ЧУГАЙСТР - ЛІСОВИЙ СТОРОЖ, КАРПАТСЬКА СНІГОВА ЛЮДИНА

Про волохатого лісового велета Чугайстра (Діда, Гая, Ночника) наукових публікацій майже немає, якщо не рахувати двох-трьох записів фольклористів, котрі побачили світ у різних "Етнографічних збірниках" XIX ст. та в "Гуцульщині" В.Шухевича. Звідси Чугайстр перекочував до повісті Михайла Коцюбинського "Тіні забутих предків" й набув чималої популярності серед народу. Щоправда, письменники й поети впродовж XX століття так "познущалися" над цим, оповитим таємницями, персонажем, що нині майже неможливо уявити собі, ким насправді є Чугайстр. Хтось ототожнює його з Лісовиком, хтось називає Лісовим Паном, який танцює і співає, а хтось вважає самим Арідником, йм'я котрого гуцули вимовляють пошепки...

Який він Чугайстр? За гуцульськими переказами, Чугайстрин - білошерстий або чорний велет, може мати від двох до семи метрів зросту, або ж "такий високий, як смерека і схожий на ведмедя", однак не завмирає і не впадає у зимову сплячку, не боїться холоду, має довгу бороду, сині очі, спить, звившись у клубок десь в хащах, або в сухому листі чи хмизі. 

Як розповідає старожилка села Довгополе Верховинського району Івано-Франківської області Анна Михайлюк., її батьку пощасливилось бачити Чугайстра під час лісорозробок під полониною Луковиця (Гринявські гори). Лісоруби, ховаючись від грози, натрапили на дивну хижу-зимівку, з якої курився дим. Аби не випробовувати свою долю під небезпечними блискавицями, лісоруби вирішили підійти і зайти до хатини. Як тільки наблизились до притулка, звідти вийшла величезна волохата істота, яка усім своїм виглядом нагадувала того, про кого в горах найбільше велося, кого боялися і розповідали. Лісоруби одразу ж впізнали - Чугайстр,  й кинулися тікати. 

Походження самої назви "чугайстр" дослідники пов'язують з архаїзмом "чуга" - так називають верхній одяг в лемків і гуцулів, який має вигляд великої косматої шкури з довгою вовною. Село Космач на Гуцульщині, до речі, може походити саме від цієї назви.

Як бачимо, образ Чугайстра цілком збігається з легендарними мітами про "снігову людину", яка зустрічається у високогірних та лісових регіонах Землі. В Гімалаях його називають - "йєті", на Північному Кавказі — "алмасти", в Сибірі - "мічений", в Індії - "ракшасі", в Греції - "фавн". У 1921 році про існування "косматого велета" світу повідомив Говард-Бері, відомий альпініст, який очолював експедицію на Еверест. За його даними розміри стопи істоти начебто становили 37 сантиметрів у довжину й 16 сантиметрів у ширину (приблизно такі ж "сліди" видовбані на Писаному Камені та інших мегалітах у Карпатах), зріст - приблизно 220 сантиметрів. 

За оповідями, Чугайстр як і "йєті" надзвичайно швидкий, "може випередити кобилу, причому на двох ногах". Не дивно, що деякі етнографи пов'язували його з покровителем вітрів у слов'ян - Стрибогом, про що свідчить й сам індоєвропейський корінь "стр" (stru), котрий позначає рух. Цей корінь часто трапляється в гідронімах України: Дністер, Істр, Стрий, Стривігор. Також дане буквосполучення вживається в назвах річок Стрижень, Стрипа, Струга, Струмок, Остер, Бистриця, Простир, Стривники, Стронавка, Стриня та ін. 

В народній демонології: Чугайстр — охоронець людини далеко від дому - у лісі, на полонині. Він — захисник пастухів і лісорубів. Чатує на лісових Дів (бісиць, опириць, нявок, блудниць), які відволікають горян, заманюють їх у свої нетрі і гублять. Коли яку вгледить, то вхопить, розірве надвоє і з'їсть. 

Пастухи на полонині, коли варили їжу, то обов'язково залишали трохи й Чугайстрові свого кулеша чи баноша на сволоці. Вірили, що він зуміє звідти здійняти, бо високий. Коли ж увечері, повернувшись до колиби, їжі не заставали - раділи, можна було спокійно спати, приходив Чугайстр, а отже, в тому місці нявок уже не було. Пас Чугайстр на полонині й кози біднякам — разом зі своїми. Влада над тваринами в нього була така велика, що вони виконували для нього найдрібніші справи: навіть по воду Чугайстр посилав лиса чи вовка. Проте, все ж таки карпатський волохань стояв нижчим за Арідника. Арідник - то був витоковий образ, який символізував першопричину усього злого і темного для усіх горян.

На Бойківщині дещо призабулося ім'я Чугайстра. Тут його називають просто - Дідо. Саме Дідо в одній із карпатських оповідок рятує хлопця від повітрулі й виводить його із лісових нетрів: "Пішов хлопець по гриби і єго ніч застала. Ну і він рішив розложити ватру і до ранку переночувати. Тут дето коло дванадцятої години появився вітер, і перед його очима прокотився клубок. Подивився назад і побачив іззаду себе Діда. Дід спитав у нього щось незрозуміле і побіг далі за тим клубком. Через кілька хвилин вертається Дід. Хлопець замітив, що то була повітруля у Діда в руках. І Дід її надів на рожен, над ватрою спік, з'їв і попросив тютюну. Хлопець єму дав закурити. Дід єго почав розпитувати, що і як він попав у той ліс. Говорить: "Тобі ще пощастило, що я тебе побачив, а то б ти до ранку не дожив. Була б тебе повітруля заманила в ліси. А тепер збирайся, я тебе виведу на дорогу". Він за тим Дідом пішов і очутився недалеко від хати". 

© Віталій Креслав, (https://www.facebook.com/vitaliykreslav) - етнолог, краєзнавець, засновник т-ва "Спадщина Предків"

//Використана література// 

Дмитро Пожоджук. "Снігова людина в Карпатах"/ "Вісті з України" (№22, 5.06.1997)
Віктор Тар. "Снігова людина й досі живе в снігових куточках Карпат?"/ "Час Закарпаття"
Вікторія Дегтяр. "Украинский йети"/ "Мир увлечений" (блок "Невероятное"), №8(1), 2001
Ігор Меліка. "Карпатський слід снігової людини"