ДЕРЖАВНІ ТА ДАВНІ НАРОДНІ СВЯТА У ЧЕРВНІ

ДАВНІ НАРОДНІ та ДЕРЖАВНІ СВЯТА У ЧЕРВНІ

Попри очікування найголовнішого свята: Перемоги над ворожою московією, – чи не щодня у Колодарі свят і знаменних дат маємо що відзначати. І передусім це – українські народні свята, які витворилися ще у додержавний період. А чи знаємо ми їх?..

Отже, червневі ДЕРЖАВНІ та НАРОДНІ свята українського Колодаря... 

ДЕРЖАВНІ свята

•  1 червня – День захисту дітей. В Україні відзначають із 1998 року. Міжнародний день захисту дітей. Всесвітній день батьків.

• 6 – День журналіста. День працівників ЗМІ в Україні (з 1994 р.).

• 2-а неділя, з 8 по 14, – День працівників легкої промисловости.

• 12 – День працівників фондового ринку.

• 3-я неділя червня – День медичного працівника.

• 23 – День державної служби.

• 28 – День Конституції України (ухвалено 1996 року).

Червнéві ДАВНІ УКРАЇНСЬКІ НАРОДНІ свята

1 червня ще бували заморозки на ґрунті. Помітили: якщо перші два червневі дні йде дощ, то весь місяць буде сухим, а літо теплим. Якщо ж літо починається з холоду, то наступні 40 днів будуть холодними.

На початку червня – вшанування предків. Ішли на кладовища, прикрашали могили зелом, викликали покійних на розмову.

2 червня – Огірóчник, бо цього дня сіяли огірки. 2 червня українці стежили за погодою, яка мала запрогнозувати врожай овочів. На Огірочника колись у південних краях України уже достигали огірки. Перший зірваний огірок зривали й закопували: щоб і нáрік уродили. Якщо ж огіркове бадилля жовкло, в цьому, бувало, вбачали і вроки (зурочення): не инакше, як хтось кинув заздрісним оком. Дуже гіркі огірки були ознакою холодної зими. Розпускається ясмин. 

4 червня називали солов’ї́ним днем. Слухали солов’я, бо «гарний ранок зі співу птахів починається». Якщо нині соловій співає всю ніч, то день буде погожим.  

4 червня – Василíска (мітична істота). Прикмети на Василіска: якщо вітер дме з півночі, то у найближчі дні опадів не буде. За співом соловейка на світанку судять про погоду: якщо спів радісний, буде тепло. Як’ цього дня посіяти жито, волошка його заб’є. Дівчата ворожать по віночках, сплетених із березового пруття, кидають їх у річку: якщо прутики не тонуть – успіх не за горами.

У ці дні – водіння Кустá (Тополі, Вербú, Вíльхи, Коня…).

7 червня – Мéдянí роси і Горобúнник. Про цей день казали: «З Іванового дня пішли шкідливі (медяні) роси, які приносять рослинам хвороби».

10 червня – Гуся́тника. Це обрядове свято. Гуси з весни вимагають ретельного догляду, бо гусенята у цей час нерідко гинуть. Аби врятувати їх, люди й дали їм покровителя.

11 червня – Колосянúця і Гречúшниця, бо у цей час починає колоситися хліб і сіють гречку. Здавна цей день вважали нещасливим. Казали: «День Колосяниці вартий один усіх понеділків». Якщо горобці веселі, рухливі, забіякуваті – на гарну погоду.

12 червня вважали Змії́ним. За повір’ям, у день Змійовика змії «ходять по лісах станицями», вбивати їх дуже небезпечно. Кожному вони готові мстити немилосердно. Здавна до нас дійшов звичай цього дня садити боби.

13 червня – Розпрягáльник. Обрядове народне свято. Вважали, що цього дня треба закінчувати посіви. Цей день присвячений коням, тому цього дня не можна запрягати їх і їздити на них. Не варто планувати тривалі поїздки і важливі справи на цей день. Небажано ходити і в поле.

14 червня. Існував гарний родинний звичай: цей вечір треба провести з коханою людиною, то у родині буде лад і щастя.

16 червня – Вітрéнника, бо вітер цього дня був головним персонажем дня. На Вітренника найбільше боялись північно-східного вітру, котрий несе із собою безперервні дощі, шкідливі при дозріванні жита.

18 червня. Віднині – найкоротші ночі, звані «горобúними».

20 червня – Врожáйника. Погода цього дня мала велике значення: якщо тепло і ясно, врожай буде гарний, зерно велике; якщо ж дощ – зерно буде погане. Слухали ліс: перед грозою він притихає. Спостерігали і за громом: якщо довго гримить – буде град.

21 червня – Колóдязника. Це день пошанування тих, хто копає криниці. З цього дня наставала пора літніх гроз.

21 і 22 червня – Купáйла, літнє сонцестояння, коли день найдовший, а ніч найкоротша. Це прадавнє, ще дохристиянське, свято Сонця, краси, молодости, самоочищення. Сонце купається, набирає сили, а після Купайла день коротшатиме. Молодь влаштовує цікаві обрядодійства біля річок: хлопці готують вогнище, дівчата вбирають Морéну (живу гілку, символ русалки). Ввечері підпалюють ватру, попарно перестрибують через неї, очищаючись огнем. Дівчата пускають 2 віночки на воду: якщо вони зійдуться, то, вірили, цього року вийдуть заміж. Очищення водою: купання. Купальські пісні, хороводи, танці, веселощі, жарти – така чудодійна, опоетизована магія цього прадавнього свята. Клечання осель і дворів зелом.

День закоханих. Купайло – давньоукраїнський Бог кохання та шлюбу («злюбу»), добробуту, буйноцвіття зела, родючости й урожайного літа; літній прояв Сонця. Свято Купайла відзначають у ніч із 22 на 23 червня, у день літнього сонцевороту (сонцестояння). Це свято протягом тисячоліть зберегло в собі величезні духовні поклади народу. Фольклористи виділяють у святі Купайла такі етнографічні дійства: ігрища, розваги, співи, плетіння вінків, запалювання вогню, спалювання опудала Мари, освячення вогнем і водою тощо.

Цього дня наші пращури пошановували й урочисте весілля Бога світла (Ора) та Богині води (Дани). Це свято молодости, краси, закоханих сердець, замовлянь закоханих і явищ природи. Инші назви: Сонцекрéс, Собóтка, Семиярúла, але не «Івана Купала», бо ні Іван Предтеча, ні инший чужинець «Іоанн» не могли мати відношення до прадавнього українського свята і нашої віри!

☼ СВЯТО КУПАЙЛА ☼

О, ця найкоротша у Колі Сварожому ніч!

Вогонь-цар і цариця Водиця світ сотворили.

Перéстрибом через огень скинь пута сумні.

А рідний Купайло додасть наснаги і сили.

      Дай, Боже, прозріти! Сміливости, Боже, дай!

      Даждьбоже Велике Око, ставай на чати!

      Бо першооснови буття – се Огень і Вода,

      Тож творять і злюб, і кохання на роду зачаття.

В купальське багаття лахміття чуже поскидай!

Оте, що скувало на довге тисячоліття.

Хай змиє весь бруд од чужинства свята ця вода

І хай оживуть прадавні звичáї і міти!                

(Любов Сердунич).

Цей день ще називали «Кінець Весни Початок Літа». Це 2-ий день літнього сонцестояння і найдовший день у році. Казали: «На Купайла сонечко віддає землі усю свою силу». За сонцем передбачали й погоду: якщо воно світить удень мов через оболонку, чекай на дощ. Зацвіла липа – буде тепле, сонячне літо і щедрий медозбір. Бджоли і в шапку медку наносять – аби був взяток. Після Купайла не треба жупана. «А липи цвітуть духмяно, духмяно…» (З пісні).

Більше про свята, прикмети, погоду на кожен день будь-якого року – у моїх збірках: 

23 червня – «Мúшачий писк». За повір’ям, цього дня по землі бродять привиди. Старі люди вірили і бачили у цю пору великі «зграї мишей» на подвір’ях, що не передвіщало нічого доброго. Сезон полуниць і суниць.

24 червня не рвали траву, бо «по ній сього дня катається всяка нечиста сила».

25 червня – Поворóт. Від цього дня сонце повертає на зиму, а літо – на спеку. Сіяли в цей день до обіду біле зерно, після обіду – чорне (гречку). Виконання цього правила гарантувало успіх. До цього дня закінчували першу косовицю. Це останній день сіяння гречки і початок косовиці раннього ячменю, перші жнива яровини, тому цього дня соловій ячмінним колосом вдавився.

28 червня казали: «цього дня  соловейко  замовкає». Хоча, буває, співає  він  і  після 28 червня.

29 червня – свято Водя́ника (день місцевих водяників: покровителів рибалок). Водяник посідав важливе місце у духовному світі наших пращурів. Вірили: це господар водойм, помічник рибалок, моряків, мірошників, володар підводного світу і багатств водних глибин.

Водя́ника особливо шанували воїни-розвідники і рибалки. Вшановують Водяника пожертвами: обрядовий напій і перша спіймана риба. Жінки цього дня плетуть рибалкам вінки із цикорію. Воїни-розвідники шанували Водяника, бо доводилося часто плавати. Військові походи на Візантію наші предки робили Славутичем-Бористеном-Дніпром і Руським (Чорним, Скіфським) морем. Косаки використовували водойми для військових і торговельних походів, тому шанували володаря вод. У наш час Водяника можуть ушановувати морські піхотинці, десантники, підводники, розвідники...

29 червня шануємо образ помічника рибалок. Із цього дня «сонце йде тихіше», тому цей день вважали найтихішим днем року. Закінчується молоде літо, настає зріле. Цього дня влаштовували обіди для людей, які удобрювали гноєм поля. Ці люди були дуже потрібні, тому що «де зайва гною купка, там зайва буханка хліба». Перестає кувати зозуля, адже вона першою відлітає в ирій, тому казали: «вдавилася мандрúкою».

30 червня сонце застоюється (уповільнюється в зеніті). Цю народну прикмету підтверджують і астрономи: справді, до цього часу Земля знижує швидкість руху навколо Сонця. На нічному небі у цей час можна побачити блискавиці. Цього дня прислуховувалися до дерев: якщо сосна дзвенить, а дуб стогне, то бурі не минути. «А зозуля все кує» (з пісні).

Дивовижні картини літа вималювались мені ще й поетично, а заодно – й по-філософському: із роздумами про людське співжиття…

          * * *

Розсипає літо міріади квітів,

А вони букети шлють йому навзáєм.

Барви всі – доречні, пахощі всі – слушні.

Це лишень між нами, між людьми, щось зайве.
 

Чи зілля цілющі, чи рослинка-трунок –

Все тут гармонійне, все – не випадкове.

І такі з любов’ю щедряться тут вруна!

Це не вистачає між людьми любови...
 

Назбираю жменьку запашних суничок:

Тепле їх червіння вітер пестить рвійно.

Тут немає зверхніх, тут нема і ницих.

Те – між homo sapiens, а в Природи – рівність.
 

Не страшне ніщо тут: ні вовчуг, ні злива,

Навіть цей гадючник, що полоха йменням.

Та слова бабунині нині – як прислів’я:

Лиш двоногих звірів бійся, не зелених!
 

Розсипає літо міріади квітів… 

(Любов Сердунич).