Червоні вітрила О. Гріна

"Якщо нащадки захочуть мене добре узнати, нехай уважно мене читають, я всього себе вклав у свої твори", – говорив Грін. Він не любив розповідати про себе, не зберігав архівів, байдуже ставився до слави після смерті.
 

uahistory.com

Усі ми любимо казки, але не віримо в них, а маленький хлопчик вірив у казку про величезне тепле море. Цим хлопчиком був Олександр Грін. Син польського офіцера Стефана Гріневського підлітком поїхав до Одеси, жив на вул. Ланжеронівська, 2, працював матросом, рибалкою, мив золото на Уралі, служив в армії, знову повернувся до моря – у Севастополь. За революційну агітацію раз побував в тюрмі та тричі був на засланні.

Відвідувала його милосердна Віра, яка закохалася й стала його дружиною. Коли ж професійний революціонер став професійним літератором, дружина не витримала його життєвих темпів.
 

uahistory.com

Найкращий твір Гріна повість-феєрія "Червоні вітрила" присвячений Ніні, другій дружині. Інколи пані Ніну називали "Ассоль", у якій "щастя сидить пухнастим кошеням". Але голодна й безрадісна їм випала доля: з ідеологічних міркувань Гріна перестали публікувати, хронічні злидні заїдали.
 

wikipedia.org

…Він завжди мріяв жити в місті біля теплого моря, тому 1924 року Грін з дружиною Ніною переїхали з Петрограда до Феодосії. Так почався кримський період творчості Гріна. Його кімнату займали тільки стіл, стілець і ліжко, а на стіні, проти узголів’я, красувалася просолена дерев’яна скульптура з-під бушприта вітрильника. Тут Грін занурився у свій вистражданий казковий світ, тут пройшли найспокійніші, найщасливіші роки їхнього життя, тут були написані романи "Золотий ланцюг" (1925) і "Та, яка біжить хвилями" (1926).

1929 році все літо провів у Старому Криму, працюючи над романом "Дорога нікуди", а в 1930 р. повністю переїхав до міста Старий Крим. В кінці квітня 1931 року, будучи вже серйозно хворим, Грін ходив у Коктебель в гості до Волошина. Цей маршрут досі відомий і популярний серед туристів як "стежка Гріна".

Маленький білий будинок у густому садку – це єдиний власний будинок Олександра Гріна за все його повне пошуків життя. Саме тут, хворий на рак шлунку, письменник нарешті отримав спокій. Дві кімнатки, одна повністю зберігає обстановку: залізне ліжко біля вікна, кушетка, на якій дрімала дружина, столик, годинник, "що не повертає прожитих митей". За два дні до відходу, він покликав священика, сповідався.
 

wikipedia.org

Тихим світлим вечором 8 липня 1932 р. великий мрійник відійшов. На гористому старокримському кладовищі, звідки видно море, під старою дикою сливою, на могилі Гріна лежить важка гранітна плита та скульптором Тетяною Гагаріною встановлений пам’ятник "Тій, яка біжить хвилями". Поряд лава, квіти… З 1941 р. його книги не друкувалися, в 1950 р. Грін посмертно звинуватили в "буржуазному космополітизмі".

Як же склалася доля Ассоль? Ніна Миколаївна Грін, вдова письменника, жила у саманному будиночку в Старому Криму, працювала медсестрою. У 1934 р. вийшла заміж за лікаря Гріна, Петра Івановича Нанія, але в 1941 р. вони розлучились. Коли німці окупували Крим, лишалась там із важко хворою матір’ю. Працювала коректором місцевої газети, завідувачкою місцевою типографією. Потім її погнали на трудові роботи в Німеччину, але в 1945 р. добровільно повернулася з американської зони окупації до СРСР. За "колабораціонізм та зраду Батьківщині" Ніну засудили до десяти років таборів із конфіскацією майна.

Відбуваючи термін на Печорі, отримувала підтримку продуктами й речами від першої дружини О. Гріна Віри Павлівни. Після виходу на волю Ніна Миколаївна отримала гонорар за "Вибране" О. Гріна і повернулася в Старий Крим. Відшукала захаращену могилку чоловіка, з’ясувала, що будиночок Гріна "приватизував" голова міськвиконкому й використовує його як курятник. Нелегко було хворій немолодій жінці шукати правду, але будиночок, де помер письменник, вона відстояла; на пенсію у 21 крб. упорядкувала та відкрила там музей. Домоглася, щоб відкрили музей у Феодосії.

Ніна Миколаївна померла 27 вересня 1970 р. у київській лікарні, поховати себе заповідала поряд із чоловіком. І тут відігралося за курятник місцеве начальство: наклало заборону і Ніну Миколаївну поховали в іншому боці цвинтаря. Через місяць, на день народження Ніни, шестеро її друзів вночі здійснили перепоховання. Може, нарешті щастя в ній пригорнеться пухнастим кошеням?

Якщо вам сподобалась ця стаття, вам також варто почитати:
Володимир Степанович Александров - український поет з російським прізвищем
Олександр Ільченко: "Мова — перша зброя в боротьбі: виживе мова, виживе й Вітчизна"
Федір Кричевський: "Малювати мерзотників мені мій сан не дозволяє"

 
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

8 занедбаних місць на планеті, від яких стає моторошно
У світі багато занедбаних місць, і кожне з них має свою історію. Якісь місця вселяють страх, якісь – почуття захоплення. У статті ми зібрали для вас наймоторошніші місця на Землі, від яких перехоплює подих.
Читати більше
Хто вона: Найкрасивіша українка діаспори
Цього року участь в конкурсі краси Мiss Ukrainian Canada-2018 взяли понад 100 конкурсанток з усієї Канади. Уродженка з міста Дрогобич Львівської області, Юлія Щербан стала володаркою розкішної корони з тризубом.
Читати більше