Час і швидкість: люди як фаусти АБО просто почати

У молодому віці ми мало думаємо про час і швидкість зміни всього, що нас оточує. Можливо це прояв самозбереження та юнацької безтурботності. Можливо так і має бути. Але тоді просто цікаво, коли настає та точка, в якій приходить розуміння, наскільки все швидкоплинне.

Людина завжди прагнула  до життя вічного. Це геніально показав Гете у своєму «Фаусті», де головний Герой настільки гостро відчуває проблему часу, нездатності осягнути всього, що іде на компроміс – продає свою душу дияволу… Проте парадокс в тому, що це його не рятує…

Ми постійно прагнемо. У нас багато планів і задумів. Ми,як ті фаусти, намагаємося осягнути усе. Натомість з часом починаєш розуміти, наскільки велика мудрість приховується у малому – маленьких кроках, які так яскраво демонструють, що іноді менше означає більше…

З часом починаєш розуміти важливість фокусу та необхідності бути безкомпромісним із собою. Бо якщо ми живемо  в невідомості завтрашнього дня і робимо зусилля бути кращими, щасливими і мудрими, то нехай це зусилля буде спрямоване на максимальне розкриття свого потенціалу та свого покликання. 

Можливе і неможливе існує тільки у нас. Відповіді на питання нашого існування -  у нас. Цінності та життєві орієнтири - у нас. Єдине, що поза нами  - це час. Він іде, не чекаючи. Він дає і забирає, повертає лише у спогадах, а майбутнє показує у здогадах і прогнозах. Він швидко проходить. І важливо вчасно усвідомити цю швидкість, щоб сфокусуватися в собі, для себе, а відповідно і для світу – через дію, віддачу,любов, створення цінності.

У молодому віці ми мало думаємо про час і швидкість зміни всього… Але ми можемо спробувати думати про це трохи раніше. І можливо тоді життя стане ціліснішим та багатограннішим. Воно стане нашим.

"Життя - момент і зложене з моментів, ми вічність носимо в душі". І.Франко