Ціна досвіду

Наважився на написання цієї статті, хоча дуже волілось викарбувати невеличкий опис про Андруховича, зокрема про його "інтимні мапи" та фантазійні суміші мистецького блуду – про це згодом. Так, як і спроби розкодувати посили Володимира Грицуляка (Грека). Останні розмови з колегами та знайомими торкаються здебільшого Америки й самого перебування там, як в "едемі небесному"; дивним є і сам збіг того, що створюється нарис цей відповідно для Американського порталу. Хоча ніхто нікому нічого не винний, окрім хіба совісті та останнього недалекого погляду.

І мені судилося там бути й "медом" насолодитись, хоча, звісно, в кожного свій мед, як і його забарвлення та прозорість. Як виявляється мед є атрибутикою масонства, й соти і, відповідно, самі бджоли теж. На цьому дивовижному континенті варто бути бджоляром й бджолою одночасно й всечасно – бо на все є прайс та, відповідно, покупець. Прайс плюс текс.

В мене колись навіть було бажання написати роман про Невідомий Острів під доволі крикливою назвою "Шпонтаннє" (польск. "прибирання") про масовий клозетний синдром, що охопив більшість заробітчан в ймовірно лінійних можливостях самореалізації… Погодинне служіння вигаданим супервайзерам за певну цифру та означену літеру. Хоча, це досвід, а він, в свою чергу, тільки працює на розвиток та отримання конкретних відповідей на тестах долі. Поїхати до Острова Диявола – також доля, й доля самореалізована: більшості такі виїзди або просто непотрібні, або є непринциповим варіантом самостановлення (це не Коменський і не Сухомлинський, і навіть не Дідро).

Америка розвивається в світочах економічного зростання, що є, в свою чергу, варіантом "культурної революції" (Паскаль Брюкнер), до того ж справжньої революції. Не просто революції, а "культурного перевороту", культурного перевороту через сильну армію??? Можливе запитання. Так, сильну й непереможну, зміфізовану армію. ЇЇ багатоформність (велика кількість приватних загонів на службі та конкретних місіях по цілому світі – непереможні скаути-рейнджери) сьогодні потроху зменшується. Все-таки трактування проблем тільки з військової позиції, самої зарозумілості й вихвалянь не досить. Америка дорого заплатила свого часу за свою мрію про побожну простоту в культі месіанської нації, за своє несхитне переконання, що вони – батьківщина краси, добра й зичливості, за свою щиру віру, мовляв, усе, що добре для дядька Сема, добре й для цілої планети.

Хоча бокове споглядання наводить на думку, що самі сини і виняткової, і обраної землі, народжені божественною волею, прагнуть відцуратися обов'язків, які дістаються звичайному людству… Про це також потім, зараз про необхідне. Міфом на цьому Острові (Диявола чи Сатани???) є все: і відпочинок (суботні платні споглядання фейєрвеків чи смаження барбекю), культурологія (логос самої культури є наслідком економічного метаболізму, до того ж сама моторика є правомірно непохитним роботом-організмом, котрий не робить помилок, принаймні, не в четвер), оздоровчому (миття доріг шампунем, до того ж з лавандою та ківі), аналітичному (аналітика грошової незалежності і є тим, що називаємо справжньою волею)… Три крапки Й досить.

Острів Диявола, котрий невідомо звідки виник і невідомою є сама кінцева станція (за Нострадамусом – потонути як Атлантида). Дуже мало таких культур із такою пожадливістю, як американська, споглядають свої вади, виставляють свою ницість зі щирістю, яка межує із самовдоволенням. Інколи вона спонукає пригадати слова Фройда про "варварів, які нападають, убивають, а потім каються, й каяття стає технічним заходом, який дозволяє вбивати". Демони, заховані в надрах, саме вони зачаровують нас у США, цій наскрізь видимій країні. Ось американське парі: поставити дикунство на службу праву, перетворити зло в необхідний інгредієнт добра…

Натомість Європа перетворила насильство в табу, залишок примітивних епох (до прикладу, пропонують скасування виконання гімнів під час матчів для уникнення пробудження вбивчого шовінізму (хоча ірландцям це як той же масонський мед)). Америка має шалений плюс в поєднанні насильства з порядком й навпаки. Я лишень повторюю вкотре, що такого хаосу та тріумфу безладу й корупції як на Невідомому Острові – годі шукати. Просто Мекка всього підкупного – як би нам те не змальовували.

Це, до прикладу, моя подорож в Сирію із найсуворішим табу на спиртне та все вольготне – вночі все кишить аномально вільними жінками та алкоголем. Все табуйоване – насправді відкрите.

Так і це відверта правда: 80% американських стрічок про продажних копів та судей, і найцікавіше, про трафік наркотиків й шалений потяг до їхньої легалізації. І тут прямий контакт із протилежностями. Зранку дорогу помиють шампунем із авокадо, в обід на тій вилиці уперто-ріко виколе комусь око, а під вечір маленький мексіко в сомбреро розтрощить голову якомусь дилетанту. Свобода, до того ж абсолютна.

Європа теж близько. Європа живе з привидом "вибухів колективної звірячості" (Ст. Цвейг), які позначили її історію протягом століть. Вона боїться їхнього повернення. Як казав Дені Дідро, освіченому народові набагато легше повертнутися до варварства, ніж варварському народу ступити один крок до цивілізації.

Але, щоб уникнути нового скочування до не гуманності, можливо, слід визнати її в кожному із нас, а не заперечувати її? Як Паскаль вимагав від розуму "помістити свого ворога в собі самому", так і демократія повинна, щоб не ослабнути, поглинути свою протилежність, не давши їй себе знищити…

Одним словом, в нашій Демократії(??) відбувається зіткнення двох мрій: одна прагне викоренити зло, властиве людям, завдяки лише діалогу та толерантності (антигуманний гуманізм??); друга – ставить лиху натуру людини на служіння соціального вдосконалення, береже енергію зла, щоби спрямувати її на шляхетні цілі. З одного боку, янгольський вияв доброти, з іншого - стримування та сублімація лютості…

І це також свого роду досвід, до того ж унікальний.

Важливим є ціна досвіду.

І, врешті-решт, що з цим Досвідом вдіяти, щоб нікого не образити.

І щоби не здешевити.