Чому варто читати з дитинства: калушанка розповіла, навіщо створила читацький щоденник

28 лютого 2019
Ліля Колісник
[Коротка довідка (вік, освіта, досягнення)]
 
Рогацька Ольга, 23 роки, філолог, редактор, педагог. Знаю, як навчити швидко читати. Намагаюся усього в житті досягти сама, чим безмежно пишаюся. Колись, у свій час, набралася мужності, щоб залишити роботу, яка не приносила задоволення, а тепер знайшла правильний вектор, у якому розививаюся. Вважаю це одним із основних власних досягнень.

Як з’явилася любов до текстів (до читання)?

У процесі самого читання. Тут головне – почати. Апетит, як то кажуть, приходить під час їди.

Хто привив любов до книг?

Мама. Тут беззаперечно. Щовечора перед сном вона читала мені вголос. Як тепер пам’ятаю, коли я,  згорнувшись клубочком, захоплено слухала повість Андрія Чайковського «Олюнька». Мені тоді було від сили років п’ять й про соціальну нерівність я мало що тямила, але ловила кожне слово, бо хіба в такому віці важливий статус, коли головну героїню звуть, як тебе?!

Приблизно у той же час вона познайомила мене й з творчістю Всеволода Нестайка. «Пригоди у лісовій школі» та «Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків» досі залишаються моїми фаворитами серед творів для дітей. Вважаю, що любов до читання з’являється тоді, коли в правильний час прочитати дитині правильну книгу. І моїй мамі це вдалося.

Вважаю, що любов до читання з’являється тоді, коли в правильний час прочитати дитині правильну книгу.


Який жанр літератури любиш понад усе, а який взагалі не близький? Чому?

Обожнюю психологічні романи, літературу освітнього, прикладного характеру (нон-фікшн). Не читаю тревелоги, технотрилери, фантастику жахів. Тобто книги Макса Кідрука чи Стівена Кінґа в моїх руках надовго не затримаються. З особистих міркувань. Мій характер й характер таких жанрів надто відрізняються.

Та й фах вибрала відповідний. Чи завжди знала, що будеш саме філологом? Чи виникали сумніви? Може, були ситуації, які змушували задуматися, що це не твій шлях?

Я завжди хотіла когось вчити, щось комусь розказувати. Відчувала цю потребу внутрішньо. А потім мені в школі пощастило з учителькою української мови та літератури. Тоді я й вирішила, що теж, як вона, стану філологом. З того часу сумнівів у мене не виникало ніколи. Була ситуація, коли я ледь не обрала шлях бухгалтера. От тоді б дуже шкодувала.

Чому з’явилася потреба у читацькому щоденнику? Чи вела його ще в школі, коли вчителі рекомендували?:)

Я була відповідальною ученицею, студенткою. Робила усе, що входило в навчальну програму. Читацькі щоденники, зізнаюся, писала, але неохоче. Мене дратувало те, що потрібно було витрачати час на креслення табличок, заповнення колонок, а у студентські роки, здебільшого, на переписування «Вікіпедії». Моя воля, я б взагалі від них тоді відмовилася.

Та людська пам'ять – не безмежний вимір, усього не запам'ятаєш. А, як відомо, «qui scribit, bis legit», – хто пише, той двічі читає. Тому й захотілося максимально спростити цей процес: «кістяк», так би мовити, надрукувати, залишивши місце для написання особливих цитат (а їх, зізнайтеся, під час читання чимало) та особистих вражень. І щоб таким могли користуватися не тільки учні та студенти, а й пересічні книголюби.
 

Може, писала щось сама? Вірші, відгуки, оповідання, новели? Чи стикалася з творчою кризою? Як виходила з неї, якщо така була?

Писала, але не вірші (хіба що за потреби). Лірика мені взагалі не притаманна. Якось одна з викладачок в університеті під час полеміки сказала, що той, хто не «відчуває поетичного слова», тобто не пише поезій, не може по праву вважатися філологом.

Дивно, бо я відчуваю, розумію й аналізую. Просто не роблю того, чого не люблю. Зараз у мене є недописаний рукопис дитячої повісті, якому вже більше п’яти років. Оце так творча криза :D. Тому, коли допишу (якщо допишу), то поділюся, як з неї вийти.

Твої топи в українській та зарубіжній літературі.

Розгублююся, коли отримую такі запитання. Боюся виокремити якусь книгу, а про якусь, ще цікавішу, зрадницько забути. Хочу, щоб кожен читач виокремив свій особистий рейтинг, а я можу тільки порадити: з української – «Записки українського самашедшого» Л. Костенко, із зарубіжної – «Сто років самотності» Ґ. Маркеса та «Ті, що співають у терні» К. Мак-Каллоу.

Чи плануєш інші проекти на майбутнє? Можливо, щось кардинально інше?

Уже спланувала. Тепер набираюся сміливості й терпіння, щоб виконати. Не буду марнослівною й поки залишу це в таємниці. Але скажу, що воно безпосередньо пов’язане з педагогічною діяльністю.

 

 Що зробити, аби люди читали більше? Таке собі соціальне опитування.

О, це місія здебільшого тих, хто читає: захоплено розповісти про сюжет книги, натякнути на те, якої інформації можна з неї «напитися». Я завжди публікую в Instagram 2-3 речення про нещодавно прочитане й не можу передати вам тієї радості, коли отримую повідомлення від людей, які раніше не любили читати, на зразок «надішли» (якщо електронний варіант) чи позич. Це дуже приємна комунікація. Також влаштовувати читацькі марафони, буккросинґ.
Бо так легко зреалізувати це, як зараз, в час Інтернету, не було ще ніколи! Можна й подарувати книгу на те чи інше свято. Психологічно це впливає на людину («чому саме цей жанр?», «чому така назва?»), й вона починає її читати. А щоб почали читати діти, то мають читати й батьки. Власним прикладом доводити, що книга куди цікавіша, ніж айфон. Бо кого наслідувати, якщо не перших в житті авторитетів – маму з татом?

Чим твій щоденник буде корисний людям? Чому потенційний шукач такого роду записника має віддати перевагу саме йому?

Він зручний у використанні, з мотиваційним підтекстом («мої цілі», «трекер читання»), економить час і, основне, —  дозволяє висловлюватися читачеві коротко, виключно на основі рефлексій. Я можу хвалити його усілякими епітетами, але зупинюсь, бо не люблю, коли щось виглядає радше, як агресивна реклама, аніж просто розповідь.

Побажай щось нашим читачам.

Вірити у себе навіть тоді, коли ніхто у вас не вірить. Читати навіть тоді, коли більшість вважає читання даремною чи нудною справою. Не впадати у відчай, не забувати, що кожен день може бути останнім і… не з дієсловами писати окремо:)

Редакція UaModna бажає Олі тільки натхнення! А якщо ти теж не уявляєш свого життя без якісної літератури і любиш нотувати враження, придбати читацький щоденник, який особисто розробила наша героїня, можна ТУТ

Усі фото - Інстаґрам Олі.

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Гайда до Італії: що треба знати перед мандрівкою у країну пристрастей
Надворі в повному розпалі літо - саме час планувати, куди ж поїхати у відпустку. Пропоную добряче обдумати варіант з темпераментною Італією, місцем пасти, оливок та постійного натхнення. Якщо ви вже задумалися, прочитайте 10 речей, які потрібно знати про один з центрів світової моди. А може, ви побували вже у цій колоритній країні? Гайда ділитись враженнями!
Читати більше
#AmericanOutliers: нестандартні полотна аванґардистів пройдешнього століття
Про прагнення бути бунтівниками і творцями свого світу, необмежені світогляди, культурно-естетичні виклики аванґардистів ХХ століття. Незвичні рішення, багатство кольорів - усе це про тих, кого суспільство не могло довгий час прийняти.
Читати більше