Дев'яте травня. Брехня і правда...

11 травня 2017
Любов СЕРДУНИЧ

http://magazines.russ.ru/neva/2004/2/po9.html

Попри бажання вшанувати загиблих у тій війні, багато хто з нас 9 травня не хоче йти на заходи, які називають святом... Чому? 
Весь світ знає, що Другу світову війну у вересні 1939 року почали дві тоталітарні країни: нацистська Німеччина і комуністичний СРСР разом, поділивши Польщу. Радянські міфи (міти) про війну досі живучі, і їх активно використовує сучасна московська пропаганда. Яким же страшним був московський агресор, якщо нарід бажав поразки своїій країні! А таких було багато.

Хтось влучно сказав: "Назва "Велика Вітчизняна війна 1941 - 45 років" – це фіґовий листок для прикриття співпраці Сталіна і Гітлера". Совєтська пропаганда після 1941 р. намагалася сховати за цим міфом факт попереднього союзу двох тоталітарних режимів. Утримання в Україні совєтських міфів про війну – досі надзвичайно важливо для Кремля, адже завдяки цим мітам (брехні) вдалось окупувати Крим і схід України. Не московини чи москвомовні українці, яких начебто захищає Путлер, є основою для московинської агресії на сході України чи анексії Криму, а саме "совєтські люди", яких не бракує кругом в Україні... 

Радянський партизанський рух був створений Союзом, а тому був інструментом комунорежиму. Радянська історія ідеалізувала образ "народного месника", тож донедавна говорити про його злодіяння було просто немислимо. Не одна їхня операція була спланована бездарно (про білоруські "Сьомаки", спалені партизанами, – на сайті maxpark.com).

На щастя, правду публікують. Тому досить уже послуговуватись історією, написаною совєтами! Час не той! Якщо кілька десятиліть брехали, то чути правду надто важко. Але пора знати справжню історію! Справді, історія – це зброя. Тож руйнуймо совєтські міфи, щоб врятувати себе, Україну і світ! Трохи інформації – тут: cheline.com.ua

Нікого не ідеалізую, але так само в жалобі за мільйонами загиблих, у т. ч. – і моїми дідусями, яким та війна (а радше, недолуге керівництво СРСР) вкоротила віку. Маю одну мету: пошук істини. Необхідно говорити не тільки про геройство, а й про злочини Рад. армії і партизанів. А вони були. "Що партизани робили менше всього, то це воювали" (з сайту).

Чому Український інститут пам’яти критикує партизанський рух? Чи мають право ветерани Другої світової війни на мітингу-реквіємі носити радянські символи (у т. ч. георгіївську стрічку)? Що насправді символізує День пам’яти і примирення? Кого ми маємо пам’ятати і з ким примиритися? Про це – тут: cheline.com.ua

"Радянські партизани були породженням та інструментом тоталітарного режиму, отож і діяли відповідно до ідеології та практики цього режиму, реалізуючи на території, де більшовицької влади тимчасово не було, сталінську доктрину "випаленої землі". (Послуговуюсь публікаціями з інтернету. Їх предостатньо, варто лише набрати в пошуку "ЗЛОЧИНИ РАДЯНСЬКИХ ПАРТИЗАНІВ").
 
Щодо всенародної підтримки теж існують великі сумніви. Напр., у повідомленні нач. поліції порядку Райхскомісаріату Україна №162/42(G) на ім’я Гіммлера відзначено, що "більшовицькі терористи" активно "грабують і розоряють українські села". У таких цілком таємних документах німці зазвичай говорили правду.

І статистика: восени 1943 р. на Волині 79 сіл спалили нацистські карателі, а 29 – червоні партизани. Якщо взяти до уваги співвідношення сил, то партизани у цій справі виявили значно більшу активність і заповзятість. Не випадково під час рейду з’єднання С.Ковпака у Карпати влітку 1943 р., за свідченням очевидця, "гуцули полювали на Ковпака і його людей як на ведмедів". "І поки незалежні дослідники вивчають реальні (і героїчні, і трагічні, і відверто бандитські) сторінки партизанського руху, поки вони називають імена справжніх героїв і справжніх злочинців, які воювали в лавах партизанів, влада знову і знову намагається виставити українців абсолютними ідіотами, котрі, мовляв, беззастережно підтримували тоталітарну радянську систему. "Партизанський рух відображав несхитну волю і прагнення всього народу відстояти свою Батьківщину", – написано на сайті Військової розвідки України (!). Ту "батьківщину", яка знищила не менше українців, ніж нацистські окупанти, і діяла тими самими методами… (Сергій Грабовський, канд. філос. наук: www.pravda.com.ua).

Професор Валентин Яблонський, д. біол. н., пише: "Створені в Білорусії для боротьби з німцями червоні партизани, проникаючи на Волинь, пішли на співробітництво з поляками в протиукраїнських акціях і не провели на території Західної України жодного бою з німцями, проте вони були неперевершеними майстрами провокацій (сайт "День": http://m.day.kyiv.ua/uk/article/den-planety/polska-inteligenciya-stala-na-storonu-ukrayinciv ).

Крім інтернетних публікацій, є чимало і книг. О. Гогун і А. Кентій видали збірник документів "Красные партизаны Украины: 1941 – 1944". Ця праця, наче рентгенівське проміння, розрізає затвердлу оболонку радянських уявлень про партизанський рух, відкриваючи в ньому раніше заборонену правду. У збірнику наведено уривок зі спільного наказу Сталіна і начальника РККА Шапошнікова "Про знищення населених пунктів у прифронтовій смузі": "Руйнувати і спалювати дотла всі населені пункти у тилу німецьких військ на відстані 40 – 60 км в глибину від переднього краю і на 20 – 30 км вправо і вліво від доріг. Для знищення населених пунктів у вказаному радіусі дії негайно направити авіацію, широко застосувати артилерійський і мінометний вогонь, команди розвідників, лижників і партизанські диверсійні групи, що забезпечені пляшками із запалювальною сумішшю, гранатами і підривними засобами". Йдеться не про стратегічні військові об'єкти, а про будинки, в яких мешкали живі люди. Такою була тактика випаленої землі!", – пише О.Ткачук на вказаному тут сайті.

Терор був ініціативою і командирів партизанських загонів, і Центру.

М. Шеремета у довідній записці першому секретареві ЦК КП(б)У М.Хрущову після експедиційної поїздки у партизанські загони Ковпака і Федорова наголошує, що особливою жорстокістю відрізняються партизани з'єднання Федорова: "Я був свідком того, як поліцаїв били до крові, різали ножами, підпалювали на голові волосся, прив'язували за ноги і на аркані конем тягнули по лісі, обварювали гарячим чаєм, різали статеві органи...".

І це були не поодинокі випадки, а повсякденна практика. Ось як мешканець с.Ляховичі Любешівського р-ну (Волинь) Гладич згадує про звірства партизанів загону ім. Василевської: "Червоні напали на село 19 грудня 1943 року. До ранку воно було майже повністю знищене. Почали з південної сторони. Вбивали всіх кого бачили. Першим вбили Марчика Степана і його сусідку Мотрону з восьмилітньою дочкою, Хвесика Миколу і Хвесик Мотрону з десятилітньою дочкою,Хвесика Миколу і Хвесик Мотрону з десятилітньою дочкою, Мельника Василя. Сім'ю Хвесика Івана (дружину, сина, невістку і дитину-немовля) вбили і кинули в палаючу хату. Загалом протягом тієї кривавої ночі без вини загинуло 50 людей». 23 січня 1943 р. Л.Берія повідомляє Сталінові, що «особовий склад 12 батальйону Сабурова займається розгулом, пияцтвом, тероризує і грабує радянськи налаштоване населення, навіть родичів своїх бійців».

Автори збірника підкреслюють, що описується не марґінальний загін, а з'єднання Героя Совєтського Союзу О.Сабурова, яке відрізнялося серед решти великих з'єднань високим рівнем диверсійної активности.
Яскраво характеризує стан цього партизанського загону і лист представника ЦК КП(б)У Сиромолотного до Строкача: «У нього (Сабурова) багато влади, але мало розуму. За змістом його загін подібний на банду. Народ від його загону тікає так, як і від німців, у ліс. Мародерству нема меж». Пияцтво було буденним станом багатьох партизанських загонів. Часто документи, спогади, щоденники просякнуті такими фразами: гуляли до 2.00 год. ночі... Лисенко із своєю коханкою пішов ночувати невідомо куди. Гуляли цілий день... Пізно ввечері заїхав Олексій Федорович зі своїм почтом, гуляли пізно, аж до 24.00. І далі знову пили, гуляли, веселилися. Затуманена горілкою і вседозволеністю свідомість часто перетворювала партизанські загони в апокаліптичні ескадрони смерти. У повідомленні підпільника ОУН про ситуацію на Ковельщині в лютому 1944 р. сказано: «Червоні грабують населення дочиста. В селах Мшанці, Головня (зараз Любомльський р-н Волинської обл.) та й інших ґвалтують жінок і дівчат». Таке саме повідомлення зі Зборівського р-ну (Тернопілля): «Іншим їх заняттям є «Давай горілку, сало». Коли достануть горілки, п'ють до втрати глузду. Кидають зброю, стріляють в хаті, валяються на землі. Під загрозою револьвера масово ґвалтують жінок. До зґвалтованих жінок стають «в чергу». Йдуть по 1020 чоловіків до однієї ґвалтованої жінки. Є масові випадки, що в одному селі зґвалтовано від 20 до 50 жінок. Після починають грабувати населення: їжу, вбрання і взуття. Під час грабунку більше всього шукають горілку, сало і годинники».
Цю моральну атмосферу насильства передають і документи ворожих станів, і донесення самих червоних, зокр., у доповідній записці народному комісарові ГБ УССР Савченкові (про поведінку партизанів з'єднання ім. Будьонного) сказано про постійні грабунки мирного населення і насильство партизанів над жінками...
І це – навіть не торкаючись питання дискредитації радянськими партизанами ОУНівців та УПА. Більшість українських істориків давно дійшли згоди, що саме з цієї частини партизанів НКВС формувало власні «легендовані під УПА» загони для репресій проти мирного населення і дискредитації національно-визвольного руху. А звірства, які вони вчиняли під маскою оунівців, мало чим відрізняються від злочинів, які вони здійснювали під власним ликом: червоних партизанів.

Завданням червоних партизанів було спровокувати українсько-польський конфлікт. 1943 р., зрозумівши, якого масового розмаху набуває український національно-визвольний рух, вони зуміли зіштовхнути між собою українців і поляків Волині. С.Ковпак засвідчував: «Українське населення винятково підтримує бандерівців. Радянську владу ненавидить» [Сергійчук В. Польсько-українське протистояння на Волині в роки Другої світової війни: причини, перебіг і наслідки / В.Сергійчук//У пошуках правди: зб. матеріалів міжнародної наук. конф. «Українсько-польський конфлікт на Волині в роки Другої світової війни: генезис, характер, перебіг і наслідки». – Луцьк, 20 – 23 травня 2003. – Луцьк, 2003. – С.172]. Як визнавав сам Р. Сатановський (очільник польського партизанського руху), комбат дав йому загальні вказівки; у ході нападу на українські населені пункти він мав діяти на власний розсуд, тобто у своїх насильницьких діях загін червоних польських партизан був необмежений і безкарний [с.173]. Учасник Поліської Січі Я.Бричко: «Мою Карпилівку і Борове (Рокитнівський р-н Рівненської области) поляки з ковпаківцями спалили дотла» [с.174]. Серед партизан ширилися пияцтва й аморальна поведінка, що зривало їх локальні тактичні заходи [Сергійчук В. Український здвиг: Волинь. 1939 – 1955 / В.Сергійчук. – К.: Укр. видавн. спілка, 2005,  с. 195 – 196]; «Без права на забуття» / Матеріали телепередачі від 28 жовтня 2014 р. на каналі Рівненського обл. телебачення (РТБ), [час: 21.00 – 21.30].  (Сайт:  http://esnuir.eenu.edu.ua/bitstream/123456789/6648/1/Mukharovska.pdf ). Подібні свідчення присутні і в шифротелеграмах УШПР, де керівництво вказує командирам партизанських з’єднань Мельника і Шитова припинити «грубість, самоуправство, залякування із застосуванням зброї», «відбирання у селян останніх продуктів і худоби» [Сергійчук В., с.196].
Ще одна цікава стаття – московинського журналіста, який рве всі догми про т. зв. «пабєду»:  https://bbcccnn.com.ua/ukrayina/ne-bylo-tolkom-prezervatyvov-rossyjskyj-zhurnalyst-rvet-vse-dogmy-o-nashej-pobede-9-maya/
 


Можна ще й ще розповідати про вже оприлюднену правду. А поки що раджу усім, кого цікавить питання 2-ої світової війни, знайти цю книжку або ввести у пошукову систему назву документального збірника «Красные партизаны Украины: 1941 – 1944» (Олександр Ткачук, для «УП», сайт http://www.pravda.com.ua/columns/2010/10/2/5408427/ ).
Читала ще одну цікаву книгу, яка розвінчує совєтські міфи: «Війна і міф. Невідома Друга світова» (за заг. ред. О. Зінченка, В. В'ятровича, М. Майорова. – Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», – 2016. – 272 с.: іл.).

Втім, зараз таких джерел предостатньо, зокрема, й стаття на сайті: http://vsviti.com.ua/ukraine/37500

А сумнозвісна Корюківська трагедія, кількість жертв якої (6 тис. 700 людей!) майже у 45 разів перевищує білоруську Катинь, у 41  чеське Лідице, у 12  французький Орадур!!! Масове вбивство мешканців м. Корюківка Чернігівської области 1 і 2 березня 1943 р. вчинили загони СС та угорської військової жандармерії! Це вбивство було каральною операцією угорських підрозділів у відповідь на дії... радянських партизанів, яких очолював офіцер НКВС Олексій Федоров. Його група переважала німців за кількістю вояків майже у 10 разів, проте нічого не зробила для порятунку мешканців Корюківки (Вікіпедія: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D1%80%D1%8E%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D1%82%D1%80%D0%B0%D0%B3%D0%B5%D0%B4%D1%96%D1%8F ). 

У Ютубі - теж чимало таких жахливих свідчень. Передивіться хоча б декілька: https://www.youtube.com/watch?v=S1J6KWXCGks ; https://www.youtube.com/watch?v=us0v8EWSGWg ; https://www.youtube.com/watch?v=o1Vg9vvvnSY ; https://www.youtube.com/watch?v=VruKL5psGM8 ; https://www.youtube.com/watch?v=pj7h1f2zx3w ; http://www.istpravda.com.ua/short/2011/05/17/38759/  ; http://www.bbc.com/russian/international/2015/09/150924_rape_of_berlin http://www.istpravda.com.ua/reviews/2011/05/16/38661/ http://magazines.russ.ru/neva/2004/2/po9.html 

Щодо ветеранів-«парадників»

Олександр Лудковський пише на Фейсбуці: «Мій батько (1924 р. н.) на 9 травня у 1990 – 2010-і роки на Меморіал не ходив. Казав, що бойових офіцерів там уже майже нема, а ветеранів зображають пенсіонери НКВС і МГБ, яким до 1958 року надавали статус  ветеранів війни. Поруч з ними він стояти не хотів».
І ще коментар до однієї зі згаданих публікацій: «Якщо навіть 18-річні люди були мобілізовані до армії навесні 1945 р., то вони були не пізніше ніж 1927 року народження, і вже 2017 року мали б справляти своє 90-річчя. А воювали ж переважно не 18-річні, і «синів полку» було не так багато, щоб їх вистачало на всі сучасні «святкові» заходи у містах і селищах по всьому колишньому Союзу. І, таким чином, усі ці нинішні 60 – 70-річні «ветерани» – це просто шахраї, які носять чужі нагороди і отримують чужі квіти, паплюжачи пам'ять тих, хто насправді воював із нацистами. І добре, що саме з Росії почав свій розвиток скандал із цими псевдо-ветеранами, яких російські журналісти назвали «сволотою» і «ряженими клоунами», а то нас, українців, у черговий раз звинуватили б у всіх гріхах. А за справжніми ветеранами тієї війни краще було б організувати нормальний медичний догляд, а не згадувати про них раз на рік під час «деньпобєдовскіх вакханалій». Коштів на це вистачить, бо таких людей, на жаль, залишилися вже одиниці». Фронтовиків уже нема, хто справді воював. То хто ж тоді виходить на святкування 9 травня? І що ми святкуємо? Хіба ми перемогли фашизм? Новоявлений Гітлер у нас під боком, але з протилежної сторони, а його представники в Україні безкарно розхитують спокій, збурюють напругу у суспільстві, гуртуючи навколо себе відверто ворожі до нашої землі сили. І дивно: чому наша влада усіх рівнів, силові структури, СБУ і досі дозволяють це робити? Нині онуки фронтовиків стали на захист рідної землі від країни-потвори, яку колись захищали їхні діди. Справді, бравих ветеранів з десятками орденів залишилось дуже мало, і ті – немічні. Та і їм – за 90 років. Останній фронтовий призов був 1944 року, призивали 1926 рік народження, іноді 1927-ий. Було їм тоді по 18 років. Зараз їм уже по 90. Війна закінчилась у травні 1945-ого. Отже, повоювали ці хлопці по декілька місяців. За такий термін можна було отримати 2 – 3 нагороди, не більше. Більшість цих хлопців загинула, бо ця мобілізація проводилась на звільнених від окупантів територіях, а хлопців зразу кидали в бій майже не навчених, а часто і неозброєних (http://varota.com.ua/2017/04/26/koli-v-1979-roci-do-testya-prijshli-z-radi-veteraniv-i-zaproponuvali-zgadati-yak-vin-voyuvav-z-brezhnyevim-na-malij-zemli-vin-poslav-xodokiv-na-x-voni-jomu-skazali-shho-vin-m-k/?_utl_t=ok ).

Maр’янa Koноненкo: «Мої батьки учасники війни. Якби вони були живі, їм було б 97! Я не уявляю людей такого похилого віку, які ще й крокують на параді! Дивитися на представлену наївному глядачеві масовку гидко! А тим паче, утримувати псевдоветеранів – злочинно!
Valeriy Fenyuk: «Ті, хто дожив, з дому уже не виходять. Досить ганьбити наших батьків і дідів!». Галина Клочкова: «Який жах! Я з великою повагою ставлюся до справжніх ветеранів, та їх залишились одиниці. А які це ветерани, якщо їм було по 1 рокові або й взагалі ще не було? Відмивка грошей, обкрадання бюджету, більше нічого іншого не бачу!». Дмитро Кожеватов: «Чому над гітлерівцями був суд, а над совєтськими ні? Нюрнберг-2 потрібен світові, аби закінчилась та війна. Якщо другого з двох монстрів не засуждено, то та війна продовжується: в Чечні, в Грузії, в Україні… Анексії, окупації... Нема за що СРСР судити?! Польшу окупував, Угорщину, Болгарію, Литву, Латвію, Україну, напав на Фінляндію, окупував Югославію, Білорусь, Румунію, Естонію, Чехію, Молдову, Словакію. Тепер Крим і схід України. Війна продовжується. Все – як Гітлер, тільки довше».

Телеканал «Інтер» показував рекламу до т. зв. Дня перемоги у Другій світовій війні і пропонував знайти діда, який воював, відремонтувати пам'ятник. Так, історію треба пам'ятати, вивчати і робити висновки, виходячи з національних інтересів України, бо різні путлери заявляють, що війну раSSєя виграла без українців! А хочеться почути рекламу про вшанування всіх, хто боровся за Україну, в тому числі і про вояків УПА, які теж боролись, але за Україну (з фашистами і з радянським людиновинищувальним режимом), які теж гинули, сиділи в концтаборах німецьких і совєтських! Це буде чесно щодо історії, щодо нинішніх подій і агресії Московії проти України!

Трохи ЦИФР. СТРАШНИХ. 2-а світова зробила сиротами 125 тисяч маленьких українців!!! В Україні Червона армія широко практикувала «достроковий» призов юнаків 16 – 17 років, яких без підготовки, погано озброєних одразу кидали в бій, у результаті чого вони масово гинули. Загалом у 2-ій світовій війні загинув кожен 5-ий українець. Серед військовослужбовців призову на літо 1941 р. уціліли тільки 3% з загальної кількости. Загальні демографічні втрати України, включно з убитими, жертвами концтаборів, депортованими та евакуйованими, становлять не менше 14 млн людей. З 41,7 мільйона, які мешкали до війни в УРСР, на 1945 р. залишилося тільки 27,4 млн осіб. Під час евакуації з України на схід було забрано близько тисячі найкращих промислових підприємств України, які після війни не повернули в рідні міста. Підприємства, за створення яких українці заплатили власною кров’ю (у буквальному розумінні), протягом 1930-их років стали основою створення військово-промислового комплексу на сході СРСР у повоєнні роки.  1941 р. радянська влада при відступі залишала «випалену землю». При евакуації в Запоріжжі висадила в повітря Дніпрогес, значну частину цивільного населення і розташовані там військові частини потопив водяний вал Дніпрогесу. У Дніпропетровську було підірвано хлібокомбінат разом із робітниками. В Одесі, при відступі Червоної армії, затопили приморські квартали разом з мешканцями, поранених червоноармійців скинули в море разом із санітарними машинами. З Харкова вивезли сотні представників інтеліґенції, аби спалити їх у закритому будинку. В Умані живими замурували людей у льоху...

Таких прикладів дуже багато. І все це робили не німці, а радянські комуністи при відступі. Кореспондент г-ти «Saturday Evening Post», відвідавши 1945 p. Україну, з жахом писав: «Те, що дехто намагається зобразити як «російську славу», було насамперед українською війною. Жодна європейська країна не постраждала більше від глибоких ран, нанесених своїм містам, своїй промисловості, сільському господарству, людській силі». 2-а світова війна повністю змінила етнічне обличчя українського суспільства. З України «зникли» німці, кримські татари, яких 1944 р. депортували в Середню Азію, євреї, поляки… Натомість кількість московин із довоєнних 4 мільйонів зросла за перше повоєнне десятиліття до 7 млн осіб. На кожного загиблого німця припадало 14 червоноармійців. Найбільші втрати понесли українці і білоруси. 30 тисяч підприємств не встигли евакуювати. Через недолуге керівництво в полон здавалися цілі роти наших солдат! У котел під Уманню потрапили 6-а і 12-а рад. армії (пряма провина Сталіна і його оточення). Із грудня 1941 р. по січень 1942 р. в полон втрапило 3 млн 900 тис. червоноармійців, а всього за роки війни – 6 млн 200 тис. осіб. Людство не знало такої кількости полонених! З 90 тис. полонених німців під Сталінградом більша половина були московини (!), а всього в німецькій армії, СС, поліції і в загонах Гіві воювали 1 млн 200 тис. московин. Зате Москва найбільшими колаборантами називає українців. І найбільше злоби вилито на нашу дивізію «Галичина». За радянською історіографією, в радян. партизанах воювало 500 тис. осіб, а насправді – від 90 до 45 тисяч.  До червня Гітлер отримав від СРСР сировини і матеріалів 7,4 млрд рублів, а Союз від Німеччини – лише 400 млн рублів. Втрати 1 до 14-ох – це ганьба для Сталіна і Жукова, а не «вєлікая пабєда», тому-то в перші десятиріччя в СРСР перемоги не святкували. Але в нас пам'ять – коротка: забули, не знаємо, плещемо гіршим, тавруємо кращих, день великої жалоби називаємо святом…
Якби люди знали правду, не було б стільки совка і сепаратистів. І не було б війни. А Ви, В. Ю. Д., боїтеся правди! Тож у тому, що йде війна, – і Ваша провина!
Та ніяким німецьким фашистам не зрівнятися з раSSєйськими комуно-фашистами, котрі знищили нашого люду більше, ніж німець у війну! Тільки за 10 місяців голодомору 1932 – 33-ого сталінський режим виморив голодом близько 14 млн українців! І під час тієї війни – теж близько 14 мільйонів!.. Загалом за роки СРСР – 45 млн українців! Але рашизм і досі процвітає! Завдяки Вам!
Як же гнівом не кипітиме старше покоління, зомбоване вмерлим «совком»: їхні спогади піддаємо сумніву, казку розвінчуємо?!. «Чи має право молодь позбавляти свята дідусів і бабусь, матерів і батьків? Можливо, читач буде дещо шокований, але таки має. Молодь має право на будь-які дії, якщо вважає їх запорукою національної ідентичності в майбутньому», – пише відома блогерка Н.Святокум: http://www.uamodna.com/articles/9-travnyadenj-peremogy-chy-zhaloby-abo-ilaquo-pabedairaquo-manipulyatoriv/ .
І я скажу: молодь має це право, тим паче – зараз, коли війна допомогла багатьом прозріти. Мова і символіка має величезне значення! «Чия мова, того й держава». Ера, позначена різними радянськими парадами і святами, віджила. Нині твориться новітня історія української держави, і ця історія, на думку ровесників незалежности, має бути чітко відділена від тоталітарного формування, яким визначають колишній СРСР. Тепер «пабєда», як би хтось не хотів цього уникнути, асоціюється з георгіївськими стрічками, «дєдиваєвалі» та ТБ Кісєльова, яке продовжує насаджувати ненависть до української нації. А з огляду на смерть, яка чатує всередині нашої держави, зрозуміло, що така асоціація може викликати тільки спротив. Відмова від святкування 9 травня як дня перемоги для сучасних українців є природнім і очікуваним кроком. Так звана «пабєда» має бути вшануванням пам’яти загиблих у Другій світовій війні, а не помпезними парадами, шашликами, алкоголем («фронтові 100 грамів») і піснями мовою агресора (а саме такі зазвичай звучать під час урочистостей і застілля цієї днини). Навряд чи сучасний українець витягне портрет Сталіна і дякуватиме йому за «пабєду». І не тому, що черствий душею чи байдужий до людських втрат у тій війні та долі ветеранів Другої світової. Для молоді, вихованої у вільній країні, 9 травня не може бути датою визволення, адже, відвоювавши Батьківщину у Гітлера, Україна так і лишилася залежною від тоталітарного СРСР. 8 травня 1945 р. принесло Україні зміну німецької окупації на московинську ще на 46 років. Тому юний українець буде вдячний за перемогу, тільки без усвідомлення того ідеологічного навантаження, якого позбулися багато пострадянських країн, але й досі перекручує Кремль, аби маніпулювати московинами, як довірливим стадом. Скільки б Ви не ходили по школах для зомбування совєтською брехнею, за даними соцопитувань, переважна більшість українців віком до 30 років вважає травневі свята безглуздям, але доволі милим і цікавим з огляду на весняні городні турботи і жагу виїздів «на природу». І не більше» (Н.Святокум).
У контексті висвітлення питання «а що робити з ностальгією літніх людей, які так і не навчилися жити без СРСР?» у нинішній Україні радше говорити тільки так: ці спогади вже покликали до нашої землі раSSєю «захищати» їх. От лише через цю помилку шанувальників радянщини життям мусять розплачуватися хлопці, яким на СРСР начхати, бо вони вже давно перестали бути рабами (Н.Святокум: http://www.uamodna.com/articles/9-travnyadenj-peremogy-chy-zhaloby-abo-ilaquo-pabedairaquo-manipulyatoriv/ ). Даруйте за розлогі цитування, але мудро сказано.

 Акція промосковського телеканалу «Інтер» «Бєссмєртний полк» є пропагандою «руSSкого міра», який лізе в Україну. Ну а те, що він з собою несе, бачимо, оплакуючи, щодня.
«З приводу святкування Дня перемоги. А чи була перемога у війні для України? Ми втратили 7 млн наших, українських, солдат. Кожен 5-ий українець загинув у війні. Мільйони українців вивезли в Сибір, які не повернулись. Ми прогнали німецьких окупантів, а привели російських окупантів на свою землю. От для росії перемога була, і ми святкуємо їхнє свято на нашій землі. Акт капітуляції підписаний 8 травня. Треба відзначати День Примирення і Пам'яти за загиблими воїнами 8 травня і треба переглянути концепцію святкування. Слава Україні (Віктор Бондарець, ФБ).
Ніхто не збирається позбавляти звання ветеранів Другої світової війни. Ніхто не має бажання забувати їх, як проголошують послідовники комуністів і проросійськи налаштовані елементи. Україна тужить за кожним своїм загиблим воїном. Ми шануємо пам’ять героїв Другої світової, схиляємось перед ними і бажаємо, щоб ветеранам дожити вік у мирі і добрі. Але багато наших знань про 2-у світову війну – це міфи, фальсифікації, маніпуляції. Мені день 9 травня сприймається як день великої жалоби, а не як свято. А якщо це «пабєда», то «пабєда» маніпуляторів. «Свято зі сльозами на очах» – це надто м’яко сказано... Ні! Таки найбільший міф, брехня, маніпуляція, зомбування в тому, що «дєнь пабєди» це свято...  Цього дня (і не лише цього) треба не святкувати, а згадати про мільйони українців, які поклали голови під час тої війни. Згадати всіх...  І любити правду! Правда – найкраще щеплення від будь-якої брехні. Правда має бути одна на всіх! Як у відомій пісні про перемогу. Одна! Завжди!  

(Любов СЕРДУНИЧ)

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Любов СЕРДУНИЧ Любов СЕРДУНИЧ 6 травня 2018
"9 травня – це «елемент російського імперського міфу»" – сказав і В.В’ятрович.
Більше - за джерелом: https://www.radiosvoboda.org/a/29209115.html
Казимир Малевич та його "Чорний квадрат"
В 1916 році Малевич з однодумцями готують виставку. Називають її "Нуль-десять", проте на 39 картинах не зображено жодного предмета. "Чорний квадрат" художник чіпляє на покуті, де зазвичай кріпили ікони...
Читати більше