ЧЕРГОВА ПОРАЗКА НОМІНАНТА НА НОБЕЛІВКУ

Сергій Жадан. Інтернат.

ЧЕРГОВА ПОРАЗКА НОМІНАНТА НА НОБЕЛІВКУ

Сергій Жадан. Інтернат.

Здається, вже нема такого року, коли б Жадан не отримав якоїсь літературної премії – вітчизняної чи зарубіжної. Схоже, хтось уперто готує його на Нобелівку. Але буддистові за мисленням важко відобразити християнську ідентичність українця, а саме специфіка нації, художньо відображена, найбільше цікавить нобелівське журі.

Українські літературознавці й критики завжди очікують від Жадана більшого, ніж він може дати. Письменник не виправдовує їхніх сподівань, бо його вже давно розбалували видавництва. Він пише те, що їм треба, а не для себе.

“Інтернат” очікували з нетерпінням. Це мав бути мало не “Війна і світ” Льва Толстого. Але російсько-українська війна ще триває, а про війну 1812 року Толстой написав через десятиліття після події, коли можна було усвідомити, що ж насправді сталося. Та й Жадан – не Толстой, щоби мати намір створювати епопею. Комерційний успіх його творів потребує негайних вкладень, а не розтягнених на роки, а то й десятиріччя.

“Інтернат” – це одна із тисяч розповідей про сучасну війну.

Якщо порівнювати “Інтернат” з “Ворошиловградом”, яку здуру Бі-Бі-Сі в українському виконанні визнав книжкою десятиліття, то це радше крок вбік, ніж вперед. Жадан не зраджує звичці писати в стилі соціалістичного реалізму, але в “Інтернаті” до нього додається ще й натуралізм. Гримуча суміш не призводить до прориву в літературній якості.

Символізм інтернату як шкільного закладу і світу, подібного на інтернат, по-філософськи до кінця не виписаний автором. Якщо він сподівався на співучасть читача, то цінителі Жадана просто до цього не здатні, а інших категорій прихильників у нього нема.

Вчитель української мови та літератури Паша, який державною розмовляє лише на уроках, а в повсякденному житті – російською, хоче забрати з інтернату племінника. Події відбуваються на тлі наступу російських військ. Три доби Паша потрапляє в правдиві, правдоподібні і вигадані ситуації, періодично показує себе то боягузом, то хороброю людиною, байдужою, а потім відповідальною за інших. Оці протиріччя в характері вчителя могли би стати стрижнем розповіді, але не стали, ніби Жадан в одному героєві змішав риси декількох людей.

Соціалістично-буддійське мислення не дозволяє Жаданові повноцінно сприймати реальність. Бути свідком подій – ще не означає правдиво їх відобразити. Парадокс художнього полягає в тому, що треба писати так, як є, або вигадувати все від початку до кінця. Якщо застрягнеш посередині, шедевру не вийде. Жадан застряг.

Звісно, говорити про соціалістичний реалізм чи натуралізм у чистому вигляді в творчості Жадана не доводиться. Він вперто шукає свій стиль, але поки що його не знаходить. Ось і в “Інтернаті” російська мова окупантів і місцевих бойовиків  різниться між собою, але однаково передана українською. Натомість татаро-монгольський мат, до якого Жадан долучився ще у “Ворошиловграді”, звучить не лише в мові літературних героїв, а й у авторському тексті.

Вихоплені з життя персонажі в “Інтернаті” видаються оригінальними, але за цим не розкрита сутність кожної особи. Домислювати за Жадана, звісно, можна, але це все ж завдання письменника – скерувати думку читача в потрібне русло.

Говорячи загалом, можу стверджувати, що мова йде про художню незавершеність “Інтернату”. Роман написано добротно, бо все-таки Жадан набив руку. Можливо, цей твір за інерцією й висунуть на чергову літературну премію. Але українська література потребує значно більшого. І вартує цього. Поки розчаровуєшся в жаданах, андруховичах, винничуках, забужко, кокотюхах, які могли, але не зробили, відчуваєш біль. Втім, їхні поразки є передумовою з’яви нових авторів, а про українську літературу говоритимуть як про дійсно світовий феномен, коли присудження українським письменникам Нобелівської премії стане звичним явищем.

Анатолій ВЛАСЮК

31 січня 2019 року