Одного разу в якомусь Барселонському хостелі ми з новими знайомими почали говорити про подорожі. Про що ще можна там говорити?
Розмова зайшла про те, що люди в Європі переважно працюють все життя і мають можливість повноцінно подорожувати тільки на пенсії, коли з'являється вільний час і вільні гроші.
Хлопець з Німеччини назвав цю систему обманом, тому що все влаштовано так, щоби ти відкладав думки про подорожі до самої старості й віддавав найкращий час роботі. Рік свободи після школи, коли європейські підлітки катаються по світу, він назвав можливістю випустити пар перед довгим і нудним кар'єрно-трудовим життям.
Я задумався про те, що, дійсно, є величезна прірва між тим, щоби подорожувати в молодості та в старості. Звичайно, це робити ніколи не пізно, але є дуже важлива різниця, про яку ми часто не замислюємось.
Будь-яка подорож, в першу чергу, змінює тебе зсередини. Хочеш ти того чи ні, але від тебе поступово відлітає кілька
суспільних стереотипів, і ти стаєш трохи ближче до правди як про світ, так і про себе. Ці зміни зазвичай можуть привести до переоцінки цінностей та змінити життя людини.
Тому, якщо ти подорожуєш молодим, то ці зміни виявляться дуже доречними. У тебе є ще багато часу, щоб жити так, як ти по-справжньому хочеш. Жити своїм життям.
Якщо ж ти починаєш повноцінно подорожувати на пенсії, то з тобою, швидше за все, відбудуться ті ж зміни, але далі обов'язково виникне розчарування в тому, що, якби ти зрозумів це в молодості, то прожив би зовсім інше, більш щасливе та гармонійне життя. Мені страшно уявити масштаб цього розчарування.
Іншими словами, відкладаючи подорожі "на потім" і живучи словом "завтра", ти просто збільшуєш власне розчарування від життя. І так відбувається з покоління в покоління. Люди по інерції проживають свої життя, так і не розібравшись, навіщо вони були їм потрібні. Справа навіть не в смерті. Якщо вірити в наступне життя, то ймовірно все знову повториться, і в кінці ти традиційно розчаруєшся.
Інша важлива річ, пов'язана з подорожами – це робота з власним его. Протягом 20 років тебе вчили різним правилам, нормам, законам і культурним стереотипам. Тебе виховували, навчали, показували приклади того, як правильно жити. З одного боку, в цьому немає нічого поганого, але, в результаті, ти віддалився від самого себе і в тобі з'явилась інша людина – внутрішнє его, яке намагається керувати тобою. Тепер ти не думаєш, що б ти хотів і як, за тебе думає твоє его.
У подорожах его стає дуже помітним. Коли ти вириваєшся зі звичної затишної дійсності, із зони власного комфорту, то починаєш відчувати справжнє, дивитися на себе збоку. У молодості его тільки виникло, тому його цілком просто поставити на місце і розмежувати територію між нав'язаним громадськістю та справжнім всередині себе.
У старості его зазвичай пожирає людину, якщо вона цьому не чинить опір. Я дуже часто бачу людей, у яких зморшки на обличчі виглядають як тюремні грати его. Десь там, в глибині ще живе справжня людина, але її оточує величезна оболонка зі страхів, стереотипів і принципів. Її дуже складно зламати, хоча і можливо.
Людям властиво подорожувати тому, що це одне з того справжнього, що залишилось в світі. Нас оточує величезна кількість брехні, і ми підсвідомо шукаємо те, у чому є хоча б зерно сьогодення і правди. Крім подорожей, це можна відчути за допомогою щирої любові. Тому й вона настільки потрібна практично всім.
Ми старіємо. Подивіться на себе в дзеркало. Навіть якщо ви молоді, придивившись, ви зможете побачити зморшки та інші дрібниці, які будуть змінювати ваше тіло до старості. Поки ви в очікуванні дива та відкладаєте все на понеділок, ваше тіло старіє. Йому плювати на ваші виправдання. Воно – біологічний механізм, який просто виконує свій життєвий цикл. І ви не встигнете озирнутися, як побачите в дзеркалі зовнішність старої людини. У цьому немає нічого поганого. Це наша природа і було б нерозумно ображатися і боятися її."
Вочевидь, стаття написана європейцем, бо для реалій України характерно навіть не так. Я не можу пригадати жодну знайому людину старше 55-и років, яка б на пенсії подорожувала. Максимум – це поїздка в санаторій щороку "поправити здоров'я". Не торкаючись політичних та економічних тем щодо розміру пенсій та українського менталітету, мені здається, що нас цього просто не навчили. Нас навчили, що відпустка має бути одна, в теплі краї, на море. В українських студентів немає року, щоби побачити світ і тоді вже взятись за пошуки роботи. В нас немає цього відпочинку, бо без роботи нам не вижити. На пенсії – немає ні здоров'я, ні статків, а, відверто кажучи, – і бажання: молодий запал потроху гасне, і найкрашим другом стає телевізор.
Тому додаючи ще одну цікаву думку та пораду, я процитую
Петра Чернишова, директора "Київстар":
"Будучи молодим і заробляючи невеликі гроші, я робив велику дурість, намагаючись відкласти кілька сотень на "чорний день". Але ж коли ти молодий і заробляєш 1000-1500 доларів, намагаючись при цьому відкладати 200-300 доларів, то позбавляєш себе багатьох задоволень, адже в цей час для тебе ці гроші означають набагато більше, ніж через 5 років 2000 або 3000 доларів на місяць.
Тому я всім молодим співробітникам раджу так не робити. Краще витратити їх поки молодий, ніж збирати, збирати, збирати, а потім в 35 років усвідомити, що зібрану за 10 років суму зможеш накопичити і за рік."
Не відкладайте на примарне завтра те, що принесе вам щиру радість і може змінити ваше життя. Шукайте, досліджуйте, подорожуйте?
Ліля Колісник
