Дні котились намистинами розірваних коралів, а в руках залишалась лиш біла нитка….коли втрачаєш по трохи, то цього майже не відчуваєш, як не відчуваєш прихід застуди, чи чогось глобальнішого…розриваються коралі і потроху розривається щось всередині тебе, ба, навіть не розривається, а надривається….надриваєшся ти сама….по частинках валиться світ, обриси якого ти вимальовувала, валиться так, ніби він був з паперу чи піску, чи може й цукру….о так, це був цукровий світ, і вчора його розвіяв вітер….а сьогодні я хочу світ з перцю – може цей протримається довше….
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
