Ми часто згадуємо великих українців, котрі прославляли нашу Батьківщину і жили десь приблизно до кінця 90-их років, однак дуже рідко говоримо про сучасне покоління талановитих земляків. Невже справа в тому, що Україна збідніла на митців? В жодному разі. Просто чомусь ми мало про них знаємо, якщо й знаємо взагалі. З одного боку інформаційний простір більше зацікавлений у "розкручуванні" зірок шоу-бізнесу, тому не надто переймається подробицями про українських сучасних письменників чи художників. Але є в цьому і наша з вами вина, адже інформація знаходиться у вільному доступі, варто всього лиш поцікавитись. Хто зна, можливо з вами в одному автобусі щодня їздить український Ейнштейн чи в магазині пощастить побачити наш варіант Пікассо… А ви й не підозрюєте.
Ми вже знайомили вас із кількома сучасними українськими художниками:
Олегом Шупляком та
Дмитром Дідоренком. Сьогодні розповімо про ще одного талановитого українця – Дмитра Артима. Цей митець став для багатьох поціновувачів мистецтва справжнім відкриттям. Шкода, що найбільше про нього знають лише у Миколаєві – там, де сьогодні проживає Дмитро разом зі своїм талановитим сімейством. Та про це трохи згодом.
Фото: www.chdu.edu.ua
Почнемо з короткої історії. Народився Дмитро на Івано-Франківщині 1 січня 1963 року. Пощастило йому навчатися в Одеському державному художньому училищі та здобути там професію викладача малювання й креслення. Однак вже за 2 роки після закінчення навчального закладу Дмитро, вочевидь, зустрів свою музу і розпочався його творчий шлях. Щоправда, вперше його роботи почали демонструватись широкому колу поціновувачів лише у 2000 році.
Картини Дмитра – шедеври олійного живопису, від яких просто перехоплює дух. Найбільше уваги художник приділяє саме пейзажам. У навколишній красі він перш за все бачить незламність природи, її чарівні барви, що й намагається передати на полотні. Сам митець про свій улюблений жанр живопису каже: "В пейзажі знаходжу натхнення, лірику, душевний щем неповторності миттєвостей - я обожнюю природу. В ній, на мою думку, частинка історії народу, його моральність. Вважаю, ми зобов'язані передати наступним поколінням красу нашої мальовничої землі, якою так щедро наділила нас доля. Переконаний, що пейзаж є найпатріотичнішим жанром в образотворчому мистецтві." Щоби донести свій погляд до глядача, в повній мірі зобразити цю філософську концепцію, він завжди додає до своїх пейзажів колоритну народу "родзинку": маленькі дерев'яні містки через зимові замерзлі ріки чи старенька сільська церква ,що виглядає з-за лісу… В будь-якому його полотні можна побачити щире захоплення українськими краєвидами.
Він ніколи не відмовляється від поїздок, чи то Україною, чи то закордон. І якщо мандрівники звикли фотографувати цікаві місця, які бажають залишити в пам'яті назавжди, то Дмитро з таких подорожей привозить або натхнення, або вже готові пейзажі. Ось, наприклад, у 2005 році під час міжнародного симпозіуму, що проходив у польському місті Білгорай, Дмитро створив аж 28 творів.
Полотна Дмитра неодноразово бували на виставках, і не тільки українських. Варто зауважити, що досить багато з них зараз знаходяться у приватних колекціях по всьому світу, прикрашають собою музей імені Верещагіна в Миколаєві та Міністерство культури України.
Сім'я у Дмитра теж не проста: дружина, Артим Ольга Марківна, та дочка, Артим Юлія Дмитрівна, – художниці. Приємно, коли виставки перетворюються на сімейну справу, об'єднуючи воєдино бачення та світогляд кількох поколінь, унікальних і по-своєму талановитих митців, з власним стилем та ідеєю.
В 2011 році у Миколаєві Дмитро та Ольга організували спільну виставку, яка отримала чималого розголосу і похвали у ЗМІ. Метою її було саме прагнення поєднати протилежності: густі хащі й простори міських вулиць, дику природу й доглянуті клумби, ріки та гори… Та й саме подружжя якось символічно поєднує схід і захід країни: Дмитро родом з Івано-Франківська, Ольга – корінна жителька Миколаєва. Та вдвох у них вийшов неабиякий мистецький дует!
На одній з виставок сімейства Артим, у 2010 році увагу відвідувачів особливо привернуло велике полотно, на якому Дмитро зобразив одну з найбільш знакових подій в українській історії – Хотинську битву 1621 року. Сюжет картини розповідає про Петра Сагайдачного і його вояків, що відпочивають біля багаття. Працювати над цим шедевром Дмитру довелось кілька років: він відвідував місце події - Хотин, вивчав історичні документи, польські та українські архіви, заглиблювався в особливості епохи, цікавився тогочасними костюмами, побутовими речами і зброєю, аби картина вийшла якомога більш правдоподібною. Робота над таким полотном потребує чимало часу та наснаги. Однак всі, хто знає Дмитра, кажуть, що це дуже працьовита, але скромна людина.
Свою задумку із сюжетом картини Дмитро описав так: "Мені хотілось знайти загальний образ українського козацтва, показати його найкращі риси. Наші предки - хитрі й мудрі, мужні, доблесні воїни, веселі та відважні… Такими я їх бачу, і такими я хотів їх зобразити!" Варто зауважити, що особливості даному полотну додає ще й те, що історичні картини в сучасному мистецтві – явище доволі рідкісне.
Колеги-художники відзначили навіть, що полотно Дмитра можна спокійно прирівняти по значущості до відомої картини Іллі Рєпіна: "Козаки пишуть листа турецькому султану", на створення якої, до речі, пішло також не мало часу.
Минулого (2014) року відбулась чергова виставка подружжя: більшість картин були закінчені незадовго до початку експозиції. Однак, Дмитро розповів, що працювати їм було доволі складно. Однією з причин була саме ситуація в країні. "Ми постійно подумки були там. По-швидше б закінчилось це кровопролиття і Україна стала мирною країною. Ми віримо у світле майбутнє і намагаємось продемонструвати це в нашій творчості" - сказав художник на відкритті виставки.
На жаль, інформації про Дмитра та його талановиту сім'ю в мережі не так багато. Та й що може розповісти про митця краще, ніж його витвори. Тому, якщо у вас буде можливість відвідати його виставку чи на власні очі побачити якусь з його картин, не втрачайте її. А враженнями діліться на сторінках UA Modna. Українці повинні знати про таких людей якомога більше!
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
Ліля Колісник
