Передмова
Більш як півстоліття минуло відтоді як загинули останні борці за волю України ОУН та УПА, зокрема, на території колишнього Глинянського району Львівської області. Так, за моїми даними одним із таких був Іван Філь–«Лесь» (ур. с. Розворяни), котрий загинув у середині п’ятдесятих. Отже збройна боротьба й тут, на Глинянщині, тривала до десяти років проти зайшлої радянської влади.
Узявшись за дослідження даної тематики на початку двотисячних років, упродовж тривалого часу я слід-в-слід іду їхніми стежками, будь-то «в полі», в архівних установах чи в інших умовах. Так, за той час мені пощастило зустрітись або мати епістолярний зв'язок із більш як півсотнею осіб, котрі допомогли пролляти світло на дані історичні події. Серед котрих були як безпосередні учасники визвольного руху (зокрема Марія Нич, Марія Галятовська, Марія Сендега, Ганна Гриньків, Олексій Гнида, Іван Буряк та інші) чи його очевидці, так і їхні родичі. Крім цього дану тематику я ретельно опрацьовував в Державному архіві Львівської області - ДАЛО (переважно документи Глинянського районного та Львівського обласного комітетів компартії) та Архіві Управління Служби безпеки України у Львівській області (дані із архівних кримінальних справ). Також до цього всього долучався матеріал із відкритих джерел, головно простудійованої науково-історичної літератури.
Протягом більш як десяти років досліджень я зібрав достатній матеріал, котрий засвідчує, що боротьба ОУН та УПА на території Глинянщини була не менш героїчною та кривавою аніж в інших теренах Воюючої України сорокових-п’ятдесятих років XX століття. Були тут і бої, і рутинна організаційна робота в підпіллі.
Не маючи на даний момент фінансової спромоги видати об’ємну працю про діяльність ОУН та УПА упродовж 40 – 50 р.р. на території, зокрема, колишнього Глинянського району Львівської області, я пропоную на розгляд частину матеріалу, а саме про діяльність районної боївки Служби безпеки Глинянського районного проводу ОУН під керівництвом В. Макаровського - «Чайки». Була то серцевина перших двох років боротьби проти комуністичної влади. Боївка СБ була елітою Збройного Підпілля ОУН. Водночас, хочу зазначити, що я далекий від ідеалізування тогочасних подій. Знаючи, як з першоуст, так і архівних даних не лише поверхово матеріал, але й і з різними його подробицями, додам лише, що була то боротьба обопільно жорстока і нещадна. Уже сама згадка про боївку «Чайки», думаю, наводила жах як на представників радянської влади, так і їх посібників. «То були, - як висловився один сучасний аналітик про Службу безпеки ОУН, - жертовні люди, які не жаліли себе й інших в ім’я країни».* Особисто для мене «Чайка» є прикладом мужності та відданості ідеї боротьби за Українську державу.
В одному із пасквілей на сторінках Глинянської районної газети начальник відділу МВД писав, що “в минуле безповоротно пішли ті …як пси вони носили клички – “Чайки”, ”Довбуші”, “Цвіркуни” та ін…”.** Він помилився! Свідченням цьому є, зокрема, і ця книга.
Петро Гнида
* І. Лосєв. //«День», №№ 14-15, 29030 січня 2016 року, С.26.
** «Радянске село»,//Національна наукова бібліотека ім. В. Стефаника, відділ періодики.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.