"Был монахом, был актером, Был поэтом, был танцором!"

20 серпня 1843 р. 64-річний Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко на руках у дружини й у присутності кращого друга П. Гулака-Артемовського помер від запалення легенів. 

Нащадок відомого козацько-старшинського роду понад усе любив рідний край, тому майже все життя провів у с. Основа, звідси псевдо – Основ'яненко. Був надзвичайно віруючою людиною. Із дитинства Гриць Квітка мав слабке здоров’я. Та ще й годувальниця необережно повелася з ячменем на оці у малого, тому дитя втратило зір. Однак сталося диво: зір повернувся під час прощі в Озерянській Богородичній пустині (під Харковом).
 
У юнацькі роки Григорій закохався в багату шляхтянку, але вона знехтувала його почуттям, що викликало важкі переживання, прагнення сховатися десь від цього безжального світу зі своїм горем. І 23-річний Г. Квітка-Основ’яненко взяв флейту, піаніно, віз книжок – і подався в монастир послушником. Чотири роки мати вмовляла сина, тому він не прийняв постригу. Після повернення з монастиря, Григорій переписав батькову спадщину на старшого брата, а сам послуговувався малим. Втім ченцем Квітка не був, хоч писав про жінок та шлюб: "жінок люблю як людей, а не як жінок" та "не хочу ризикувати власним спокоєм". Звісно, він не був таким ходоком, як Іван Котляревський, але у гормональних радощах собі не відмовляв. Чи не тому на пам’ять про події молодих літ у кабінеті Квітки, на столі стояла чорнильниця у вигляді ченця-пустельника зі снопом на плечах, от тільки зі снопа виглядали жіночі ніжки. Не одна жіноча ніжка лишила свій слід у долі Квітки. Достеменно відомо, що Квітка був закоханий у примадонну харківського театру Тетяну Гнатівну Пряженківську, яка прекрасно співала, танцювала. Григорій ладний був одружитися з акторкою, але не міг вмовити матір погодитися. Коли ж у Тетяну Пряженківську закохався інший чоловік всього на 9 років старший за Квітку – Іван Котляревський, Квітка вже був без пам’яті від чарівної Наталки Раєвської.

Але не одними жінками жив Григорій Федорович. "Дім Григорія Федоровича,— згадує український етнограф К. М. Сементовський,— був завжди тихим притулком науки і мистецтва; тут не було місця для світського базікання, зате розмова найчастіше поверталася до предметів і новин учено-літературних..." У нього часто бували харківські та приїжджі літератори, актори, художники. Харківські багачі насміхалися з того, що Квітка не мав свого кухаря, жодного кріпака.

Мало не кожної неділі його бачили на базарі, де Квітка вслухався в народну мову, заносив у свій записничок крилаті вирази, прислів'я, приказки; записував і розповіді візника Лук'яна, сусідів, односельців. 

У 1812 р. Квітка організував постійний професійний театр у Харкові і перший час був його директором, що відзначив Василь Каразін у епіграмі: 

"Был монахом, был актером, 
Был поэтом, был танцором!"


У 40 років Григорій Квітка-Основ'яненко закохався у 18-літню виховательку Ганну Вульф. Певно, він би не насмілився признатися, але дівчина виявилася рішучою. Саме їй ми маємо дякувати за "Сватання на Гончарівці", "Шельменка-денщика"..., адже Григорій Квітка-Основ'яненко прекрасно оповідав, розважав публіку, але не викладав думок на папір. Дружина переконала чоловіка, що він – талант. З того часу змінився ритм життя в Основі: хазяїн став тяжким до поїздок, писав по обіді, а увечері читав написане дружині. Їй він присвятив повісті "Маруся" та "Сердешна Оксана". Григорій розповідав дружині про зустрічі зі Сковородою, Головатим, розважав її казками, грав на флейті, співав свої романси та народні пісні. Він склав слова та музику відомої пісні "Грицю, Грицю, до роботи", яку нам подають як байстря, тобто безбатченка – народну пісню.

Обоє відчували себе щасливими. Ганна Григорівна привітно приймала в своїй господі письменників, акторів і всіх близьких Квітці людей. Вона була чулим, добрим другом для Квітки, разом із ним обговорювала задуми творів, була їх першим критиком, листувалася з видавцями, впорядковувала всі його справи. Вона добре знала іноземні мови, глибоко цікавилася літературою, особливо творами французьких письменників.

Дружина Квітки, з якою він був щасливий, не раз пропонувала переїхати на постійне життя до Петербурга, та він на це не міг пристати, бо не уявляв собі, як можна жити без України. Коли ж Квітки не стало, пані Ганна не могла знайти собі місця.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Вийдіть із зони комфорту: 10 звичок, які допоможуть досягнути успіху
Продуктивність і відчуття дискомфорту йдуть пліч-о-пліч. Тому стати кращими та успішнішими ви зможете, як тільки вийдете за межі власної зони комфорту і приймете усі виклики, які підкидає вам життя.
Читати більше