Чому письменник Гі де Мопассан прагнув познайомитися з українською художницею Марією Башкірцевою

1887 року в Парижі виходить "Щоденник" уродженки України Марії Башкірцевої, одразу ж спричинивши гучний літературний скандал.

Вражала насамперед міра авторської відвертості. Молода дівчина споневажувала всі вікторіанські умовності й заборони і претендувала на цінності, що вважалися питомо чоловічими. Насамперед - творчу самореалізацію і визнання.
  Наділена величезною енергією та силою волі, вона мріє про мистецьку кар'єру, світову славу і неймовірні звершення у широкому світі. І не лише мріє, а й заповзято працює над здійсненням своїх замірів.

Це тим більш вражало, що юна аристократка мала всі засоби для задоволення своїх жіночих амбіцій. Та роль господині модного салону її не приваблювала.

Башкірцева народилася в Україні, батько, маючи високий титул дійсного статського радника, володів величезним маєтком у Гавронцях на Полтавщині. Марія навіть мала певні українські сентименти, наголошуючи у своїх європейських мандрах, що приїхала не з Росії, а з України.

Та проживши все доросле життя у Франції, найперш ідентифікувала себе як представницю космополітичної мистецької богеми.

Вона була заангажована популярними емансипаційними ідеями (між іншим, у Галичині Наталя Кобринська якраз тоді організовувала Союз українок і готувала перші жіночі видання), переймалася проблемами рівності статей, але водночас зовсім не хотіла зрікатися принад традиційної світської жіночності.

Вона естетизує не лише довкілля, а й власну зовнішність, безоглядно милується собою, майже як мистецьким витвором.

У щоденнику безліч записів про крій суконь, зачіски, ювелірні прикраси, різновиди мусліну, оксамиту, шовку, мережив і гаптувань. Аж до жартівливої претензії, що найвідоміші модні фасони у знаменитого паризького модельєра Дюсе - то її винаходи, не позначені іменем авторки.

Варто наголосити, що в ХІХ столітті моду не раз намагалися піднести до рівня високого мистецтва. Шарль Бодлер вважав її чи не основою тогочасного естетичного ідеалу. А знаменитий поет-символіст Стефан Малларме навіть пробував якийсь час редагувати модний журнал.

Але дівчина при тому хоче, аби нею захоплювалися не тільки за красу і вбрання, - це, за Башкірцевою, лише конче необхідна рамка! - а й за мистецькі звершення.

Задля творчості готова пожертвувати навіть коханням, аби пристрасть не завадила здійсненню задуманого. Тут авторка щоденнника знов-таки взорується на чоловічі ієрархії, адже для патріархальної жінки якраз любов мала стати найвищим призначенням, тоді як представники сильної статі вважали б такий вибір принизливим виявом власної слабкості.

Вона наполегливо вчиться живопису, за два роки опанувавши семилітній курс у приватній академії професора Жуліана.
  Обрала кар'єру, для жінки чи не найменш приступну, адже ученицям художніх шкіл навіть не дозволяли малювати оголену натуру. Що там знання анатомії, коли турбота про цноту непорівнянно важливіша!

Заборона на знання про власне тіло була для жінки чи не абсолютною, і талант тут мало що змінював. Башкірцева отримує нагороди, починає виставлятися в паризькому Салоні.

У її спадщині - понад 150 полотен, вона стала одною з перших жінок-художниць, чиї роботи потрапили до колекції Лувру.

Доля обдаровує неймовірно щедро, - їй пророкують славу малярки, незрівнянної співачки, - але чомусь немилосердно швидко тих дарів і позбавляє. У шістнадцять було діагностовано сухоти, Марія втрачає голос, далі слух.

У щоденнику безліч скарг на неспроможність самореалізуватися. Вона почала писати його в дванадцять років, спершу, ймовірно, лише для самоаналізу (безжальність і проникливість якого не може не вражати навіть при тому, що поєднується з повсякчасним нарцисизмом) і самодисципліни. У якийсь момент література стала єдино приступною творчою цариною.

Багатство і знатність були, ймовірно, не меншою завадою, аніж могла би стати бідність, адже навіть її вчителі попервах зневажливо поставилися до примхи, як здавалося, розпещеної аристократки, яка захотіла побавитися пензлями.
  Світській дамі варто по-дилетанськи трохи грати чи малювати, але ж негоже до виснаження працювати в майстерні, зрікаючися життєвих радощів.

Прикметно, що навіть готуючи щоденник до посмертної публікації, близькі роблять численні копії, приховуючи скелети в шафі й завуальовуючи надто одверті зізнання.

Марія ненастанно, до виснаження працювала над своїми картинами. Її, судячи зі щоденника, мучить відчуття незбіжності між задумом та його втіленням, змушуючи шукати й шукати нових живописних деталей, самобутньої манери і стилю.



В найближчому оточенні дівчини не було людей, здатних зрозуміти й належно оцінити її досягнення. Вона ж хоче знайти авторитетного для неї співрозмовника, людину, перед якою вона могла би схилятися.

І художниця зважується написати одному з найзнаменитіших своїх сучасників. Так із дівочого капризу зав'язується листування, яке стало одним із найцікавіших людських документів тієї доби.

Вибір Марії впав на Гі де Мопассана. Йому, звичайно ж, писали безліч екзальтованих шанувальниць, але цій незнайомці видатний романіст чомусь поспішив відповісти, одразу вловивши непересічність її оцінок і суджень.
  Гі де Мопассан шукав особистого знайомства з дівчиною, яка писала йому непересічні листи.

Вони обмінювалися й компліментами, і доволі в'їдливими зауваженнями та підозрами. Мопассан, спершу зверхньо повчаючи адресатку, врешті був заінтригований, палко просив особистого знайомства.

Але врешті Башкірцева, так і не знявши маски, спілкування обриває. Згодом знаменитий письменник скаже, що ця дівчина асоціюється в нього з білою трояндою, символом бездоганної й незаплямованої досконалості.
Знаючи про свою приреченість ("Лікар сказав, що я ніколи не вилікуюся", - зі скупою стриманістю записує вона після остаточного медичного присуду), Башкірцева спішить зоставити по собі слід і пам'ять, втекти від неминучого забуття.

Починає нові картини, працює дуже багато - і повсякчас фіксує на папері свої стани, роздуми, переживання. Їй здавалося - принаймні так виглядає із записів, - що найбільше досягає в живопису.

Проте якраз ті самі щоденникові сторінки, на яких Марія нарікала на безжальне провидіння, на брак фізичних сил для втілення сміливих художницьких проектів, - найперш і зробили її знаменитою. Попри те, що прожила лише 26 років.
  Щоденник Башкірцевої переклали багатьма мовами, про нього захоплено відгукувалися і її видатні сучасники, і пізніші поціновувачі.

Ця дівчина з неймовірною чутливістю відобразила настрій свого часу. Дух індивідуалізму. Ідеал людини, здатної протистояти ницості й недосконалості соціуму.

І ще Марія Башкірцева вражає дивовижним умінням не зваблюватися жодними ілюзіями, які ця сильна жінка вважала, схоже, виявом слабкості.

(via)