Ти ніколи не збагнеш висоту мого польоту,
Глибину мого падіння,
Важкість мого пошуку.
Я можу лише омріювати якась ефемерне розуміння,
Знаючи, що його не існує.
То чи варто обманювати себе?
Простіше просто бути – пояснивши все собі.
Навіть більше – прийнявши все у собі.
Я можу вкотре пояснювати - і доводитиму,
Що сама собі не вірю.
А можу просто почати,
Щоб менше розмов…
Навіщо? Що вони змінили за останній час…
Ти ніколи не збагнеш сповна мене
А я не вдаватиму, що розумію Тебе…
Я щиро намагатимуся - мені ж теж потрібен шанс…
То й мабуть відпустимо одне одного в наших алогічних
Самопроголошених зобов’язаннях.
Мабуть просто… будемо?
Я довіряю Твоєму вибору – у ньому мабуть є глибина, логіка, суть…
Прошу лише про одне – про довіру мені…
Бо Ти ніколи не збагнеш, та й я сповна не здатна…
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
