Які вони, справжні карпатські відьми?

Босорка — міфологічний персонаж народів Карпат (угорців, румун та слов’ян), відьма чи відьмак з рисами вампіра. За походженням слово утворилося від тюркського basyrkan — «нічний жах».

Наші предки вважали, чим біль­ше в бо­сор­ки душ (від 1 до 3), тим вона сильніша. У різних куточках Карпат переважали різні нюанси цього образу: на За­кар­па­тті бо­сор­ка­ми в основному вважали чаклунів і знахарок, тоді як у бой­ків і гу­цу­лів так називали відьом, які відбирали мо­ло­ко у корів. 

Бо­сор­кою могла стати людина, одержима духом мерця чи була 7-ю дівчиною в родині. Кількість таких людей була була значною: по кілька, а то й по 10-15 у кожному селі. Вірили навіть, що на Закарпатті є такі місця, в яких достатньо було свиснути, щоб викликами цих створінь. Українці пов’язували цей образ із образом упиря і подекуди вірили, що вони перетворюються на упирів після смерті. У Кар­па­тах існував і чоловічий образ бо­сор­ку­на, який чомусь був більш позитивним; такі чоловіки та жінки інколи навіть протистояли одне одному, до того ж, сила чоловіків збільшувалась після смерті, а не зменшувалась, як у жінок.

Подейкують, що вдень бо­сор­ки – справжні красуні, а вночі, навпаки, робляться страшними: обличчя вкривається зморшками, очі стають червоними, рот викривлюється. Вони іноді зображувалися як плос­ко­гру­ді жінки в білому з довгими худими руками, тонкими ногами, курячими лапами та хвостом. 

В одній із закарпатських ігор при мерці хлопчик, який перевтілювався на бо­сор­ку, одягав білу сукню чи покривало, вимазував обличчя борошном, робив собі з білого кормового буряка ікла і прикладав березовий віник замість хвоста. Потім він плювався набраною в рот водою, стрибав, бив «хвостом», кричав і скавчав, намагався піймати інших дітей, поцілувати чи облизати, забруднивши їх борошном із власного обличчя. Цікаво, що бо­сор­ки можуть бути будь-якого віку, але в більшості міфологічних оповідань — це люди похилого віку. Бо­сор­ки мали здатність перетворюватися на жаб, кішок, собак, курей, сви­ней, змій, кажанів, на ко­ле­со та навіть ко­чер­гу. Також вони можуть бути невидимими. Вважалося, що бо­сор­ки знаються на тра­вах та збирають їх у своїх цілях.

Згідно із народними уявленнями, бо­сор­ки відвідують шабаш на кожну повню. Вони прилітають на мітлі, ко­черзі, лопаті чи бочці. Вилітають завжди через димар. Також могли пересуватися на возі з чорними котами чи їхати на людині, перетвореній на коня.. Українці вірили, що цих істот завжди супроводжував вітер. Подібні «зустрічі» відбувалися здебільшого у старих будинках, на вершинах чи у печерах. Там вони разом із упирями влаштовували оргії з танцями у місячному сяйві. 

Бо­сор­кам в ос­нов­ному при­пи­су­ва­ли такі дії: забирання мо­ло­ка у корів чи інша господарська шкода; помста тим, хто їх впізнав; різноманітні привороти; порча, насилання хвороб, вроків чи смерті; залякування людей, щоб вони збилися з дороги (Закарпаття); заманювання хлопців; підміну людської дитини на свою, яка була страшненькою і жила лише 7 років; забирання молока у молодих мам.

Бо­сор­кам приписували ще й вплив на погоду, як позитивний, так і негативний: вони викликали град, дощ, вітер, грозу, посуху, пожежі. У дитячих піснях із бо­сор­ка­ми пов’язували грибний дощ. За народними повір’ями, під час поховання бо­сор­ки починається злива. Посуху ж бо­сор­ки викликали зачаровуванням змій, які починали битися між собою. Ввважалося, що бо­сор­ки найбільш активні у День свя­тої Люциї, Свят-вечір, День Трьох ко­ро­лів, Юріїв день, чет­вер та п’ят­ни­цю Страсного тижня, 1 травня та на  Іванівську ніч.

Обе­ре­га­ми скотини від бо­со­рок були часник, пет­руш­ка, свя­та вода, сіль, свічка, вінок колосків, ко­лю­чі рослини, віники; ко­ро­вам да­ва­ли з’їсти хліб, спечений із сушеними травами чи плодами шипшини, терена, глоду; обкурювали хлів шкаралупою горіхів, які з’їли на Свят-вечір. Щоб бо­сор­ки не зіпсували мо­ло­ко, його ри­ту­аль­но со­ли­ли чи клали в нього тричі про­ко­ло­тий шматок хлібу; водя­нисте мо­ло­ко чи мо­ло­ко з кро­в’ю били гілкою терена чи проціджували через неї чи через виделку з ножем, що лежали навхрест. Для захисту дітей від бо­со­рок на шию вішали міше­чок з сіллю чи часником, вивертали сорочку, клали в колиску залізні предмети. Для захисту будинку використовували гілки бу­зини, в’яза, терена.