Новий 2018-й рік розпочався для України не лише ялинками, похміллям і мандаринками, Смолоскипною ходою в честь дня народження Степана Бандери, а й трагедією. Трагедією однієї сім'ї, трагедією судової системи, трагедією правоохоронних органів. Пам'ятаєте ту порожнечу, яку ми відчували після вбивства Аміни Окуєвої? Ту порожнечу від незахищеності. Наразі маємо те ж саме. Хоча вбивство менш публічної особи, проте може стати досить неприємним прецедентом безкарності. Рецедивом бандитських 90-тих.
1 січня 2018-го в річці села Демидів Вишгородського району Київської області знайшли роздягнене тіло мертвої Ірини Ноздровської. Раніш, 29 грудня жінка зникла. З роботи в Києві вона не повернулася. Востаннє на зв'язок виходила о 17:00, коли вказала матері, що знаходиться чи то на Петрівці (м-н Києва), чи то в Петрівцях (с. Київської області) – мати недочула. За деякими даними, Ірина доїхала на маршрутці до с. Старі Петрівці, після чого зв'язок із нею обірвався. Це одразу занепокоїло рідних жінки, того ж дня поліція подала її в розшук, оскільки погрози на її адресу й адресу усієї сім'ї лунали неодноразово.
Востаннє – 27 грудня, на судовому засіданні, де Ірина досягла своєї мети як юрист, як сестра і як людина – недопустила амністії вбивці її сестри – племінника заступника голови Вишгородського суду – Дмитра Росошанського. Апеляційний суд міста Києва відмовив Дмитру в амністії. Того дня батько засудженого в бік Ноздровської сказав – "Ты плохо закончишь".
Два роки тому, 30 серпня 2015-го близько 8-ї години ранку на узбіччі дорогою від будинку жінки до центральної автодороги Київ-Овруч Дмитро Росошанський збив 26-річну Світлану Сапатінську, матір 4-річного Матвія, посилаючись на те, що не помітив її, бо сонце засліпило очі. Збивши жінку, винуватець навіть не загальмував. Того дня Світлана поспішала на роботу, куди їй не судилось дійти волею злощасного ДТП. Опісля збиття жінки, замість викликати швидку, почав дзвонити батькові за порадами.
Дізнавшись про смерть, Ірина поїхала на місце аварії. Росошанського там вже не було. На місці були працівники ДАІ, які повідомили, що сховали винуватця ДТП задля уникнення можливості самосуду. Слідчо-оперативна група із Вишгорода діставалась до місця вчинення злочину майже 4 години (при можливих 15-20 хвилинах). Слідчий, який проводив розслідування, в народі мав ім'я "Касир". Щоб не ризикувати результативністю й не дізнатись, що ж він кладе в свою касу, Ірина домоглась заміни слідчого.
Ірина неодноразово говорила про процесуальні порушення: підозрюваного перевірили на факт алкогольного чи наркотичного сп'яніння лише через 8 годин. На наявність наркотиків експертиза не проводилася взагалі – в центрі, де вона здійснювалась, заявили про те, що взятої крові замало для цього. Були підозри, що медична експертиза досліджувала взагалі не його (в документах засвідчено, що особа пацієнта встановлювалася зі слів, не вказано жодних особливих прикмет, яким мав стати шрам на обличчі Дмитра). Раніше підозрюваний привертав увагу правоохоронніх органів через водіння авто в стані алкогольного й навіть наркотичного сп'яніння.
У травні 2016-го справу передали до суду. Спочатку її розглядом займався Вишгородський районний суд, де на той час уже понад 20 років працював дядько обвинувачуваного – Купрієнко Сергій Ісакович. Під час перших розглядів несподіванкою виявилась відмова чоловіка загиблої – Максима Сапатінського
– від жодних претензій до обвинувачуваного, що зокрема й допомогло Вишгородському суду залишити Росошанського під домашнім арештом. Зокрема під час наступних судових засідань чоловік Світлани і його мати сиділи не біля інших 2-х потерпілих, а біля родини Росошанських.
Загалом у Вишгородському суді пройшло 2 засідання цієї справи. Потерпіла сторона добилась того, щоби справу передали до Обухівського районного суду Київської області, де Росошанському змінили запобіжний захід із домашнього арешту на утримання під вартою. Одразу після цього ні Максим, ні його мати не з'являлися на розгляди справи. Але й тут справедливість наштовхувалась на спротив – судові засідання переносились, конвойні авто ламались і, як результат, не могли доставити обвинувачуваного на засідання.
Наступним гальмом у справі стала декретна відпустка головуючої в справі судді, яка вела її протягом року. Проте новий суддя розпочав розгляд справи з місця, на якому закінчила попередниця, що допомогло довести все до завершення. Вкінці травня цього року Обухівський районний суд засудив Росошанського до 7 років ув'язнення (з 8 можливих за даним обвинуваченням) із забороною керування транспортними засобами протягом 3 років.
1 січня 2018-го жителі села, де жила Ірина, зібрались на її пошуки. Перед початком операції до відділку поліції зателефонували, повідомивши, що собака знайшов тіло жінки в річці. Це було тіло Ірини. Попередня версія правоохоронців – навмисне вбивство пов'язане з юридичною діяльністю Ноздровської.
Страшний випадок сколихнув суспільство. Бо про бійцівський характер Ірини вже знали. Про неї знали. Про її справу знали. Не без допомоги медіа – активно слідкували за ходом справи й висвітлювали її журналісти телепередачі "ДжеДаї" на телеканалі 2+2. Сама Ірина в одному з синхронів телеканалу НТН подякувала журналістам за суспільний резонанс справи її сестри.
До скорботи за правозахисницею долучились громадські активісти. Ось як прокоментував сумну подію Станіслав Краснов:
"У смерті Ірини Ноздровської винний голова Вишгородського суду. Скоріш за все, він особисто не брав у тому участі. Можливо, він і не знає, хто це зробив. Але винний саме він - і от чому: Пригадайте випадок, коли справедливо засудили якогось родича судді, чи "мусора", чи прокурора, чи чекіста? Таке зустрічається вкрай рідко. Натомість, безкарність вищезгаданих паразитів - факт, підтверджений тисячами гучних випадків. Ірина два роки боролась в судах, щоби покарали вбивцю її сестри, який був племінником голови суду.
Докази провини залізні, до того ж він був під дією наркотиків. Чому взагалі Ірина мала боротись за те, щоб його покарали? В якій ще країні таке можливо? Але ж ні. У нас є особлива каста людей, яка може вбивати кого завгодно. Вбили Сашка Білого. Гебня вбила Лісника. Та що там далеко ходити - мене самого ледь не вбили та скалічили. Хтось покараний? Та ні, вбивці і садисти всі нагороджені. Через цю безкарність каста вбивць сприймає будь-яку протидію, як злочин проти них.
В нормальній країні суддівського племінника вже давно засудили би, без питань і проблем.
У нас же Ірина йде проти системи, і каста вбивць своєю спотвореною свідомістю сприймає її як ворога. І вбиває".
Як підсумував трагедію Ігор Луценко: "УСВІДОМТЕ, ДЕРЖАВИ (в розумінні – влади) НЕМАЄ, ДЕРЖАВА ПОМЕРЛА, ДЕРЖАВА НАС НЕ ЗАХИСТИТЬ. КРАЇНУ ВРЯТУЄМО ТІЛЬКИ МИ"
P.S.: Сумний вийшов текст. Як автор прошу пробачення. Проте ви самі розумієте, що піднімати дані теми вкрай необхідно. Не все пропало, а "Україна починається з тебе". Наша сила в єдності. Давайте берегти один одного!
Автор - Katrya
Фото - УНІАН
