Чортополох* у тумані невизначеності

Довготривала мужня боротьба шотландців проти англійського поневолення дістала широкий розголос і надихнула борців за незалежність багатьох країн світу. Однак у мовному питанні непохитна волелюбність цього народу знаходить, сказати б, вельми неоднозначне вираження. Щоправда, й сама мовна історія Шотландії є доволі заплутаною, тож говорячи про власне scots**, треба бодай приблизно окреслити те мовно-історичне тло, на якому відбувалися становлення, розвиток і занепад цього ідіома.

Першими історично відомими мешканцями країни були пікти. Рештки їхньої мови, які дійшли до нас у вигляді топонімів, власних імен, огамічних написів тощо не дають надійних підстав для її класифікації. Так чи інакше, цей народ припинив своє існування в ІХ ст. н. е., коли королівство піктів було завойоване ірландськими кельтами з племені скоттів, котрі створили на півночі Британії власну державу, яка згодом дістала назву Scotland. Тим часом на півдні острова відбувалися цілком протилежні процеси – тамтешніх кельтів знищували та асимілювали германські прибульці, облаштовуючи на загарбаних теренах свої володіння, з-поміж яких найближчим до держави скоттів було королівство Нортумбрія.

В ІХ-ХІ ст. правителі скоттів розширили свій домен, включивши в його межі Лотіан – північну околицю Нортумбрії. Мешканців останнього, які розмовляли місцевим діалектом ранньоанглійської мови, було інкорпоровано в політичну систему феодальної Шотландії. На родючих і густонаселених землях Лотіану зростали міста й розвивалася торгівля, тож невдовзі сюди змістився центр політичного життя, а місцева говірка почала поширюватися країною. До того ж декілька шотландських королів ХІ-ХІІ ст. виховувалися в Англії й, вступивши на престол, активно насаджували при дворі та в адміністрації близьку їм з дитинства мову. Відтак на довгі подальші століття Шотландія поділилася на "цивілізований" Лоуленд ("рівнину") й "дикий" Гайленд ("високогір'я"), який зберігав кельтські традиції.

Однак і Лоуленд виявився зрештою не зовсім англомовним… Адже на землях Лотіану була в ходу особлива говірка, відмінна від тих, які на півдні лягли в основу "правильної англійської". Поширюючись Шотландією, ця говірка ввібрала в себе потужний кельтський субстрат (приміром у фонетиці – не притаманне англійській мови розкотисте "р-р-р!"), а внаслідок інтенсивних наїздів вікінгів – ще й скандинавський суперстрат. До того ж після відновлення на поч. ХІV ст. політичної незалежності країни мовний вплив Півдня різко послабився й далі місцевий Inglis розвивався окремо від English південних сусідів, поволі перетворюючись на Scots.

ХІV - ХVI ст. стали добою розквіту нового ідіому, коли він повною мірою виконував функцію самостійної й самобутньої національної мови. Нею провадив свою діяльність шотландський парламент, розмовляли при дворі, створювалися писана література та народна поезія. Проте вже від 2-ї пол. ХVI ст. впливи англійської мови знов посилилися. Спочатку це було спричинено приходом із півдня протестантства, разом із англомовними перекладами Біблії, найважливішої та найбільш масово читаної книги того часу. А на поч. ХVIІ ст. Англія та Шотландія об'єдналися під скіпетром єдиного монарха і, ще через століття, остаточно утворили єдину державу.

Наслідком цього поєднання стала бурхлива експансія більш розвиненої та демографічно потужної англійської мови на північ. Її швидко засвоювали елітарні прошарки населення, які почали називати себе "північнобританцями" та наслідувати звичаї "старших братів". Такі видатні діячі епохи, як Девід Юм та Адам Сміт докладали багато зусиль, аби очистити свої твори від найменших впливів рідної говірки, а в традиційній столиці країни Едінбурзі постало "Добірне Товариство для промоції усної та письмової англійської мови в Шотландії". Не дивно отже, що адміністрації, суди, церква, освіта, видавнича справа та великий бізнес країни незабаром стали повністю англомовними. Нижчі стани, критично налаштовані до приходьків із півдня, продовжували триматися мови своїх предків, принаймні, на побутовому рівні…

Великий патріот і славетний національний поет Р. Бернс займав амбівалентну позицію у мовному питанні. Початково він поділяв поширені серед освічених верств погляди на scots, як "низький" нелітературний діалект. Знайомство з творчістю Р. Фергюсона спонукало Бернса змінити цю поставу, та все ж перша "кілмарнокська" збірка його поезій (1786), яка зробила ім'я поета знаменитим, мала характерну назву: "Poems, Chiefly in the Scottish Dialect". Порівняймо: в 1798 р. побачила світ "Енеида. На малороссійскій языкъ перелиціованная И. Котляревскимъ". У Бернса – діалект, у Котляревського – мова… Переважно Бернс писав англійською, не раз "розводячи" її шотландськими словами та зворотами, почасти його твори були двомовними й лише деякі з них, як-от популярна пісня "Auld Lang Syne" ("Стара дружба"), написані шотландською від першого до останнього слова. Окремі діалоги шотландською ми знаходимо і в текстах В. Скотта, але для останнього це був радше літературний прийом, ніж свідома мовна позиція.

В ХІХ-му ст., як і пізніше робилися численні спроби писати на scots, однак це відбувалося на тлі потужної експансії англійської мови, яка поволі ставала рідною для дедалі більшої кількості шотландців. Цьому сприяли промислова революція; безприкладно масова еміграція шотландців, спричинена руйнуванням їх традиційного кланового укладу, а від сер. ХХ ст. – бурхливий розвиток англомовних ЗМІ.

До 40-х рр. ХХ ст. освітній департамент Шотландії уважав, що scots "в жодному разі не є мовою освічених людей і не може бути засобом просвіти та культури". Відповідно мовою навчального процесу була англійська; в позакласному спілкуванні учні поверталися до рідної говірки, яка проте, із покоління в покоління насичуючись чужими словами та зворотами, поволі перетворювалася на місцевий англомовний сленг. Передбачене новітніми шкільними програмами ознайомлення учнів з місцевою мовою та літературою відбувається переважно в рамках відповідних англійських курсів. Притому якщо виробленню навичок грамотного читання та письма англійською приділяється величезна увага, то, приміром, при читанні віршів шотландських поетів рекомендовано "не особливо турбуватися про правильність вимови".

Мовний стандарт scots було втрачено в 1-й пол. ХХ ст. й спроби його відновлення досі не виявилися успішними. Нині влада визнає шотландську "в усіх її формах" окремою мовою, проте інституцію-регулятора її вживання донині не визначено. Веб-сайт шотландського парламенту пропонує добірку інформації на scots, однак у медійному просторі традиційним доменом шотландської є передачі про народну творчість, місцеві традиції, фестиваль поезії Бернса абощо. Натомість, скажімо, блок останніх новин цією мовою доведеться дуже довго шукати…

Елементи мови зберіглася переважно в сільській місцевості та малих містечках Шотландії, але фактично там всюди розмовляють англо-шотландським суржиком і навряд чи мовлення якогось регіону можна визнати зразком для наслідування. Дані про кількість носіїв ідіома є суперечливими, адже стандартне питання "Do you speak Scots?" різні респонденти розуміють по-різному, маючи на увазі літературну мову, або суржик, або ж локальний діалект англійської – й, відповідно, постійне використання ідіому чи ситуативне, епізодичне тощо… Вважається, що з-поміж 5,5 млн сучасних шотландців близько 1,5 млн є активними носіями scots і трохи більша кількість людей розуміє його та вживає вряди-годи.

На прикладі Шотландії ми ясно бачимо, що націоналізм та мовна стійкість є, загалом кажучи, двома різними явищами. Адже кому там як, а шотландцям безумовно годі приписати низький рівень національної самосвідомості! Однак їхні національні змагання, включно з рухом за державну незалежність, який посилився останнім часом розвиваються, по суті, окремо від змагань за відродження питомих мов країни.

Соціальна історія scots дуже схожа на аналогічну історію української мови за єдиним хіба винятком: поряд із пониженням статусу місцевого ідіома, його "суржикізацією", витисканням тощо на українському терені відчутно проявилася й протилежна тенденція – постання на ґрунті цього ідіома окремої літературної мови. Чому цього не сталося в Шотландії***? Ми бачимо таке пояснення цієї відмінності. По-перше, об'єднання з Англією принесло величезні вигоди шотландським елітам. Якщо незалежна Шотландія була маленькою бідною країною, то тепер полем їхньої діяльності стала наймогутніша та найбільш динамічна імперія тодішнього світу! Замість занепаду, втрата незалежності спричинила економічне та культурне піднесення. Такі видатні шотландці, як економіст А. Сміт, романіст В. Скотт, науковець Дж. Максвелл та багато інших навряд чи здобули би розлоге поле діяльності та всесвітнє визнання, якби працювали в малій периферійній країні та послугувалися її питомою мовою. Певна річ, усвідомлення цієї обставини спонукало шотландських "елітаріїв" ставитися до рідної говірки саме як до діалекту англійської та уникати спроб обстоювання її самостійного статусу.

З другого боку, в країні раніше, ніж будь-де в світі почалися промислова революція та спричинене нею інтенсивне руйнування традиційних укладів. По суті, покоління Бернса-Скотта було останнім, яке могло спостерігати ці уклади, озвучені питомою мовою їхніх носіїв. Уже невдовзі клани остаточно занепали, їхні земельні угіддя було перетворено на пасовиська та мисливські парки, а землероби подалися у промислові центри або за океан, вимушено переходячи при тому на англійську мову спілкування… Між тим на континенті змагання за ревіталізацію мов розпочалася дещо пізніше, причому лише в другій хвилі вони охопили деякі ідіоми, споріднені з домінантними мовами відповідних держав (як-от каталонська з іспанською, провансальська з французькою або українська з російською). На той час соціальну базу таких змагань в Шотландії великою мірою було вже втрачено.

Офіційне визнання прийшло до шотландської мови надто пізно й саме по собі неспроможне зупинити її занепад. Нині слабка надія на відродження може бути пов'язана хіба що із суб'єктивним фактором: появою впливових національних лідерів, спроможних чітко сформулювати цю мету та повести до неї широкі маси шотландців – долаючи надпотужну інерцію подальшої англізації, поборюючи сливе тотальне нерозуміння потреби відродження й оту горезвісну поставу "какая разница?..".
 
 
 * Чортополох (шотл. horse-thrisle) є національною емблемою Шотландії.

 ** Для позначення цього ідіому в українській, як, втім, і в багатьох інших мовах світу, нема чітко визначеної назви, тому ми вимушено використовуємо вживаний у самій Шотландії термін scots.

*** При тому у Великобританії існують рухи за відродження та ширше використання валлійської мови, кельтсько-шотландської (геліку), ірландської в Північній Ірландії, ба більше: здійснено небезуспішну спробу відродження корнської мови, яка від поч. ХІХ ст. вважалася втраченою!