Читання є формою ефективного проведення часу, зокрема асоціативність різних думок та тверджень сягає деколи певних меж, навіть коли автори дозволяють собі самих же себе цитувати та самим собі писати передмови. Це теж одна з форм егоїзму чи самоствердження, бо все одно думки є атомарними хімічними сполуками та їхнє буття депрограмне й майже завжди йде в розріз із циклами розвитку планети.
Думки можуть об'єднуватись у сполуки-конструкції чи бути поодинокими модусами-конструкціями, але ж сутність від того не міняється, лишень вдосконалюється. І чим більше наук, думок, програм та методик, тим, відповідно, цікавішою й повнішою є сама субстанційність йокуменічних фабул. Про це згодом.
До чого я веду? До того, що можливо логос-буття та логос самого буття є все ж таки Мовою та мовленнєвою парадигмою. Парадигмальність є атрибутивністю Вітгенштейна й не тільки, але бажаним є сягання глибин та підтексту. Напівмудрість гірша за край незнання. Це Фоєрштайн. Він зокрема полюбляв цитувати самого ж себе. І в Мові, як у формі Літератури або ж її яскравого прояву, можна достеменно себе вичерпати й проявити, бо маневрування між літературою та філософією є розширеною практикою: твори того ж Ніцше та Гайдегера можна впевнено вважати шедевральними в аспектах літератури та поезії.
Гайдегер просто захоплює не тільки хімічністю розумових конструкцій, але й самим феноменом мовленнєвих метакомбінацій. Форма буття-буття та буття в бутті-побуті... До речі, саме Мартін розрізняв чітко час, час-час, час як буття, час та часове буття часу як події та подієвості. Цьому немає завершення, бо кожен пошук є розтратою справжнього вектору пошуку та "дорослою терапією", до усього варто відноситись із відповідним настроєм та бажанням прийняття.
Думка є органічною сполукою, тому для її сприйняття, можливо, потрібні неорганічні умови та моменти... суто природного синтезу. Час залишиться Суттю, як і Явище парадигмою суті та змістів, але серед усього Океану розумінь завжди знайдеться місце для новітнього хімічного-алхімічного і сама парадигмальність "алхімія влади та метафізика насилля" знайдуть нові форми прояву та розростання. Бо кожен має право на помилку, як і право на Власну думку. Суб'єктивізм не в моді та є антиакадемічним, але зрештою він цікавий і перспективний, саме в моменті розуміння, що теологія йде всупереч практикам метафізики, але відмова від метафізики зруйнує сталі континууми теології. Бо нескінченність є Формою Межі, а будь-яка межовість є, знову ж таки, запорукою нескінченності.
Християнство є теж Йогою, хоча, ймовірно, йога стане новим стрижнем християнства Бо, знову ж таки, потрібні форми розвитку у формах каузальних біосів: бо медитація є концентрацією, як і молитва є концентрацією в собі, а концентрація / ймовірна гусерлівська інтенціональність/ відтворює Момент Присутності.. Зрештою присутності Бога. Хтось пригадував для нейродисциплінарій шолом із магнітними коливаннями, одягаючи який можна було отримати повноцінне Відчуття присутності .. Бога.
Гайдегер, до речі, в кінці заявив, що в нас є тільки один порятунок, а саме Бог і без нього жодних шансів на визволення із гармидеру суб'єктивних фобій. Але, якщо у всіх геніїв людства все зводиться до Бога, тоді чому зрештою не робиться спроба з нього розпочати. Тому що, знову ж таки, найважливішим є шлях, становлення, а не результат, бо час-путь є головними трансцендентальними сутностями буття, а розвиток є дієвою суттю і проявом в часі.
Зрештою розвиток, як діяння і віра, як постійне діяння заради діяння є концентратами сутностей: залишається лишень пробігти цим життям із цікавістю чи ненавистю та отримати вічне буття в Богові, коли ми за суттю вже є богами, лишень поодинокими із власними кармами та долями, й хворобами, які насправді є духовними каталізаторами чи все-таки дегенеративними атрибутами напівбогів.
Можливо, Бог покинув цю планету, а ми маємо право і можливість єднання з Ним моментами власного пасіонарного буття, пошуку, несвідомого милосердя та розумового запаморочення - єднання із Океаном вічного буття. Бо врешті головним меседжем християнства є безсмертя і Христос просив і акуратно давав зрозуміти, що все відбувається математично закономірно, а це ще було закладено в основу буддизму. І цим причарувався Македонський, це він привіз в Європу перший буддизм - невідомо від чого він охмелів і збожеволів: чи від планетарної мудрості, чи від солодкого вина.. Хоча це вже не так суттєво.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
