|
4 червня 2016
Оля Комарніцька |
На схилі гори Лонгс-Пік, що в штаті Колорадо, спочиває те, що залишилося від величезного дерева. Природознавці стверджують, що воно простояло майже чотириста років. Воно було паростком, коли Колумб висадився в Сальвадорі, й було вже наполовину дорослим, коли англійські колоністи створили свої поселення в Плімуті. За своє довге життя дерево зазнало чотирнадцять ударів блискавки, численні бурі й снігові обвали. Проте воно вистояло. Однак врешті-решт полчища дрібних жуків почали підточувати його. Комахи прогризли кору й поступово розтрощували внутрішню силу дерева своїми незначними, проте безперервними укусами. Лісовий велетень, якого не позбавили сили століття, не зламали блискавки й бурі, розвалився під натиском маленьких комах – таких дрібних, що людина могла б їх роздавити двома пальцями.
Чи ми самі не нагадуємо собі цього лісового велетня? Чи не так само, як він, ми так чи інакше переживаємо бурі, снігові обвали й удари блискавки, які надсилає нам життя, і віддаємо своє серце на роздирання маленьким жучкам хвилювання – таким дрібним, що їх можна роздавити двома пальцями?
| 0 | 1438 |
Умови використання матеріалів сайту
Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку
Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com
