Статті / Література

ЧАС ЗБИРАТИ КАМІННЯ

27 лютого 2016
Татьяна Грицан
ПОЕТИЧНА ТОПОНІМІКА. Поезія та проза про міста і села України. – Редактор-упорядник – Любов Сердунич. – Хмельницький: Видавець ФОП Цюпак А.А., – 2015. – 228 с.: іл
 
Адже не важливо, з якої саме глини був створений Адам, важливим є животворчий дух, сама людина. Якщо література знаходить відгук у серці читача всупереч загрозі, катастрофі, голоду, війні, то це означає, що вона не має національної приналежності, вона – світова. Це письмо самотньої людини, що блукає у безмежному всесвіті в пошуках Бога.
Левон Хечоян
 
Дух народу, сила в Слові. Бо, лишень думкою можна осягнути все одразу, і в той же час, все розірвати на шматки, викладаючи пазали так, як тільки зможе митець.

Цим керувалася Любов Сердунич, коли у письменниці назріла мисль створити щось унікальне, потрібне, аби залишилося на віки, аби пам’ятали люди, аби закріпилося слово за горами річками, полями, ланами України. Подумала, і почала здійснювати свій задум. Чисто, вперто, настирливо, долаючи: дороги, кабінети, папір, шифри і штрихи…

І ось світ побачив диво. "Поетична топоніміка" - так назвала упорядниця своє дитя. Виносила, випестила і випустила лелекою по містах і селах України.

У Вікіпедії зазначено: "Поетична топоніміка. Поезія та проза про міста і села України" — літературно краєзнавче видання, альманах. Перша книжка поезії та прози про села і міста України, поєднаних із просвітницьким краєзнавством".

І "потопали" чарівні черевички шляхами: низинними, гористими і вічними.

Карпатці кажуть, що "топанки", ще й своєрідні черевички-везуни, які куди хочеш повезуть, навіть літати зможуть. Тож вимальовується картина, що "топати" мапою України не тільки цікаво, а ще й корисно. Розумнішим, кращим станеш.

До збірника долучилися 77 авторів. Ніби кодове число, що замовляє на щастя. Творці відособлюють перли із космосу і переливають у слово. Для більшого розуміння шляхів-слів у книжці подається і коротке повідомлення про той чи інший населений пункт. Дев’яносто сіл і міст, долин і вершин, річок і річищ оспівані, орошені святим помислом: думкою, звуками, музикою. І сколихнувся цілий світ. Довкола юрмилися форми: сині, жовті, зелені, що перетікали в бурі й червоні, і вигасали в чорному просвіті. Звук доносився крізь плачі і стогони. І різко змінюючи курс, занурювався на бірюзову тишу, чистино. Став Білим Каменем серед дороги. Меткі хмарини купчилися, рвались на шматки, химерно косяком у світлі західного сонця. Вітер край землі дув ледве-ледве, наче стомлено, притишено зітхала грандіозна сила. А наверху кружляння жвавих ластівок несамовито та потужно зносилося шарпкими поривами...

Каменем Велеса пробує пробитися в світ і "Поетична топоніміка". Зібравши до купи митців-українців до однієї цяточки-книжки, даючи шляхам пізнати "топанки" як відомих, так і не дуже творців. Коли думаєш про отчизнину, то виливаються тільки слова радості, втіхи, подяки, вічності.

Серед письменників збірки і члени НСПУ, і тільки-но спечені творці, і молоді, і люди похилого віку, і живі, і мертві, народжені на українських землях і поза межами, ті, що нині живуть в Україні і ті, котрих доля закинула аж за моря. Але всі, всі без винятку розкажуть про Україну українською, солов’їною. Бо промовляють Духами віків. Як то, Микола Базів "Дух Кропивника": "Вже ймення князя нам згадать не сила, /Води чимало утекло з тих пір./Та свідком слави –мовчазна Могила,/ Приблуда степу до підніжжя гір." Чи дають вість світу, що все в одному йменні. Бо ім'я вказує на рід час, причину, людей, поведінку, дію природи, всього живого й неживого. Так, Любов Бенедишиш вимовляє вірші "Прамісто", "Мій Сокаль", "Смарагдове містечко", тощо.

Шкода, що мало авторів долучилося з казкового краю Закарпаття, про який ще писати і писати. Ось Тетяна Бідзіля, уродженка Закарпаття, наразі живе за межами рідного дому, але з трепетом і величчю говорить про гори краю: "Під горами величини… Івашковиця рідна усміхається мені." Про місто Тячів, старе австро-угорське місто, коли гори "топалися постолами", а небо спинялося перед вівчарями, аби ті спочили на хмарині, перед дорогою, пише Тетяна Грицан. Річку Тису називає тихо: "Ніжним цілунком солодить пустелі, скропляє стежки терпкого тепла… у проріз сколихує плазмою, соком буття. А ось проговорює камінь, голосить Тиса –ріка.". У горах ріка життєдайна, чиста, тому й села та міста притиснуті впритул до води. А твір "Ужгород плаче сльозами камінними" повідає читачеві про місто, що жаліється перед річкою Ужем: "Там малюк малює сльозами-сапфірами, а старий руйнує спокій Золотавих доріг, бо не вмів, не зміг заарканити час..."

Відрадно, що на батьківщині славетного письменника-діяча Івана Яковича Франка виросло ціле покоління творчих людей. Тож гірські пейзажі не будуть ображатися за недостатню кількість Крапель-слів. Так Роман Лесюк оспівує місто: "Може, це частина раю / На цім грішнім світі?/ Мій чудовий Станіславе,/ Зірко Прикарпаття." Марія Ткачівська, член НСПУ, пише: "Ти просто любиш цю величаву маківку неба". А кровна послідовниця Івана Франка Олеся Франко, правнучка (по батьковій лінії) знаменитого письменника, пише про Калуш, згадує і про Олексу Довбуша, і про Бандеру, і, звісно, про Франка. Лідія Ярохно (Проказюк) веде читача "криницями літописного Губина". Між іншим, дуже цікавий і колоритний герб міста на світлині. Микола Базів пише про рідне село: "Кропивник мій пішов не від рослини… село моє – Кропивник України"

Вельми багатослівна і благосна вість лине з уст львів’ян. Так, Любов Бенедишин змальовує місто Сокаль, як прамісто прагне "в минуле віднайти ключі таємні". А ще називає свій край "смарагдовим містечком". Богдан Бовшик представив читачеві "Баладу про Жовкву". А Львів найменував "Моє ти місто, княжий Львове". "У місті є сила любові і перемоги, бо "Святість твоя – собор Юра". Ярослав Дзісяк, уродженець Тернопілля, облюбував місто Львів, бо "дихає чарами і зорями". Вікторія Бондаренко написала Оду Львову: "У Львові усміхаються /Закохані серця". А Марічка Дзвінка дзвінко заявила про славетне, величне місто Європи: "О гідний сину короля Давида,/ Шляхетний Князю Леве, подивись,/ Здіймається короною над Львовом/ Високий Замок, діамантами – церкви". Анна Дідух-Сондей на перетині вчорашнього і сьогодення бачить себе: малою і вразливою. Бо "немов до вічності летить".

Нагадали автори й про каву, "що парує в мерзлі ранки" (Маріанна Задорожна). Зоряна Мовчан відкрила читачеві таємницю про Радехів, Броди, Берестечко, Лопатин. Лідія Нестеренко-Ланько, письменниця, член Спілки журналістів України, з трепетом говорить про рідне місто: "Плакав Львів учорашніми сльозами". У новелі "Аристократка" феєрично підносить львівську зиму, бо зима, як "кожна гарна жінка". Ще одна львів’янка, Віра Олеш, оголює перед читачем правду про голодомор: "Під корінь вивезли усіх…/І заселяли різним людом – серед чужих шукай своїх".

Жовква – місто районного значення, а стало центром багатьох історичних подій. Так, Ярослава Павличко, член НСПУ, з природженим даром краєзнавця розкриває силу цього населеного пункту: "Поїхали у Жовкву. Хто він там? Король?/ Змарніле личко дивиться з портрета..", а "пірамідально часу падає стріла". Особливу роль відіграв у збірці Юрій Пероганич.

Співавтор передмови, член Національної спілки краєзнавців України, засновник громадської організації "Вікіпедія України", не тільки розповів про село свого дитинства Сможе, а й став своєрідним продюсером проекту "Поетична топоніміка". А Любов Пікас, учитель і поет, аж три вірші присвятила Моршину. Так і виникає бажання відвідати "святу і благородну землицю", аби напитися цілющої води. Пише про Львів і Людмила Пуляєва-Чижович, "і стиль, карбований віками". Уродженець Удмуртії, нині лікар, письменник, член УАП, так описує місто, де зараз проживає: "Ти, Новий Роздоле, такий молодий. Шлях твій роками був непростий".

Лиш живі істоти можуть бажати і жити бажаннями. Вивільнившись від одного кола бажань організми потребують інші задоволення. Де закінчується воля?... Бо звільнитися від вчорашнього часу, можна лише завтрашнім. Будь-яка жива енергетична система наповнена динамікою. І ми лише те і робимо, що встигаємо прийняти перехідний стан спокою, відновлюючи власну рівновагу. Коли вивільняєшся від емоцій, наповнюєшся речовиною, схожою на розтоплений віск. Вим’якшуєш віск-свічу. Гориш лоївкою, та світло це посеред проміжку, між неприступних нетрів. Яка з нього тут користь?

Літописці із Тернопілля освячують читача у загадковий світ, де "шумів Серет у лузі пишних трав", "де терен цвів…цвітуть каштани, бо тут живе любов" (Марія Гуменюк). Цікаву місцину Заліщинки в Тернопільській області змальовує член НСЖУ Оксана Дяків: "Октави- в шелесті отави…/ Акорди – в дзвонах громовиць./ В Дністрі течуть і сльози, й слава/ Під небесами горілиць". Надія Козак з любов’ю оспівує рідне село Самолусківці., звертається до Тернополя, як до порогу, де "найсильніший долі оберіг".

А Микола Кучмій по-синівськи вболіває за рідне село Васильківці: "Для когось – це звичайні черепки,/ Для мене – роду нерозірвані нитки". Мар’яна Палагінюк каже про рідне село: "Лисичників вуаль мене верта додому", а Наталія Хаммоуда звертається до малої батьківщини: "Село моє – ти мій маленький світ". Надія Бойко "ген-ген із Лисої гори" заводить у "заблукалий рай", де "духмяні яблука і сливи".

Чернівчани щиро запрошують у гірські глибини. Так, Ольга Ілюк оспівує Буковину, "що коронами дерев сягає неба". А головний редактор літературно-мистецького та науково-освітнього журналу "Німчич", Віктор Максимчук, свято вірить, що рідне місто Вижниця "наче біла лагідна лебідка", що "із висоти на Черемош спустилась". Надія Таршин каже: "Тут коріння моє – незнищенне, глибоке…/ Всім єством проросла я на рідній землі".

Багатодітна мати із Рівненщини Тетяна Корнійчук свій вірш присвятила школі, де кожен знайде "Маленький і такий величний храм". А Світлана Скруха склала вірші про Берестечко. Лідія Хомич (мама двох неповнолітніх дітей з обмеженими можливостями) пікантним почерком виводить: "Мити п’яти в калюжах з сновидами,/ в палітурках губитись книжок, /що лишились навічно у придане, /із волошками між сторінок". Слова, що справді кидають у легкий дрож: "Павутинням скуватись, ожиною/на одвірках, на лампах і стелями,/ і торкатись до каменю спиною, й засинати на плитах веселими".

А Людмила Шумейко (Сас) щиро ввіряє, що краса її рідної землі "у зорях в небі, в ранішній імлі".

Вінничанка Валентина Павленко болісно пише про "Сонце над східним фронтом". Микола Стасюк через вірш про рідне місто Хмільник "до насолод покликав персонажів". Галина Рибарчук-Прач оспівує Камінь-Каширський, що на Волині. Зараз авторка мешкає у Вінниці. Марія Солодовникова із Кривого Рогу, нещодавня школярка, вишукано звертається до рідного міста: "Сіре місто червоних калюж,/ Я жадібно п’ю твої ночі". Валентина Сторожук по-мистецьки кличе читача прийти саме до її батьківщини, бо там "Грає літо бабине в Діда і бороді". Пише про рідну Горобіївку "словами, як зорі з подихом ріки…" Віра Шурман. А "На мапі України – Куліші", – так пише Тамара Васильєва про рідну домівку. Юлія Григорук, бандуристка, студентка створює: "Збираю проміння у подихах світу". Дівчина мріє стати справжньою письменницею. Перший крок зроблено.

Істина – в середині кожного. Якщо хочеш – можеш. Цікаво пише Василь Дениско із Загрунівки, надав своєму твору інтригуючу назву "Труси для командира". Леонід Жмурко звертається до материзни, міста Шепетівка, як до коханої. Володимир Захар’єв мило пише про рідні Залісці. А Ірина Колтакова із Сумської області кличе читача відвідати древній Глухів. До речі, цікавий герб має поселення. Карина Лапинська запрошує до Хмельницького. Привабливо, що це місто мало першу назву Проскурів. Наталія Мазур живе в цікавому поселенні Дунаївці, що пишається гербом "Лелека на варті". Віталій Міхалевський, член НСПУ, кандидат фізико-математичних наук щемко озивається про село Подільське: "І знаходив, й губив". І не дивно, бо перша назва поселення – Привороття.

А ми "потопали" далі, у Володарськ-Волинський. Нас пригощає Олексій Могиленко, уроженець Рокитного, що на Київщині: "У спогадах: поля пшениці,/як море жовте, золоте./ І річка Рось мені ще сниться,/ Там рокитник іще росте". Валентина Павленко просить дорогих гостей до зимової Кропивни, коли "такий пречистий сніг на зігнутих гілках радіє, що не втоптаний в багнюку". Петро Паливода, пише українською, московською, німецькою, мовою есперанто. А для нас написав "Пісню про Лебедівку" рідною, українською.

Окремими рядками хочу сказати про письменника Івана Низового (нині покійного). Його поезія бринить музикою лебединої пісні. У вірші Білолебедія» пише: "А там іще – акації, гречки,/ Та ще Сули лілейне водопілля,/ І сонце переповнить колоски/ Ущерть – оце вже дійсно Білопілля!" У Підгороднє, що на Дніпропетровщині, запрошує Лариса Омельченко. А Олександр Осадчук до Нової Синявки. "Річка-кров…Субстанція води відпульсовує енергію шалено", – пише Надія Позняк (Дорошенко) про місто Суми. Поетеса ділиться досвідом, як захищає своє гніздечко: "Доки місяць душу місту грів, я тримала сонце у долонях".Цікаве іронічне есе "Де ти, Моня?" представляє Світлана Поливода із Дніпропетровська.

Дуже приємно, що до збірника зголосилися і музиканти, і композитори. Так, Іван Пустовий, український композитор і поет, автор понад 700 пісень, аранжувальник, відкриває перед читачем двері у світ краси через пісню "Нова Ушиця". Микола Рудаков теж представив пісню "Чупахівка", на власні слова і музику Ігоря Якубовського.

Любов Сердунич, невтомна бджілка, що всюди встигає. Відразу поведе читача до стержня, до витоків, звідки породнилося буття українця, бо поетично виспіває і про "Городище", і про "Стару Синяву", і подбає, "Щоб селам – рідні імена". Віршами запрошує читача-мандрівника Світлана Скруха до Національного Пантеону "Козацькі могили", що на острові Журавлиха у її рідному селі Пляшева. Смільчанка із Черкащини Людмила Демура теж віршованими рядками кличе до рідної домівки любих гостей.

А Людмила Жовнір, член Конгресу літераторів країни, цікавою прозою описує село Жовте, що на березі річки Солона (Донецька область). Авторка з Рудого Села (Київщина) Галина Литовченко закликає: "Почисть криницю… Почисть криницю!.." Віталій Михайлов з Донеччини представляє читачеві Родинське – невеличке шахтарське містечко: "Терикони… Ну як же без них?" Про Семиполки, що на Київщині, Володимир Москвич каже: "Лелеки тут – на кожному стовпі". А Галина Ручай з Білоцерківського району написала пишний триптих Надросся "Межиріччя долі". Юрій Титарів з Броварського району з шаною говорить про село "Княжичі". "Розкинувши крила/ на двох берегах,/ він рветься в майбутнє,/ відкинувши страх!" – пише Таїсія Цибульська про Кременчук.

Алла Цюпак пише про село Шевченкове, що на Хмельниччині, "цікавим фактом", бо в селі зберігся "кам’яний хрест". Михайло Цимбалюк, член НСПУ, НСЖУ та ВТС "Конгресу літераторів України" почерком вишуканого митця виводить: "У зіллі гніздечками ялики./ Бужок заблукав у садах./ Серпневі зриваються яблука,/ тихенько стукочуть об дах". (Хмельниччина).

Києвлянка Тетяна Пероганич-Череп, письменниця, краєзнавець, журналіст, щемко описує голодомор: "Моє село на радощі зміліло", але ж "Люблю село щасливе, світанкове…". Олена Швець-Васіна із Діпропертровська присвятила читачеві поему "Людина – Космос". Тонко підмічає, що земля – це "вогні – то свят, то війн жахливих". Авторка представила і пісню, написавши музику на слова Сергія Бурлакова. 

Маргарита Шевернога цікаво розповіла "Казку про Долю". Про Мишанець написав вірш Володимир Ярчук. (Хмельниччина) А Людмила Яцура про рідне село Межова, що на Дніпропетровщині.

Таким чином читач "дотопанкував" до палітурки книжки, а турист зможе насолодитися краплями цілющої води, котру щедро дарували автори. Про художність всіх творів не буду говорити. Та й не треба, бо упорядниця переслідувала іншу мету: оповістити читачеві про безмір українських просторів, природи, людської натури.

Автори ж залишили частинку себе, як частинку кольорів веселки, аби кожен із нас міг "пити воду джерельну і жменями набирати пронизливі згадки. І ставати мішенями для кохання таємного, вкрадки" (Лілія Хомич)
 
17.02.2016 р.

Тетяна ГРИЦАН,
письменник,
член НСПУ
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Автора Категорію Публікацію

2942

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Скопіюйте цей код на ваш сайт, або блог:

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

UA Modna 0
Повідомити про помилку