, це справді людина глобалізму, справді визначний бюрократ. Його основна функція – не заважати. Його основна функція – не виділятися на тлі шпалер Овального кабінету, і він не буде заважати. Він не буде заважати американцям. Він не буде заважати нікому в світі. І як би там не було, хоча Байден поза сумнівом симпатичніше, ніж Трамп, але все ж таки, це Америка занепаду, а так чи інакше, вона вже в об’єктивному занепаді, перемогла Америку підйому.

Адже Трамп не забезпечував підйому, можливо, він забезпечував всяке неподобство, але він символізував ту Америку, про яку мріють ті, хто пам’ятають, що колись вона була великою. Втім, що нас цікавить найбільше, чи буде Америка Байдена добивати путінську РФ? Не буде. Тому що Америка ніколи не добивала РФ, і ця тенденція, на жаль, не зміниться. Це наша місія і наша функція її добити, а Америка буде її рятувати.

Сполучені Штати рятували Радянський Союз в 20-х і 30-х роках минулого століття. 200 тисяч американських інженерів працювали на побудові радянської промисловості. Вся вона збудована за проектами американських фірм. Сполучені Штати врятували Радянський Союз від німців. Вони завалили Радянський Союз ленд-лізом, потім відкрили другий фронт, хоча могли цього не робити.

У 1945 році президент Рузвельт, а згодом Трумен, Черчилль, віддали Східну Європу на поталу Радянському Союзу. Могли не дарувати, але вони подарували. Була «холодна віна» між Сполученими Штатами і Радянським Союзом. Насправді, це була прохолодна віна. Сполучені Штати 15-20 мали настільки велику перевагу в зарядах і носіях, що могли знищити Радянський Союз без жодного ризику для себе. Вони не знищили Радянський Союз, а згодом вони йому навіть допомагали разом з усім Західним світом. Різноманітні разові контракти, різноманітні дружби, різноманітні зустрічі.

Сполучені Штати протидіяли розпаду Радянського Союзу. Ми пам’ятаємо президента Буша-старшого, його виступ в Києві в 1991 році («боягузлива київська промова» Президента США Джорджа Буша у липні 1991 року перед Верховною Радою України, у якій він застеріг українців від «самогубного націоналізму» та розриву з Москвою – ВЗ), де він закликав українців не покидати Радянський Союз. Для них була дуже велика несподіванка – розпад Радянського Союзу, а потім демократ Обама, попередник демократа Байдена, робив перезавантаження з Путіним після того, як Путін вбив 100 тисяч чеченців і після того, як окупував половину Грузії.  Президент Обама робив з ним перезавантаження.

Тобто є тенденція. Ця довготривала тенденція полягає в тому, що Сполученим Штатам не вигідний розпад Московії. Їм вигідно, щоб Московія була і впливала на свою околицю. Це не залежить від Байдена, це не залежить від Трампа, так просто сталося, і ми маємо це враховувати. Ми маємо враховувати, що нашим єдиним реальним союзником може бути лише північнокавказький спротив імперії.

Америку треба любити. От я, наприклад, люблю Америку, захоплююсь цією країною, і дуже цікавлюся нею, але її не треба настільки любити для того, щоб принижуватися. Щоб принижуватися перед нею, нічого доброго не буде. От московіти не принижуються, і мають від Америки більше благ, ніж ми, українці, коли намагаємося принизитися. Це стосується Крейга Ленга. Це доброволець американець, який воював на Донбасі за  нас в «Правому секторі», потім в Українській Добровольчій Армії, і зараз його хочуть видати Сполученим Штатам, де на нього очікує смертна кара. Він нібито вбив там двох чи трьох чоловік.

Справа в тому, що за українськими законами ми не можемо видавати людину нікому, якщо їй загрожує смертна кара. В жодну країну. Ні в Саудівську Аравію, ні в Сполучені Штати, і тим не менше, зараз Україна хоче видати цього американського громадянина. Звісно, що влада хоче прогнутися перед нової адміністрацією, але прогинатися не рентабельно, не треба цього робити, ми маємо протестувати. Ми маємо добитися того, щоб цей доброволець не був виданий Сполученим Штатам, точно так само, як ми протестуємо і домагаємося, щоби кавказькі добровольці не видавалися путінській РФ. Бо ця видача така сама підла, як і видача РФ.

І вибори проукраїнського президента треба проводити все-таки не в Сполучених Штатах, і не приведи Господи, не в Україні, а лише в Литві. Оце стабільна тенденція, - в Литві щоразу перемагають проукраїнські президенти.

Амінь!