Чеченець про піонтковського

Мурад Мусаєв:

Всім, всім, всім, і, особливо, Андрію Піонтовському.

Ще багато років тому, (здається, ще за справи Ульмана), я виявив, що стаю таким собі «анфан терібль» для людей, що називають себе націоналістами, тобто для ксенофобів та шовіністів.

Напевно, тут це справа звичайна, адже «націоналісти» звели вбивць на кшталт Ульмана та Буданова, у ранг героїв та мучеників, а я начебто став гонителем та огудником цих «нещасних». Став дияволом у плоті, і не якій-небудь, а у чеченській плоті.

З часом, з новими справами, я все більше стверджувався в цьому положенні.  Тепер, варто мені написати кілька рядків на більш-менш «національну» тему, або вступити у яку-небудь таку справу, як знаходяться тисячі бажаючих викрити мене в усіх смертних гріхах, та оголосити ворогом російського народу.

Наприклад, коли я пишу, що не годиться влаштовувати погроми та бити людей за відтінок шкіри, мене звинувачують у тому, що я підтримую незаконну міграцію, наркотрафік , вбивства та зґвалтування. І це теж не дивно, адже люди, що страждають національними упередженнями, мають деформовану свідомість, дивляться на світ і на мене, як частину цього світу, через  призму своєї  ненависті, свого упередження.

Але ось яка новина, що здалася мені вельми дивною, сталася в моєму житті зовсім нещодавно – виявляється, я тепер ходжу у супостатах не тільки у «націоналістів», а й у деяких відомих лібералів.

Так, відомий політолог та публіцист Андрій Піонтковський нещодавно видав статтю трохи про мене, трохи про Анну Політковську, багато про «чеченську» війну та її підсумки, як їх бачить  автор.

Статтья починається зі згадування мого допису, присвяченого бірюльовським заворушенням, і на цьому фоні пан Піонтковський згадує, що я, використовуючи все те ж «високе професійне мистецтво», що й при написанні посту, «відмазав» вбивць Анни Політковської. І не просто так відмазав!

Виявляється, усі чеченці ненавидять росіян, у тому числі Анну Політковську. І тому я, як один з чеченців відмазав «своїх», тих, що вбили більш ніж ненависну мені та їм росіянку Анну Політковську, і це, мовляв, було для мене «високою місією».

Зізнаюся, що давно (або навіть ніколи), не читав подібної маячні про свою душу. Хоча досить близько до цього свого часу висловлювалася відома Юлія Латиніна. Вона, точнісінько, як Піонтковський, обдаровує мене улесливими епітетами («інтелектуал», «один з кращих адвокатів країни» і т д), аби потім оголосити захисником вбивць Політковської з національним акцентом. Але Юлія Леонідівна, з нею все зрозуміло, вона негласна соратниця слідкомовського генерала Маркіна в найрізноманітніших справах, і що вона, як інший генерал слідкому, слідчий Гарібян, живе думкою про реванш наді мною.

А який інтерес  у Піонтковського?

Чисто, так би мовити, творчий.  Увесь вищевказаний trash, що не має жодного стосунку до дійсності, є усього лише прелюдією до другої, політичної, частини статті Піонтковського, до історії про те, що «Росія програла війну Чечні», «увійшла в склад Чечні», і про все в такому дусі. Сумнівна політологічна гіпотеза Піонтковського мені, зізнаюся, зовсім не цікава.

Що ж щодо закидів на мою адресу, на адресу мого підзахисного і чеченців загалом, то я маю що сказати щодо цього.

Шановний пане Піонтковський, ви не праві.

По-перше, я ніколи не мав ненависті ні до яких рас, етносів і навіть соціальних груп.  Завжди вважав і зараз вважаю, що расисти, ксенофоби й люди, схильні до інших подібних узагальнень, хворі, що вони мають серйозну душевну недугу.

По-друге, я завжди вважав і донині вважаю, що Анна Політковська – Людина, Правозахисник  і Журналіст в усіх трьох випадках з великої літери. І єдине, з чим я повністю згоден у Вашій статті – це характеристика, яку ви дали Анні Степанівні.

По-третє, серед знайомих мені чеченців нема жодного такого, хто зневажав росіян як народ або ненавидів би когось через те, що він росіянин. Серед пороків, на які страждає мій народ (якщо цілий народ, взагалі, може страждати пороками), точно немає ксенофобії.

Ви у своїй статті цитуєте Толстого: «Старі хазяї зібралися на площі, й сидячі навпопічки,обговорювали своє положення. Про ненависть до росіян ніхто не говорив. Почуття, яке мали усі, від малих до старих, чеченців, було сильніше за ненависть. Це була не ненависть, а невизнання цих російських псів людьми, і така відраза, огида й подив перед безглуздою жорстокістю цих створінь, що бажання винищення їх, як винищення щурів, отруйних павуків та вовків, було таким же природнім почуттям, як почуття самозбереження.»

У цьому уривку Лєв Ніколаєвич (як на мене, так найбільший росіянин з усіх росіян), з властивою йому художністю (але при цьому на подив, як на мене, точно) описав почуття, що виникли у селян до «цих російських псів» - тим самим, що вчинили різню, а не до росіян, як народу. Тут ключове слово – «пси», а не уточнююче «росіяни».

Якби злочин вчинили монголи, мова йшла б про «цих монгольських псів», якби безвинну кров пролили чеченці з сусіднього села, було б «про цих псів з сусідьного села». Але ні в якому разі мова не йшла б про зневагу до цілого етноса чи до всіх жителів цілого села, як не йшла б вона про жагу крови безневинних людей, що належать до цих спільнот.

Сподіваюся, ви розумієте цю дихотомію: росіяни, як народ та «ці російські пси» Толстого – різні групи і навіть поняття різного рівня. Зневага всіх чеченців «від малих до старих» до безглуздо жорстокого агресора – це не почуття до всього російського народу.

Якщо я здаюся вам недостатньо переконливим, перечитайте того ж «Хаджи-Мурата», а ще краще -  прочитайте біографію автора, кавказьку її частину, і ви зрозумієте, що національні упередження не тільки не були частиною традиційного чеченського світосприйняття, але завжди були несумісні з ним. Своєрідний чеченський інтернаціоналізм відмічали навіть найзапекліші вороги мого народу, такі, наприклад, як генерал Єрмолов.

Коротше кажучи, ані в Кавказську війну ХІХ століття, ані в «чеченські війни» нашого часу, чеченці не відчували і не відчувають ненависті до росіян як до народу. Що ж стосується таких росіян, як Лєв Толстой та Анна Політковська, то вони серед  чеченців були й залишаються в особливій честі.

По-четверте, ви пишете: «Завдяки високому професійному мистецтву Мурад Мусаєв "відмазав" братів Махмудових». Напевно, мені, як адвокату, слід було б порадіти такій похвалі.  Але ви помиляєтеся. 

Братів Махмудових, у тому числі мого підзахисного Джабраїла, виправдали не тому, що адвокат був хороший, а тому що вони невинні, а ще тому, що слідчий комітет у справі про вбивство Анни Політковської займається звичайною своєю фабрикацією, замість розслідування злочину.

Захист цих людей був для мене високою місією і залишається такою з однієї-єдиної причини: в моєму розумінні, захист будь-якої безневинної людини, безвідносно її національної приналежності  - місія висока й благородна. Особливо тоді, коли цій людині ні за що погрожує безвихідне перебування у тюрмі.

Брати Махмудови були виправдані з рахунком 12:0 дванадцяттю дорослими людьми, котрі декілька місяців поспіль розбирали справу про вбивство Анни Політковської у суді.

Я також там був, у цьому суді. І Вас там, пане Піонтковський, не бачив. Як не бачив вашого інформатора Юлію Латиніну та інших своїх квазіліберальних опонентів-викривачів.

Виправдовуючись перед своїм читачем за заочні висновки про винуватість мого підзахисного, ви пишете: «Презумпція невинуватості усього лише юридично гарантує, що якщо Мусаєв знову відмаже Махмудових, то вони вийдуть на волю». І ви знову неправі.

Презумпція невинуватості  - це не «усього лише» , а один з найважливіших принципів права, без якого неможливо уявити нормальну систему правосуддя. Але, головне, це ще й найголовніший принцип совісті будь-якої чесної людини, котра береться когось судити.

І Ви, пане Піонтковський, порушили цей принцип. Ви вчинили проти закону й проти совісті. Ви на порожньому місці  заради барвистої передмови до своєї політичної думки, звели наклеп на мене, на мого підзахисного та на цілий народ.  А ще… Ще ви використали задля дотепу світлу пам’ять Анни Степанівни Політковської.

Зовсім нещодавно мені здавалося неможливим, аби ви, пане Піонтковський, могли собі дозволити щось із цього. Вочевидь, ви сильно змінилися (змінили себе або зрадили себе). Ну або я недостатньо добре собі уявляв, хто такий є Андрій Піонктовський. Як каже один мій знайомий, «давайте знайомитися наново».

P.S. Маю вас заспокоїти: навряд-чи повторне виправдання Махмудових можливе. Проти цих хлопців увімкнена уся потужність відчізняного репресивного апарату. Запроторити їх за грати, узяти реванш за виправдання, відзвітувати про розкриття вбивства – «справа честі» дуже високих мундирів.

І здається мені, що дуже скоро, завдяки «оперативній роботі з присяжними» та іншим нехитрим трюкам обвинувачів, Ви зможете вже без формального порушення закону (але так само нечесно), повторювати свою мантру: «Політковську вбили чеченці».

Тільки повторюйте голосніше, пане Піонтковський, адже ви не один такий. Ваш голос ризикує загубитися серед галасу тисяч інших голосів, у тому числі бірюльовських.

Оригінальний пост опубліковано 24 жовтня 2013-го, Facebook:

https://www.facebook.com/murad.musaev.9/posts/10201154894249033

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Види тростин для ходьби
Хронічні патології опорно-рухового апарату, реабілітація після травми або операції, вікова фізична ослабленість тіла - все це перелік показань до того, щоб купити тростину для ходьби, спеціальний реабілітаційний пристрій, який надає підтримку під час руху.
Читати більше
Роботи художниці Дар’ї Хрісанфової
Творчість художника і письменника в дечому подібна, але і відрізняється за певними ознаками. І перших, і других можна іменувати художниками: живописці з пензлем в руках чи мастихіном і художники слова. У будь-якій творчій праці цінується відданість своїй справі, вміння знайти власний стиль письма, багато іншого.
Читати більше
На що звернути увагу при пошуку роботи: крок за кроком
Кожну людину так чи інакше з часом починає хвилювати питання власної реалізації, бажання відбутися як спеціаліст та досягти успіху. А для комфортного життя бажано отримувати ще й непогані гроші за те, що робиш.
Читати більше