Будь-які переговори щодо миру – це вибір між ганьбою і війною

Восени 1938 року з Мюнхена повернувся прем'єр-міністр Великобританії Невілл Чемберлен і оголосив про те, що здавши Хітлеру Судетський край Чехословаччини, він привіз своїм співвітчизникам «вічний мир». Це його заява була прийнята з величезним ентузіазмом, бо всього двійко років тому швидкоплинне правління короля Едуарда 8 і зовсім було ознаменовано небаченим зближенням Британії і Дойчланду, оскільки король відкрито захоплювався Хітлером і генерував відповідну тональність стосунків між країнами. Загалом, Чемберлен продовжував інерцію, задану королем Едуардом, що пішов. Але саме в той момент, коли Чемберлен купався в променях слави миротворця, Уїнстон Чьорчилль пророчо обсмикнув його знаменитим висловом: «Ви були поставлені перед вибором між війною і ганьбою, і ви вибрали ганьбу, але вас чекає війна». Слова виявилися пророчими. Не пройшло й року, як почалася війна, а Чемберлен, з ганьбою, покинув свій пост, поступившись ним Черчиллю.

Подібні ситуації досить часто відбуваються у великій політиці, а в історії такого добра достатньо, і як не дивно, все це ознаменовано гаслами «боротьби за мир». У цьому сенсі, поняття «мир» є яскравим прикладом дихотомії, яка повторюється і повторюється.

Услід за Чемберленом на ці граблі наступив маршал Анрі Філіпп Петен. Дойчланд почав свою французьку кампанію і нестримно просувався у бік Парижа, яке було оголошено «вільним містом», тобто – його ніхто не обороняв, а уряд виїхав у Бордо, де стало питання про те, щоб запитати Дойчланд про капітуляцію. Глава уряду Поль Рейно відмовився підтримати цю пропозицію і подав у відставку і тоді його заступник, 84-річний Петен, очолив французьку делегацію на переговорах з Дойчландом. Що характерно, спонукальним мотивом підписання капітуляції було все те ж прагнення до миру, але замість нього була отримана ганьба, а війна – нікуди не поділася.

Ця ганьба слабо закріпилася в історії тільки завдяки зусиллям Шарля де Голля, який спромігся не тільки взяти на себе управління колоніальною армією, але і правильно позиціонувати себе як голова справжнього уряду Франції, який продовжує війну. Не будь цього, ганьба була б незмивною. Не дивно, що коли війна з Дойчландом добігла до свого кінця і вже делегація Дойчланду прибула на процедуру підписання капітуляції й її глава Кейтель побачивши французький однострій генерала Делатр де Тассіньї, він вигукнув: «А ці нас теж перемогли?»

Загалом, зараз ці моменти згадувати не по фен-шую, але вони нікуди не поділися і про них завжди треба пам'ятати, коли виникає подібний вибір.

Маленька Фінляндія вибрала війну і увійшла до історії як непохитний боєць. Вона зробила прямо протилежний Франції вибір, приклад якого залишиться в історії назавжди.

Зараз намагаються накидати на наших військових і, взагалі, на наш вибір війни замість ганьби, але ми доведемо її до перемоги, а ганьба нехай дістанеться іншим. Ця ганьба до могили буде на Саакашвілі, наприклад, але слава богу, ми пішли іншим шляхом.

Прямо зараз ЗДА стоять перед множинним вибором того, що робити з Сирією, Іраном і КНДР. З них тільки Північна Корея прямо загрожувала ЗДА застосуванням ядерної зброї і відносно неї слід вибрати правильний інструмент дії. Відомо, що товстий хом'як прибув до Пекіна на консультації з приводу ядерного роззброєння і, начебто, все йде до того, що в кінці травня відбудеться зустріч Трампа і хом'яка, на якій щось буде підписано. Але керівництву Держав варто пригадати досвід Чемберлена, який вже привозив мир з Дойчландом і всім відомо, чим все закінчилося.

Мало того, Дойчланд був самодостатньою силою, яка само-організовувалася і генерувала власні ідеї і рухала власні інтереси. У Північної Кореї такого немає за визначенням. Вона – маріонетка, хай і скажена, але в чужих руках. КНДР є тим же самим проксі воїнством стороннього оператора, але вже з ядерною зброєю.

Нинішня активність Пхеньяну, що привела до створення (?) ЯЗ, інспірована Москвою, в обхід інтересів Пекіна, що зрештою і зачепило його самолюбність. Нинішні переговори керівників КНР і КНДР, насправді, ведуться про те, під чиїм дахом залишиться Пхеньян і не більш того. Він як був проксі, так ним і залишиться, а будь-яке роззброєння, при правильному підході, може бути розгорнене назад просто в лічені дні. Яка різниця буде мешканцям Сеула, персоналу авіабази Гуам, японській Хіросімі або куди там може долетіти ракета, чия саме термоядерна боєголовка вибухне над ними, північно-корейська або куплена, випадково, в «військ торгу»?

Тут важливо враховувати критичний момент, об'єднуючий КНДР, Іран і Сирію. Вони відкрито заявляли і заявляють про готовність застосування ЗМУ проти конкретних країн. Так, Іран – не має ЯЗ, але декларує свою готовність застосувати її (у разі отримання) проти Ізраїлю і Саудівської Аравії. Навіть невідомо, в якій саме черговості вони хотіли б це зробити. КНДР вже має ЯЗ і загрожує застосуванням її проти Південної Кореї, Японії і ЗДА. Сирія – має ХЗ (ЯЗ їй не дав створити Ізраїль), і регулярно застосовує її проти власного населення. Тобто, всі вони подолали психологічний бар'єр використання ЗМУ і по дивовижному «збігу» всі вони знаходяться в щільній орбіті впливу РФ.

Звідси слідує висновок, до якого, видно, прийшов недавно призначений на посаду радника президента по національній безпеці ЗДА – Джон Болтон. Як відзначають американські спостерігачі, він украй скептично ставиться до будь-яких переговорів з Пхеньяном і виступає за силовий варіант вирішення проблеми, з поправкою лише на прямій і чіткий ультиматум.

Що характерно, всі, за ким стоїть Москва, використовують будь-які переговори не для досягнення конкретного рішення, а просто тому, що переговори використовуються як інструмент прикриття своїх дійсних цілей або дій. Такі переговори входять в арсенал їхніх відволікаючих маневрів і не більш того. Ми чудово знаємо, що робили на Донбасі офіцери російського контингенту СКК, або ОБСЄ. Їхні дії можна охарактеризувати як завгодно, тільки не як зусилля по досягненню титульних цілей. По суті, це були узаконені шпигуни російських військ, які підбиралися їхнім керівництвом саме за цим принципом. І навпроти, як тільки питання війни і миру ставляться в практичну плоскість їхнього рішення, РФ постійно торпедує їх, в будь-якому напрямі. Досить подивитися на те, як РФ ветувала в ООН всі резолюції по Донбасу, Криму, Сирії, збитому малазійському літаку, хемічній зброї, застосованій по мирному населенню сирійських міст і так далі, щоб зрозуміти дійсні цілі Москви. Всі її словеса і навіть підписи під документами – елемент прикриття бойових або терористичних операцій.

Все це означає, що Москва, беручи на себе зобов'язання, хай і публічно, хай і з численними підписами під міжнародними документами – не збирається їх виконувати апріорі.

За прикладами далеко ходити не варто. Ми не зупинятимемося на Будапештському меморандумі, бо ця тема вже затерта до дірок. Просто візьмемо останні приклади із зовсім іншої галузі міжнародних відносин, які показують загальну тенденцію поведінки Москви.

Як відомо, в Стокгольмі ухвалені рішення по двох великих позовах, щодо постачань газу РФ до України і транзиту газу в Европу. Один позов подав Газпром, а другий – Нафтогаз. Предмет суперечки в цих позовах був різний. Маленька деталь, про яку у нас забули: Газпром намагався стягнути з України більше 50 млрд. доларів, які у вигляді міни сповільненої дії під Україну заклала тоді ще прем'єр-міністр Юлія Тимошенко. Нафтогаз скористався тим же правом звернення в міжнародний арбітраж, який випливав з того ж контракту, що став підставою і для Газпромівського позову. Тобто, сторони зробили приблизно однакові рухи, хай і по різних моментах одного і того ж договору. У результаті, Газпром програв обидва процеси і у нього формалізувалися зобов'язання перед Україною на декілька мільярдів доларів. Так от, минулого тижня відбулися переговори між представниками Нафтогазу і Газпрому, де останній прямо заявив про те, що не має наміру виконувати вирішення Стокгольмського арбітражу, з причини того, що йому це рішення не подобається і він його вважає політичним! На хвилиночку, головна державна компанія, керована в ручному режимі особисто Путіним, на користь якої РФ розв'язала три війни, дві з яких ще продовжуються, не бажає виконувати вирішення суду, в який сама ж і звернулася!

Ось в цьому – вся суть безглуздя ведення будь-яких переговорів з Москвою, а вже тим більше – з її проксі. Це все одно, що умовляти ліфт не смердіти сечею. Адже нікому не приходить в голову умовляти крокодила не їсти бідних кізочок або бактерію бліду тріпонему ганьбити за те, що вона заражає людину сифілісом, так і РФ умовляти перестати вбивати, сіяти терор і руйнування – марна витрата часу. Московія – та сама бактерія міжнародного сифілісу, з якою не варто контактувати взагалі, бо потім буде тільки гірше.

Будь-які переговори про мир з Москвою – той самий вибір між ганьбою і війною. Тим, хто це забув – нагадаємо, вибір ганьби дасть і ганьбу, і війну.

Російськомовне джерело: