Чому вам не варто слухати тренерів з особистісного росту

17 лютого 2017
Олена Українка
Журналістка та автор книг про фріланс Мішель Гудман на власному прикладі розповіла, чому не варто слухати тренерів з особистісного росту. Ось адаптований переклад її статті.
 
vox.com
Діпак Чопра (американський лікар і письменник - прим. Ред.) - Шахрай. Саме про це я думала, коли чекала свого боса Брі, який обговорюєзараз із Діпаком майбутню презентацію.
 
Брі керував філією компанії The Learning Annex, яка надавала курси для особистісного зростання. Це було в середині 90-х, Діпак був нашим головним спікером. Ми з гордістю розмістили рекламу його лекцій на двосторінковому розвороті нашого каталогу, де він не загубився у величезній кількості курсів від шаманів, "секспертів" і самопроголошених магнатів нерухомості.
 
Я нічого не мала проти доктора Чопра. Мене тільки здивував той факт, що він, символ просвітління, людина, яка стоїть вище банальності та невпевненості в собі, запитав у Брі, чи не повнять його штани кольору хакі.
 
Мабуть, я усвідомила, що гуру - теж люди, навіть ті, чиї книги займають всі полиці книжкових магазинів у сусідніх районах. Вони не всезнаючі провидці, які стоять вище того, щоб турбуватися про надмірну вагу та великі сідниці.
 
"Вони лише пускають пил в очі, - каже моя подруга Шеріз, фактичний автор багатьох бестселерів від успішних гуру. - Більшість з цих людей знає про життя не більше, ніж ти чи я".

Як я стала "експертом" з особистісного росту

Через десять років я на собі спробувала, що означає бути гуру. Це було у 2007 році: моя перша книга з порадами про те, як креативним людям збудувати кар'єру, щоб не працювати в офісі, була готова до публікації.
 
"Чудово! - Вигукнула моя мама, коли я розповіла їй, що перші копії прийшли мені на пошту. - Коли ти підеш до Опри? (Опра Уїнфрі - відома американська телеведуча - прим. Ред.)".
 
Я пояснила їй, що багато авторів, особливо не такі популярні як я, зазвичай не мають можливості зустрітися з королевою телебачення. Я також згадала, що не зможу літати першим класом на зароблені з книги гроші або пити шампанське з келихів у вигляді доларової купюри.
 
Для більшості авторів документальної літератури їздити в тур для просування книги означає постійно згадувати про неї в інтернеті та відвідувати тільки ті міста, де є можливість переночувати. Також це можливість їздити тільки туди, де в автора є знайомі або знайомі знайомих, які проводять конференції, на яких ці автори можуть виступити. Найчастіше платити за це потрібно самому.
 
"Ти не можеш бути в цьому впевнена, - запевняла мама. Тільки подивися на жінку, яка написала "Їж, молись, кохай". Вона точно використовувала всі можливі варіанти. Тримай мене в курсі всіх подій, щоб я могла розповідати, на яких шоу тебе можна буде побачити".
 
Після цієї розмови, я також поспілкувалася з директором з маркетингу свого видавництва. Вона сказала, що все йде добре: прес-релізи та копії рецензій відправлені, а команда з просування почала продумувати подальші дії. Вона запевнила, що скоро я побачу кілька перших оглядів і повинна бути готова приймати запрошення на інтерв'ю: "Все інше в твоїх руках. Тобі допоможуть будь-які спроби налагодити відносини з шанувальниками".
 
Так почалася моя річна одіссея, коли я ділилася порадами про кар'єру з усіма, хто готовий був мене слухати. Я розповідала про ці речі на заходах, давала інтерв'ю на телебаченні та радіо, публікувала колонки і ділилася цим всім у соціальних мережах.

Незабаром я зрозуміла, що видавати себе за знавця - лицемірно

Просувати власні книги - це одночасно і найкраща, і найгірша робота у світі. Звичайно, запрошення на інтерв'ю і зустрічі означають, що людям не все одно. Це приємно, захоплююче, але до тих пір, поки не опиняєшся перед камерою і розумієш, що забула все, що вчила останні три дні.
 
У мене бували, м'яко кажучи, безглузді моменти під час заходів. Більшість інтерв'ю на ТБ або радіо згладжують незручні ситуації. У книжкових магазинах або бібліотеках можна видавати себе чарівною, навіть якщо постійно втрачаєш нитку міркувань чи вдаряєшся окулярами об мікрофон. Але не в аудиторії, коли перед тобою сотні професіоналів, які очікують, що ти будеш звучати так, наче все життя керувала натовпами людей.
 
Під час одного з трагічних виступів, який я проводила для філії Національної асоціації професійних організаторів, я зрозуміла, що взяла з собою не ту промову. Я повинна була розповісти про те, як організувати себе людям, які працюють самі на себе. Замість цього переді мною лежала промова про те, як письменники можуть урізноманітнити свої навички. Я спробувала імпровізувати, по ходу перебираючи свої роздруківки в пошуках вдалої теми. Але через кілька хвилин я покинула цю ідею, тому що те, що було написано в промові зовсім не збігалося з тим, що я говорила.

"Дякую, що прийшли", - сказала організатор зустрічі і дав мені сертифікат на $15 в Starbucks (листи з подякою, подарункові сертифікати та "можливість продати книги після заходу" були звичайними винагородами для спікерів мого рівня). Я соромливо посміхнулася і спробувала пройти до столу, де підписують книги. "Тобі потрібно сходити в Toastmasters (освітня організація - прим. Ред.). Я там теж виступала жахливо", - додала вона.

На своєму шляху я зустріла багатьох авторів книг з особистісного росту. І я зрозуміла, що існує два типи таких людей: ті, які живуть, щоби писати, і ті, які хочуть лише слави і грошей.

"Книги - це всього лише спосіб досягнення мети", - сказала мені відомий автор, коли ми чекали на початок зйомок на одному з телеканалів. "Книга - це, по суті, візитна картка". Для неї література була всього лише бізнесом - одним із способів заробити, налагодити зв'язки, отримати спонсорські контракти і навіть накопичити стартовий капітал. Щоб заробити на такій літературі, потрібно бути справжнім експертом, гуру. По суті, тобі потрібно бути Діпаком Чопра.

Досягти статусу Чопра - складно, але можливо, запевнили мене мої колеги. Головне - монетизувати свої знання. Для цього мені потрібно було додати на сайт свої "авторитетні" фотографії, де я позую зі схрещеними руками і впевненим виразом обличчя. Потрібна була і розсилка з просуванням вебінарів, книг і наборів для особистісного зростання за $499. Також мені треба було заплатити $10 000 за тренера, який би навчив мене правильної поведінки з журналістами. Ця сума значно перевищувала мій аванс, до того ж у мене вже накопичився борг за оренду житла.

Якщо Діпак Чопра був шахраєм, то і я теж. Згодом я почала усвідомлювати, що видавати себе за знавця - лицемірство.
 
ain.ua

Я не встигала за термінами. Моя пошта була в катастрофічному стані. Моє життя перетворилося на жах.

Замість того, щоби прислухатися до цих порад, я почала кидатися між написанням колонок, інтерв'ю та публічними заходами як фрілансер. Я намагалася підтримувати рейтинг на Amazon, поповнювати свій банківський рахунок і часто працювала в нічну зміну, щоб все встигнути.

Я не встигала зробити роботу в терміни. На пошту почали приходити листи від журналістів із заголовком "ДЕ ТВОЇ РОЗПОВІДІ?". Щопонеділка я вирішувала, який прострочений проект зробити в першу чергу. Іноді я приїжджала на зустрічі, поспавши всього дві години. "Виглядаєш втомленою", - сказала моя колега на одній з конференцій, де я розповідала про те, як автори повинні збудувати бездоганну репутацію. Вона не згадала в розмові, що під час обіду я пролила на себе цілу річку соусу.

Моє особисте життя було не найкращим. Друзів дратувало, що я постійно скасовую зустрічі через роботу. Наречений кілька разів запитав, чи ще заручені. Під час однієї з рідкісних вечерь зі своїми приятелями один з них запитав, над чим я працюю. "Пишу матеріал про підприємців, які не працюють 80 годин на тиждень", - відповіла я на повному серйозі. Один з товаришів почав голосно сміятися, а інший подавився пивом.

Потім у мене з'явився біль у грудній клітці

Лікар порадив мені таблетки, але через три тижні вони перестали діяти. Я могла думати тільки про біль у грудях. Мій лікар був у відпустці, тому я зателефонувала в швидку. Медсестра на лінії порадила сходити у відділення. Там мені сказали більше відпочивати і не потрапляти в стресові ситуації.

На публіці я була зразком успішного фрілансера. Наодинці з собою я буквально розвалювалася. Книга про те, як побудувати кар'єру мрії привела мене до роботи, яку я ненавиділа. Я повинна була бути тією людиною, яка краще за всіх знаходить баланс між кар'єрою та особистим життям. Замість цього щонеділі я лежала підібгавши ноги - моя книга повинна була навчити людей уникати цього. Більше того, я пішла в лікарню з болем у грудях, хоча мені ще немає сорока. І навіть заплатила за це $4 000.

Висновок: робити те, чого ти вчиш інших, дуже складно. Тому я перестала це робити

Складно робити те, чого ти вчиш інших людей. І не тільки для мене. Я знаю колумніста, який пише про побачення, хоча сам на них не ходить. Я брала інтерв'ю в експерта, який давав поради батькам по догляду за дитиною, намагаючись заспокоїти своїх дітей, котрі плакали. Я знаю спікера, який обіцяє збільшити твій заробіток від фрілансу, хоча сам зізнається, що за його грошима стежить дружина.

Секрет полягає в тому, що такі люди намагаються навчити тих речей, які самі повинні зрозуміти.

Коли мені стало краще і я приступила до роботи, я побачила купу листів від людей, які зіткнулися з банкрутством і стягненнями за боргами. Людей з проблемами зі здоров'ям і боргами за лікування. Мій колега отримав лист від людей, які запитували, чи зможуть їхні сім'ї отримати страховку, якщо вони накладуть на себе руки.

Під час однієї з лекцій в книжковому магазині до мене підійшла жінка, яка дуже сильно нагадала мені маму. Вона вже рік не могла знайти роботу і не знала чим платити за іпотеку. Я відразу почала перераховувати доступні можливості, роботу фрілансером, порадила людей, які шукають співробітників старше 50 років. Вона відкидала всі пропозиції, запевняючи, що перепробувала все що можна.

Мене турбувало, що люди в такому жахливому становищі готові звернутися до незнайомця, якого вони побачили в інтернеті чи в книжковому магазині, за порадою, пов'язаною з законом, фінансами або здоров'ям. На ці питання я лише могла порадити звернутися до фахівця. Не те, що я не хотіла допомогти - я просто не знала як.

"Я не знаю, з ким можна про це поговорити, - заперечила жінка. - Я самотня і нікому не потрібна". Ми розмовляли в тому ж дусі ще деякий час. Я запропонувала звернутися в пункти довіри. Вона відмовилася і від них. Я пішла додому з єдиним бажанням - поспати.

Я почала відчувати себе безвідповідальною, немов єдиним виходом було забути про людей, яким я не можу допомогти. Але коли ти починаєш вчити когось, то повинен бути відповідальним. Відповідальним за те, що ти даси пораду, яка допоможе. Відповідальним бути вище всього цього артистичного лайна. Відповідальним не намагатися допомагати людям, яким ти ніяк не можеш допомогти.

Я більше не хотіла роздавати поради людям про те, як управляти своєю кар'єрою і життям. Це перестало бути роботою моєї мрії. Я не була в професійній кризі або на межі банкрутства. Ні, це була криза совісті.

Я досягла роздоріжжя. Настав час зробити вибір: продовжувати бути гуру, створити ще більш ідеальний образ, продавати те, що я знаю, і замовчувати про те, що мені невідомо. Або повернутися до більш розміреного і тихого життя фрілансера. Якщо коротко - йти до Чопра або йти додому.

І я вибрала дім.

(via)
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

30 хвилин в день, які повністю змінять ваше життя
Нам постійно бракує часу. Робота, справи — за ними та втомою не встигаєш займатися тим, чим хотілося б. А життя втікає. Далі в статті розповімо про надлегкий спосіб, який допоможе встигати все.
Читати більше