Бунтівний генерал

Григоренко Петро народився у селі Борисівці Приморського району Запорізької області у селянській родині. Трирічним залишився без мами. Татко з пуп’янка привчав сина до роботи, прив’язував до спини коня, щоб вершник поганяв худобу… Коли Петрикові було сім, батька забрали на першу світову. Довелося старшенькому Івану та Петру самим господарювати.

Пізно, уже маючи сім’ю і сина Анатолія, робітник депо Петро Григоренко "за покликом партії та комсомолу" поступив на робітфак, а вже за кілька місяців став студентом Харківського технологічного інституту військово-інженерного факультету. Потім Халхін-Гол і от уже майор Петро Григоренко – слухач Військової академії Генерального штабу в Ленінграді.

У цей час приїхав Іван і розповів брату про свій арешт у Запоріжжі, про перебування у слідчій в’язниці НКВС, що на вулиці Чекіста, про переповнені камери, жахливі тортури. Петро записав розповідь і пішов до Генерального прокурора СРСР Вишинського. У Запоріжжі тоді було проведено комісію, арештовано прокурора міста й області.
  22 червня 1941 року підполковник із гіркотою видихнув: "Прошляпили, ось тобі й мудра політика". За ці слова довелося каятися на зборах, одержати догану. Григоренко пройшов усю війну, командував дивізією був поранений, мав контузії, але підвищення не одержував через ту догану. Поряд воював старший син.
А потім була Москва, викладав у академії ім. Фрунзе, створив і очолив першу в СРСР кафедру військової кібернетики, опублікував 86 наукових праць із цієї галузі, захистив докторську дисертацію.

1959-го одержав звання генерал-майора, налагодилося сімейне життя. Григоренко був двічі одружений, мав трьох синів. Друга дружина – Зінаїда (її першого чоловіка було репресовано ще до війни), подарувала Олега й Андрія, які пізніше стали полковниками, молодший зараз живе у США.

Та за один день усе різко змінилося: на районній партконференції генерал виступив проти кар’єризму й хабарництва, висловився за демократизацію виборів. Виступаючого тут же позбавили мандата, виставили з конференції, винесли сувору партійну догану, звільнили з роботи і вислали служити до Усурійська.

Отут генерал узявся за самостійне вивчення ленінізму. Григоренко дійшов висновку, що "марксизм-ленінізм – це вчення крайньої диктатури, тоталітаризму, в якому демократичні відхилення відіграють роль маскувальної демагогії і застосовуються для обдурення мас". Справжній ленінець вирішив рятувати соціалізм. Наприкінці 1963 року він під час відпустки приїхав до Москви і заснував "Союз боротьби за відродження ленінізму".

Разом із сином Олегом виготовляв саморобні листівки про розстріли робітників у Новочеркаську, Теміртау, Тбілісі, які тоді відбулися в СРСР. Листівки Григоренко роздавав біля прохідних заводів, просто перехожим, поки його не арештували. 37 діб допитів на Луб’янці. Плівки прослухав головний ідеолог Михайло Суслов і виніс вирок: "Так это же опасный сумасшедший, его надо надежно изолировать от людей!" Медичний і військовий трибунал засудив на довічне лікування. Так генерал опинився у ленінградській психушці № 2.

У квітні 1965 року Григоренка було звільнено, але позбавлено пенсії, звання понижено до рядового, роботи. Довелося працювати вантажником у двох овочевих крамницях. Вистояти допомагала родина та друзі. Вони сперечалися про методи боротьби, гадали йти у підпілля чи ні. Переміг аргумент Григоренка "у підпіллі можна зустріти тільки щурів".

У той час генерал виступив із ґрунтовним дослідженням поразок Червоної армії 1941 року. Це було вибухом крамоли. А Григоренко не заспокоївся: протестує проти вторгнення до Чехословаччини, виступає на захист кримських татар. Він виступив у Ташкенті на суді над лідерами руху кримських татар.

За це довелося заплатити п’ятьма роками психушки. У цей час молодий лікар Семен Глузман, не знайомий із генералом, зібрав самвидави, свідчення родичів, зробив заочне обстеження і виніс вирок: "здоровий!" За що Глузман одержав 7 років концтаборів і 3 роки заслання.

Невтомна боротьба дружини, приїзд Ніксона допомогли визволити Григоренка. На волі він знову продовжив свою справу: разом із Сахаровим створив Гельсінкську групу 1975 року. І хоч складалася вона із 9 осіб, але на вільний світ пішла правда про радянських політичних в’язнів. 9 листопада 1976 року за участю Григоренка було створено УГС у Києві.

Наступного року генерал змушений був поїхати до США на операцію з приводу аденоми. У Штатах він звернувся з проханням про своє психічне обстеження і комісію із кращих світових світил здивував інтелект Григоренка.

Після операції земляк одержав повідомлення про позбавлення громадянства СРСР.

Так і спочив бунтівний генерал у Нью-Йорку 21 лютого 1987 р., похований на українському цвинтарі.