ЧАЕС: історія, варта уваги

26 квітня 2019
Nataliya Filimonyuk

Чорнобильська катастрофа... Це одна з найтрагічніших сторінок не тільки України, а й світу. Катастрофа вважається найбільшою за всю історію ядерної енергетики, як за кількістю загиблих і потерпілих від її наслідків людей, так і за економічним збитком. 200 000 евакуйованих із зони забруднення, 130 000 з прилеглих територій, 50 000—100 000 смертей та 246 000 хворих. Вражають цифри?! І це тільки приблизно.

Ми щороку згадуємо і поминаємо жертв і ліквідаторів, та чи знаємо ми всю інформацію? Чи є офіційні джерела достовірними? Що ж там було насправді?!..

"Це було 28 травня. Ото сарай ремонтував, дошки забиваю, а тут кума приїжджає і каже – зараз тобі повістку привезуть", - ось так і розпочалась спільна історія з ЧАЕС одного з ліквідаторів аварії Єріка Миколи Павловича. Одна з 600 000 історій всіх учасників ліквідації.
 


"Завезли в Лубни (Полтавська обл.) на полігон, а вже 1 червня, майже через місяць, відправили до Припяті. 5 машин і автобус. 150 чоловік. 2 червня в 3 годині ночі паромщики переправили нас через Дніпро. Наша основна задача – поставити палатки для дивізії, яка приїхала 8 числа.

Поселили в якомусь новому приміщенні, новозбудованому. Отак і ночували – на плитах. Коли розвиднилося, прилетів вертоліт зі словами – "хто вас сюди прислав, це ж "красная зона", їдьте звідси". Відіслали нас ще км на 6 далі. А там Камази з київськими і житомирськими номерами. Найперші. Знову прилетів вертоліт – "їдьте далі". Отак до 8 червня ми ще разів з 10 переїжджали, не менше".

А потім виникла інша проблема – харчування. "Сухпайок нам дали ще 2 числа, на добу. В селі людей майже не було, може де 3 бабки лишились. Все повивозили, живності немає. Раз в тиждень машина приїжджала, місцевим харчі привозила, бо своє, що лишилось в погребах, брати заборонили. Ми до тих, що лишились, - вони нам яєць, картоплі звідти понаносили. Все одно самі не їстимуть. Гроші в нас були. Одна бабка дала сала, а я їй гроші. Вона у відповідь сказала, що з солдата гроші не братиме. Я розгортаю ту газетку, а там сало старе-старе, вже якісь жучкі лазять. Я подякував, а в лісі все позрізав, щоб хлопці не бачили. Так і до картоплі на вогні піджарили.

А потім приїхав один майор чи то з Донецька, чи Дніпропетровська, зараз не згадаю. Питає: "Как вас кормят?". А ми: "Да, никак". Прислав офіцера, він роздав по трохи, бензином заправив, а потім запросив до себе. То наші на ту їжу накинулись! Тож голодні. І після того вже було розпорядження хоча б через день щось привозити. Бо по інакшому ніяк: наприклад, макарони через 2-3 дні все – радіація вже вище норми. Хоча бувало і таке їли.

Бувало забор ставили, інколи вишки будували чи ліс зрізали. Часто були в місцях, що Прип’ять треба перепливати. То приїжав бронетранспортер плаваючий – туди машина, ми, чоловік 30, - і спочатку по ґрунтовці на гусеницях, а потім і через воду. Один раз потонув БТР. То ще й витягали з дна, а деякі і ниряли, щоб зачепити.

Відгороджували зону: розставляли стовпчики, проволоку розтягували, по 80 кг моток, ями копали. Бувало городили біля самого реактора (за 300 м). Ну, там всі по троху городили. Там, де по 2 хв бували, ми не потрапили. З різних сторін були. Але рахувалось, що всі разом. Давали респіратори, протигази, рукавиці. Єдина зміна форми – з сусіднім солдатом. А потім знову навпаки.

Були села в яких людей не було взагалі. То наше завдання – знімати верхній шар ґрунту в дворах. Бульдозери вивертають, грузять і за село вивозять. А тоді вертоліт летить і водою поливає. Хоча коли вимірювали землю - завжди норма. Навіть після дощу. Всі все розуміли...

Радіацію не усічеш. Єдине – голова болить і на губах гіркота. Хоча в знайомого екзема на обличчі була, то тільки як приїхали туди лице стало зовсім чисте. Якби ж меншу дозу (помер від раку горла).

Не було видно радіації... Хоча один жінці писав, залякував, що тут тварини валяються, сам посивів і тд. Але я потім її при зустрічі заспокоював: "Нормально все, я з ним поруч сплю". Бувало, що непритомніли, але, можливо, це співпадіння. За рулем один на блокпості як став, так і з машини випав непритомний. Хоча безпосередньо біля реактора ще коти трохи дивні ходили. Як п’яні.


Коло 4 реактора – сосни, дерева ростуть, гарно. А от коло 1 – все повсихало. Видно ж туди хмара і впала. А далі "рижий" ліс. Ото його ми і спилювали. А люди дрова звідти вивозили. В Білорусь, в Гомель і на Лубни. Завантажували машини, а потім чомусь будувались дачі біля військової частини.

Поливали все. Всі дороги і траси. Знак "Скорость не менее 80 км" - щоб швидко проїхав. Було 6 мийок по дорозі – 3 до блокпосту і 3 після. На кожній мили і вимірювали. На всіх показувало норму. А ми після 6 самі міряли – було забагато. То ще раз на своїй мийці мили.

Ще були в с. Савичі (Білорусь) і в с. Копачі. (Від автора: Копачі — покинуте село за 4 км від ЧАЕС (найближче до станції), на правому березі річки Прип'ять. Після аварії на станції 26 квітня 1986 село було сильно забруднене, ліквідовано шляхом повного знищення і спеціально засипане землею). Людям не дозволялось туди заходити самостійно. Приїжджав автобус з 30-ма людьми і 4-ма міліціонерами. Ото кожен брав по людині й заводив до їхніх будинків – документи забрати чи ще щось важливе. Люди боялись. Ми вирішили допомогти. Провели одну жіночку, а вона нам з холодильника вино з горілкою дає і питає чи не боїмося. А нам то що та зараза!.. Ми ще не раз самогонку закопану знаходили.

Багато коней було, собак бродило... А раз, як землю перекопували, то в траві квочку знайшли з циплятами. То я ще в кухара просив пшона, щоб підгодувати. А то що з ними далі буде.

Скоро осінь, дітям в школу, а гроші в мене на книжці. То я з ротним домовився на 3 дні, але тільки неофіційно, бо ж так не відпускали. А військова міліція всіх перевіряла чи є офіційний відпуск, то я 30 км до станції пішки через ліс. На станції просив тих, що їдуть по відпустці, з іншого боку поїзду двері відкрити, щоб на патруль не попастись.

Коли дізнались, що я приїхав, то почали жінки приходити, перепитували як там, передачі передавати. 36 передач: 2 рюкзаки і 2 сумки. Поїхав назад, а потім через ліс. То було легко, бо навіть з блокпостами – драбину на проволоку, переплигнув і все. Струм був слабенький.

В зоні відчуження багато ще добра полишалось: ВАЗи, мотори, колеса, запчастини, навіть трактори. Склади всі відкриті, хоча і наполовину порожні. А відоме кладовище транспорту... Коли ми їхали додому там нічого не було – ні колес, ні моторів, ні лобового скла. А деякі приїжджали на своїх "нових" машинах додому. Правда, по 12 слоїв фарби накладали. Та чи вона їм поможе?!»

Основна діагностика зараження - аналіз крові. "Аналіз робили безпосередньо на місцях роботи. А загальний фон через кожну годину вимірювався і записувався в спеціальному календарі. Ще їздили 2 японські машини. Вимірювали. Ми питали, що там показувало, але нам говорилось дивитись в свої дані. Ми знали, що в нас показувало багато, а писалось мало. Коли перевіряли самих людей, був наказ, щоб не було більше 25 рентген. Тому більше нікому і не писалось. Скрізь норма. А як тільки прийшли з Чорнобиля – то нас на Полтаву повезли. І знову всім сказали, що норма, все нормально. При мені медсестри вимірювали одне, а писали інше".

Чи є щось подібне в офіційних джерелах?! Висновок навязується сам – могло бути набагато менше жертв. І навіть на даний момент, держава ще обдумує чи залишити пенсії чорнобильцям. Проте ніхто б не хотів пережити те, що побачили ці люди. Особливо ті, яких вже немає.

"Мій знайомий в Лівії працював. То коли в 2-ій годині ночі вибухнула ЧАЕС, в 3-ій вони вже по радіо знали. А в нас і на 1 травня не було офіційної заяви.

...а 4 вересня я вернувся додому, хоча спочатку казали, що їдемо тільки на 25 днів для огородження 30-ти км зони. Ми думали, що це все жарти. Та протривали вони не 25 днів, а довгих 98".

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Який матрац обрати при болю в спині
Турбота про власне здоров’я завжди має бути в пріоритеті, особливо, якщо справа стосується стану спини. Для відновлення сил та здорового стану хребта й м’язів дуже важливо правильно відпочивати, користуючись усіма перевагами сучасних якісних матраців.
Читати більше
З чого почати навчання гри на гітарі
Вивчення нового музичного інструменту розширює кругозір та допомагає відкрити в собі нові таланти. Бажання освоїти гітару на початковому рівні легко реалізувати навіть при самостійній роботі, без звернення до викладачів. Розглянемо первинні етапи, що передують впевненому відтворенню кількох улюблених мелодій.
Читати більше