Чорнобильські Кіборги: через вогонь в безсмертя

24 квітня 2018
Oxana Stepova
В 1984 році стартувала світова прем’єра фантастичної стрічки Джеймса Кемерона "Термінатор", в якій вперше було показано кіборга-термінатора.

В 1986 році перші не якісь там кіношні, а справжні кіборги з’явилися в Україні.

Хтось може зауважити: "До чого ще й тут кіборги? От, заладили…"

Як раз, саме перші ліквідатори Чорнобильської аварії не тільки в переносному, а, що найважливіше, в прямому сенсі мають називатися "Кіборгами".

Всього їх було 28 – "шеренга №1". Вони були звичайними людьми, але за одну мить Чорнобильського апокаліпсису перетворилися на незламних кіборгів.

Є таке повір’я, що кожен народ має своїх вартових – людей з надзвичайною духовною силою, наданою Богом для захисту свого народу. Такими обраними вартовими Чорнобильської АЕС стали Володимир Правик і його побратими: Віктор Кібенок, Василь Ігнатенко, Микола Ващук, Микола Титенок, Володимир Тишура…

На святій Ієрусалимській землі, за кілька днів до Чорнобильської аварії, в одному із православних Ієрусалимських храмів охоронець проводив черговий обхід святині. Він підійшов до стародавнього образу Матері Божої "Скорботна" з опущеними повіками і завмер. Богородиця уважно дивилася на нього, а на її щоках блищали сльози. Охоронець, одразу, на всі свої гроші накупив свічок і почав молитися…

Володимир Правик


- Жити на межі, - якось сказав дружині Правик, - означає жити серйозно.
- А за межею, - спитала вона чоловіка, - чи можна жити за межею?
- Це, мабуть, і є подвиг, - відповів Володя.

За два тижні до аварії дружина Надія народила йому доньку Наталку. Володимир саме забрав своїх дівчат додому з пологового, вони встигли зовсім недовго побути разом. А потім настало 26 квітня. Це була саме зміна Володимира...

"То була субота, - згадує мама Володимира Наталя Іванівна й починає плакати. Зранку встали — і ніякого передчуття не було. Коли це біжать: "Аварія на атомній!". А я ж усі синові зміни знала, розумію, що він там." Бідолашна мати знайшла свого сина в лікарні в Москві, куди їх зовсім знесилених та обгорілих доставив літак. Медсестра Правик була поруч зі своїм сином пожежником до останніх хвилин його життя.

Наталя Іванівна ніколи в деталях не розпитувала хлопців, як усе відбувалося ТАМ, на ЧАЕС. Відомо лише, що черговий караул на чолі з 23-річним лейтенантом Володимиром Правиком прибув на місце аварії на четвертому реакторі Чорнобильської АЕС першим. Саме Володимир прийняв на себе обов’язки КГП (керівник гасіння пожежі). На той час, у якомусь сенсі, він прийняв на себе обов’язки головнокомандуючого та наказав оголосити загальну тривогу для всіх пожежників Київської області. Найголовніше – зі станції було надіслано виклик №3 – найвищий рівень небезпеки в країні.

23-літнього хлопця Бог послав на землю, як захисника рідної землі та янгола-охоронця українського народу. А скільки всього було таких вартових-захисників, знає тільки наша Свята українська земля. Скільки таких кіборгів пройшло крізь небо в Донецькому аеропорту, Іловайську, Пісках, Дебальцево, Широкіно, Мар’янці… щоби поповнити небесний легіон воїнів-захисників нашої держави.

Володимир зробив неможливе. За словами експертів, зі 100 можливих шансів він використав усі 100.

Правик і його команда перебували серед смертоносної радіації 1 годину і 20 хвилин, вони отримала 3-річну дозу радіації.

Причому працювали пожежні на найбільш небезпечних ділянках. "Він учинив дуже порядно, - каже пані Наталя, - як ніхто б не вчинив - не пустив своїх хлопців із караулу на дах, а сам двічі туди підіймався. Усі вони лишилися живими. Ще й не раз мені дякували за те, що такого сина виховала".

Правик піднявся на дах енергоблоку першим. Вогонь поширювався по покрівлі, плавився радіоактивний графіт, тік бітум, пекельна спека змусила Володимира зірвати респіратор. За мить він заглянув в розлом та побачив зловіще незвичне зелене сяйво…

Чи може проста немічна людина вистояти у двобої з самим пеклом? Здається, ні. Але Правик не відступив, вистояв. Володимир зробив те, що казав – переступив межу зіткнення всіх світів і… вистояв, чим надихнув інших ліквідаторів.

Спеціалісти стверджують, що на кінчику запаленої сигарети температура досягає 800 градусів. Що таке взяти в руки вогнедишний осколок графіту, температура якого більша за 1200 градусів за шкалою Цельсія, пронести його до краю будівлі й скинути з даху? Про що він тоді думав, яку молитву читав, знають тільки Бог та серце матері. Всі покоління дідів-прадідів в ту мить стояли непохитно з Володимиром Правиком над радіоактивною безоднею, вся сила українського роду возз’єдналася в цьому молодому хлопцеві. Він нахилився та витягнув перший осколок… Другий… Правик почав виконувати свою роботу. Він існував вже в якомусь іншому світовому вимірі - вимірі надлюдей. Далі почали виконувати свою роботу Кібенок, Тишура, Ігнатенко… інші вогнеборці, тисячі інших ліквідаторів. 10 травня 1986 року Герой українського народу остаточно перейшов межу Вічності.

Василь Ігнатенко


Красень атлет - справжній кіборг в ту ніч самотужки виніс із полум’я Миколу Ващука, Миколу Титенка та Володимира Тишуру, коли ті втратили свідомість від високої радіації. Разом із Правиком та Кибенком він спускався останнім з 70-ти метрової відмітки четвертого енергоблоку.

Їхав він на виклик без брезентового костюма, як був у одній сорочці, так і поїхав.

Уривки спогадів дружини пожежника-ліквідатора Василя Ігнатенка Людмили Ігнатенко, 2007 рік.

"...Вони вже лежали по одному, кожний в окремій палаті... Їм категорично заборонялося виходити в коридор. Перестукувалися через стінку... Там, де вони були, зашкалювали навіть стіни. Зліва, справа і поверх під ними. Там усіх виселили - жодного хворого...

...Він почав змінюватись - щодня я зустрічала іншу людину. Опіки виходили назовні. Рятувало те, що все це відбувалося миттєво; ніколи було думати, ніколи було плакати. Я любила його! Я ще не знала, як я його любила! Ми тільки–но одружилися...

У готелі в перший же день дозиметристи мене заміряли. Одяг, сумка, гаманець, туфлі, — все "горіло". І все це тут же у мене забрали. Навіть спідню білизну.

...Мені не дозволяли його обіймати. Але я піднімала і садила його. Перестелювала ліжко. Ставила градусник. Приносила і відносила судно. Всю ніч вартувала поруч. Інші дружини теж приїжджали, але їх уже не пустили. Були зі мною їхні мами. Мама Володі Правика весь час просила Бога: "Візьми краще мене"... А потім я щодня чую: помер, помер. Помер Тишура. Помер Титенок. Помер. Як молотком по тім’ячку...

...Уривок якоїсь розмови в мене у пам’яті. Хтось застерігає: "Ви повинні не забувати: перед вами вже не ваш чоловік, не кохана людина, а радіоактивний об’єкт iз високою щільністю зараження. Ви ж не самовбивця. Візьміть себе в руки". А я як божевільна: "Я його люблю! Я його люблю! Лише він". Як сліпа! Навіть не відчувала поштовхів під серцем. Хоча була вже на шостому місяці. Говорю черговій медсестрі: "Він вмирає". Вона мені відповідає: "А що ти хочеш? Він отримав тисячу шістсот рентген, а смертельна доза — чотириста. Ти сидиш біля реактора...". Але все це моє! Все улюблене....

Через два місяці після його смерті я приїхала до Москви. З вокзалу — на кладовище. До нього! І там у мене почалися перейми. На два тижні раніше терміну народила. "Наталочка, — покликала я. — Тато назвав тебе Наталочкою". На вигляд здорове дитя. Ручки, ніжки. А у неї був цироз печінки. У печінці — двадцять вісім рентген. Уроджена вада серця... Через чотири години сказали, що дівчинка померла... Я заплакала: "Покладiть її біля його ніг. Скажіть, що це наша Наталочка". Там лише його ім’я. Вона ж була без імені. Лише душа. Душу я там і поховала..."

(Із книги Світлани Алексієвич. "Чорнобильська молитва (хроніка майбутнього)").

13 травня 1986 року 25-річний Герой нашої землі Василь Ігнатенко вступив до небесної Варти України.

Чи треба додавати ще якісь слова? Потрібно. Чи можна порівняти кохання Правика й Ігнатенка з коханням Трістана та Ізольди. Вигадані літературні герої закохалися помилково випивши любовний напій, таке собі чар-зілля. Справжні чоловіки кохають по справжньому. Дружина Володимира, незадовго до його смерті, попри заборону медичного персоналу, таки зустрілася з чоловіком, бо справжнє кохання не зупиниш.

Володимир та Василь були дуже щасливі люди. Вони кохали й були кохані, вони були віддані своїй рідній землі й виконали свій святий обов’язок. Їм було заради кого жити, і за що вмирати. Кажуть, що наймогутніша сила на землі – це любов. Саме любов тої трагічної ночі врятувала Україну.

Герої не вмирають! Героям на віки вічні слава!

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Олександр Степ Олександр Степ 9 травня 2017
Вірші про Україну і війну http://stepler.uamodna.com
Що можна дізнатися про себе на основі власних сексуальних фантазій
Наші сексуальні фантазії відображають, принаймні частково, особистісні риси та особливості. Доктор філософії Джастін ЛейМіллер, вивчаючи сексуальні фантазії понад 4000 американців для своєї книги, виявив, основні п'ять факторів особистості. А саме...
Читати більше
УКРАЇНСЬКІ РОБІН ГУДИ
В історії України відомо чимало славетних імен народних месників та благородних розбійників, які намагались відновити соціальну справедливість, грабуючи багатих та роздаючи награбоване бідним. То чиї це імена та що відомо про цих персон?
Читати більше