При цьому вони не гребують ніякими методами, обираючи жертвами свого нелюдського плану невинних громадян України
«Наша версія» вже не раз повідомляла про резонансний суд в Чернівцях, на якому звинуватили добровольців-атошників у «пограбуванні» подружжя Желіків. Начебто у 2017 році це зробили Богдан Козубаль, Михайло Бальберт, Максим Каленюк і його друг Олександр Якушик. Хлопці своєї вини не визнали. Вони, як і незалежні від Бориса Желіка фахівці, вважають справу сфабрикованою. Та все ж у кінці лютого 2020 року Новоселицький районний суд Чернівецької області виніс обвинувальний вирок. Жертвам поліцейсько-прокурорського свавілля недореформований (а точніше – абсолютно не реформований) суд першої інстанції у м. Новоселиця визначив від 8 до 11 років ув’язнення з конфіскацією майна! Наразі добровольці очікують вже на другу апеляцію, яка розглянеться в Апеляційному суді м. Івано-Франківська.
Борис Желік: «У нашому суді не було жодного випадку корупційного діяння».
Разом з тим, за повідомленням у новинах одного з телеканалів Чернівців, у місті затримали на хабарі помічника судді Господарського суду Чернівецької області. Той вимагав у одного з місцевих жителів 1200 доларів США.
Хто ж він – Желік Борис Євграфович? У 1984-1986 роках – арбітр, а у 1986-1991 рр. – головний арбітр Держарбітражу Чернівецького обласного виконавчого комітету, згодом уже в Незалежній Україні стає головою арбітражного суду Чернівецької області (1992-2001р.), а після чергової реорганізації у 2001 році обирається головою Господарського суду Чернівецької області. Посаду з дещо оновленою назвою пан Желік обіймає і по даний час.
Саме те, що в цьому суді пан Желік головує з 1992 року, і є кричущим порушенням Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Розділ II «Судоустрій». Глава 1. Організаційні основи судоустрою. Стаття 20. Порядок обрання суддів на адміністративні посади та звільнення з цих посад. Частина 9. Суддя, обраний на адміністративну посаду, не може обіймати одну адміністративну посаду відповідного суду більш як два строки поспіль, якщо інше не передбачено законом). Тобто замість двох термінів по 3 роки (всього 6 років) Борис Желік очолює Господарський суд Чернівецької області вже 28 років (!?), що більше ніж у четверо перевищує законні строки!
Агов, шановні панове люстратори, чому цей «динозавр» арбітражно-господарського судочинства пройшов повз вашу увагу?! Адже підприємницький люд Буковини потерпає від цього монстра уже 33 роки – 5 років за радянських часів плюс 28 – у Незалежній Україні. Останні два десятиліття «папаша» Желік допомагає рейдерам грабувати порядних підприємців і незаконно присвоювати пройдисвітам майно громад.
У відео «Бразильські пожежники і папаша Желік» з 4-х частин, підготовлене спецкорами Бюро журналістських розслідувань Інтернет-ресурсу газети «Наша версія», достатньо ґрунтовно досліджена діяльність голови Господарського суду Чернівецької області Бориса Желіка.
Перш за все, звертаємо увагу на те, що пан Желік організував кримінальну подію заради інформаційного приводу з метою маніпулювання свідомістю з подальшим прийняттям по них вигідних для суддів законотворчих рішень.
Яких рішень? Судді в Україні давно вже не приховують своєї мети – припинити вимагати у них подання декларацій про статки. У відеосюжетах ми розповіли, як для досягнення цієї мети пан Желік замовив місцевій поліції й прокурорським обрати жертв їхнього ієзуїтського плану, які, мовляв, вивчивши декларацію голови Господарського суду Чернівецької області, вирішили його «пограбувати». Але до виконання фальсифікації цього «пограбунку» поліцейські так недбало поставились, що будь міністр Аваков таким принциповим, яким хоче уже 6 років видаватися українському суспільству, то не лише якийсь відділок, а вся поліція Чернівецької області мала б бути звільнена, а дехто з поліцейських сів би на лаву підсудних.
Що цікаво, за рік до «пограбування» Бориса Желіка, у 2016 році за аналогічним сценарієм був організований «пограбунок» судді Мальвіни Данілової.
«Керівники судових органів самоврядування, – пише далі «Протокол», – вже заявляють, що інформацію про готівкові грошові активи слід було б прикрити. Раніше повідомлялось, що львівський суддя прокляв систему е-декларацій и поклявся не судити чиновників за їх несвоєчасну здачу».
Як бачимо судді, яких свідомо недореформував Порошенко, розпочали своєрідний заколот, який за поданням 55 нардепів (переважно з ОПЗЖ) вилився на днях у рішення Конституційного суду про скасування кримінальної відповідальністі суддів за завідомо неправосудні вироки.
Нас зацікавила особистість «потерпілого» Желіка, який за допомогою керованого ним суду збанкрутував промислові і сільські господарства краю. Він також керує слідством, прокуратурою і суддями в процесі, в якому виступає в якості потерпілого. Епізоди допиту «потерпілого» адвокатами звинувачуваних наводять на висновки про фабрикацію справи.
Чернівчани поділилися з журналістами вражаючою інформацією про пана Желіка, яка потребує додаткової перевірки відповідними органами. На відео є виступи добровольців з поясненнями, і убивчі зауваження адвоката Олександра Ноцького щодо звинувачення.
А колега голови Господарського суду Чернівецької області остаточно переконав нас, що авантюра з імітації пограбування цілком в дусі цінностей «папаші» Желіка. Розповідають про хабарі Желіку, про те, як скидалися в Хотинському районі на «дорогуще ружжо у презент», обережно натякали на незаконні рубки лісу, про рішення щодо лісових угідь.
Дослідивши особистість «папаші» Желіка на предмет, чи міг би він піти на імітацію пограбування, журналісти Нашої версії схиляються до думки – міг. У цьому переконують і останні слова хлопців перед винесенням вироку, і безглузда істерична атака Новоселицького суду на адвоката Олександра Ноцького у вигляді ухвали про начебто наявність в його діях порушень етичних вимог до поведінки адвоката. Відповідь пана Ноцького гідна оприлюднення без купюр, оскільки висвітлює не лише «процесуальний цинізм» чернівецьких носіїв мантій, а й показує їх загальний розумово-освітній рівень.
Отже, до вашої уваги:
До Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії Чернівецької області адвоката Ноцького Олександра Вікторовича
60000, Чернівецька обл., м. Хотин, пров. Шевченка, 7
на ухвалу Новоселицького районного суду від 21.02.2020 року у справі 720/49/19
ПОЯСНЕННЯ
Прошу прийняти моє пояснення на ухвалу Новоселицького районного суду від 21.02.2020 року, яка перебуває на розгляді в КДКА Чернівецької області.
21.02.2020 року Новоселицьким районним судом було постановлено вирок, яким моїх підзахисних Якушика О.В. та Каленюка М.В., а також двох інших обвинувачених було визнано винними у скоєнні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, а Каленюка М.В. також за ч. 1 ст. 263 КК України, та призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 8 до 11 років.
Цього ж дня без проголошення в судовому засіданні колегія суддів, яка постановила вирок відносно моїх підзахисних, виходячи з зали судових засідань Новоселицького районного суду, на ходу повідомила присутніх в залі осіб, що нею також постановлена ухвала про притягнення захисника Ноцького О.В. до дисциплінарної відповідальності.
24.02.2020 року в приміщенні Новоселицького районного суду я отримав примірники даних вироку та ухвали.
Як вбачається із змісту останньої, колегія суддів прийшла до висновку про наявність в моїх діях порушень етичних вимог до поведінки адвоката, які отримали свій вираз у змісті мого виступу в судових дебатах 19.02.2020 року, а саме в образливих порівняннях («бразильські пожежники» та «безмандатна колегія дорадників») та неприкритому сарказмі («процесуальний єралаш», «процесуальний кошмар», «процесуальний цинізм»), які, на думку колегії, свідчать про неповагу з мого боку не тільки до даної колегії суддів, але й до всієї судової гілки влади взагалі, що є не гідним звання адвоката.
Вважаю, що така оцінка колегією суддів Новоселицького районного суду використаних мною в дебатах лінгвістичних інструментів, на жаль, говорить лише про наявність істотних прогалин у літературній і мовній освіті її членів. На підтвердження того, що у вказаних висловленнях немає абсолютно ніякого образливого, а відповідно, і неетичного підтексту прошу ДП звернути увагу на нижче наведене.
Як вбачається із тексту моєї промови у судових дебатах, яка була надана в повному обсязі суду, а також додається до даного пояснення, порівняння дій судової колегії із діями бразильських пожежників було викликано тим фактом, що в порушення положень п. 2.14 «Інструкції з діловодства в місцевих загальних судах…», затвердженої наказом ДСА № 173 від 17.12.2013 року, працівниками даного суду за абсолютної бездіяльності голови суду, який є членом колегії, що постановила ухвалу відносно нібито неетичної поведінки з мого боку, було змінено єдиний унікальний номер кримінальної справи № 725/517/18, який у лютому 2018 року був наданий їй при її первинному надходженні до суду першої інстанції у Першотравневому районному суді м. Чернівці й не підлягав зміні ні в якому разі, та присвоєний новий номер № 720/49/19.
Сама по собі алюзія, яка спала мені на думку при оцінці таких очевидно незаконних дій працівників даного суду та бездіяльності колегії, яка розглядала дане кримінальне провадження, відноситься до досить відомого твору класика американської літератури Грегорі Макдональда «Карнавал Флетча». Її зміст можна розшифрувати таким чином, що неправильно закривати очі на існуючу проблему, як то роблять бразильські пожежники, яких викликають рятувати потерпілих від авіакатастрофи бразильської авіакомпанії, і які в першу чергу замальовують назву бразильської авіакомпанії.
Враховуючи, що дана алегорія була використана мною саме в тій частині дебатної промови, яка стосувалася незаконної зміни єдиного унікального номеру справи, та відсутності належної реакції колегії суддів на таке порушення нормативно-правового акту, який регулює дане питання, пов’язувати її з якимось іншим моментом у справі не можна в принципі, а це, у свою чергу, однозначно говорить про відсутність в її змісті будь-яких образливих конотацій.
Висловлення «безмандатна колегія дорадників» стосувалося цієї ж частини моєї промови, проте конкретно відносилося до того факту, що Чернівецький апеляційний суд не доручав Новоселицькому районному суду розгляд справи № 720/49/19, що, враховуючи відсутність територіальної чи адміністративної прив’язки події злочину до територіальної юрисдикції Новоселицького районного суду, робило, на мою думку, розгляд цим судом першої інстанції даного кримінального провадження безглуздим, так як, якщо висловлюватися мовою професійних юристів, яка, зрештою, повинна бути зрозумілою для членів колегії суддів, які підписали ухвалу від 21.02.2020 року, відповідного мандату на такий розгляд саме Новоселицьким районним судом компетентним органом видано не було.
Сам по собі термін «мандат» визначається як документ, що стверджує повноваження певної особи на здійснення певних дій. Саме таким мандатом для вказаного аспекту розгляду даної кримінальної справи була ухвала Чернівецького апеляційного суду про передачу справи № 725/517/18, а не справи № 720/49/19 для розгляду по першій інстанції Новоселицькому районному суду. Що ж стосується терміну «дорадник», то його зміст можна визначити як «той, хто дає поради», що, знову ж таки, враховуючи зазначений вище зміст цієї частини моєї дебатної промови, був, на мою думку, абсолютно точним визначенням статусу суду, який не мав повноважень для розгляду справи № 720/49/19.
Можливо, колегія суддів на момент видання ухвали від 21.02.2020 року не в повній мірі уявляла собі семантичні особливості лексем «мандат» та «дорадник», але навряд чи такий епістемологічний недолік багажу знань можна кваліфікувати як прояв неетичної поведінки саме захисника, який був впевнений в тому, що такі звичайні для освіченого юриста лексеми безумовно відомі суддям, що відправляють судочинство в будь-якому кримінальному процесі.
В цьому ж контексті у моїй промові було озвучено порівняння дій суду із «процесуальним єралашем». Для точного розуміння цієї метафори я процитую відповідний уривок тексту: «У зв’язку із тим, що зміна єдиного унікального номеру справи призвела до унеможливлення прийняття належним апеляційним судом скарг захисту на рішення суду першої інстанції, що, відповідно, призвело до порушення права на захист моїх підзахисних, я попросив надати мені інформацію про причини зміни єдиного унікального номера даної справи при надходженні її до Новоселицького районного суду. Відповідь голови суду була майже ідеальною за своєю інформативною насиченістю, а її суть склало те, що винуватцем такого процесуального єралашу був призначений працівник канцелярії суду».
Сам по собі термін «єралаш» не несе в собі нічого образливого, так як лише надає певної, не завжди негативної, ознаки відповідному об’єкту. Як зазначається у Словнику української мови в 11 томах, що був виданий Інститутом мовознавства АН УРСР під редакцією І.К. Білодіда (Київ, «Наукова думка», 1970-1980, том 2, стор. 498), «єралаш» означає, зокрема, плутанину. Навряд чи якимось іншим терміном можна було б точніше визначити те, що відбувалося із судовою нумерацією даної кримінальної справи після того, як вона потрапила до Новоселицького районного суду. І голові останнього, напевно, в першу чергу необхідно було вирішувати проблему незаконної зміни єдиного унікального номеру справи, а не намагатися розширити семантичні горизонти для незнайомої лексеми. Зрештою, навіть потерпілий в даній справі, який є професійним суддею протягом багатьох років, погодився із захистом в даному аспекті, так як він прекрасно розумів, до чого може призвести розгляд справи із порушенням встановлених правил територіальної підсудності.
Лексичні конструкції «процесуальний кошмар», «процесуальний цинізм» також були використані мною не для прояву неповаги до цього суду конкретно, чи, тим більше, судової системи взагалі. Для правильної оцінки релевантності застосування даних висловів у тому випадку, якщо їх зміст та відносність не були зрозумілі членам колегії з першого разу, необхідно просто прочитати текст промови вдруге.
Я дозволю собі процитувати вказаний блок дебатного наративу, який виглядає наступним чином: «По-друге, я вимушений звернути увагу суду на порушенням ним же порядку представлення доказів, який встановлений чинним КПК України, і не передбачає самостійного надання судом доказів самому ж собі. Мова йде про той процесуальний кошмар, що відбувався під час судового засідання 11 квітня 2019 року, коли суд всупереч порядку, встановленому чинним кримінальним процесуальним законодавством України, не отримував докази від сторони обвинувачення, а надавав їх собі сам».
Як бачимо, для застосування вислову «процесуальний кошмар» у мене були всі підстави, так як мені реально було соромно за те, що відбувалося під час вказаного судового засідання, коли суд в порушення приписів КПК самостійно надавав собі докази, звільнивши від цього обов’язку сторону обвинувачення. І мені ще соромніше від того, що суд не спромігся визнати свою конклюдентну помилку і не звернув увагу на порушення кримінального процесу з свого боку, а лише, надавши собі якоїсь абсолютно незрозумілої адміністративної чи системної ваги, припустив, що я таким висловом проявив неповагу до судової системи загалом.
Вислів «процесуальний цинізм» був застосований мною як резюмуюча думка для оцінки попередньо зазначених дій суду, яка в повному вигляді була сформульована наступним чином: «В той же час суд із впертістю відмовляв захисту в дослідженні доказів обвинувачення, з якими захист був ознайомлений під час виконання вимог ст. 290 КПК Україні, і які на думку захисту свідчили про невинуватість наших підзахисних або про недоведеність їх вини, але не були представлені прокурором в якості доказів саме з причин, що вказані останніми. Суд при вирішенні цих питань посилався на те, що захист під час підготовчого засідання не заявляв клопотання про виклик свідків і дослідження додаткових доказів. Що тут можна сказати? Процесуальний цинізм – не більше. І ось чому.
Згідно ст. 84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
У відповідності до положень статті 347 КПК судовий розгляд справи по суті починається після підготовчого провадження, метою якого є згідно ст. 315 КПК є, між іншим, розгляд клопотань учасників судового провадження про здійснення судового виклику певних осіб до суду для допиту. В той же час, однією із процедурних колізій чинного КПК є те, що визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню, передбачено лише на стадії судового розгляду, а саме ст. 349 КПК.
Така колізія виникла, зокрема, тому, що ст. 290-291 КПК передбачено лише відкриття матеріалів іншій стороні без визначення, що саме із цих матеріалів стане доказом під час судового розгляду.
Таким чином, стороні захисту лише після надання прокурором доказів сторони обвинувачення стало відомо, що особи, які були допитані або приймали участь у справі в іншому процесуальному статусі, обвинуваченням не подаються суду в якості доказів. Відповідно, захист не мав можливості висловити свою думку щодо необхідності їх виклику до суду на більш ранній стадії судового процесу саме через те, що обвинувачення надало суду не лише ту частину відкритих стороні захисту матеріалів кримінального провадження, яку вважало доказами, а весь спектр зібраних документів та речей.
Вважаю, що за таких обставин захист не тільки не втратив право на надання суду доказів, які доводять невинність наших підзахисних, але й сам суд зобов‘язаний вчинити всі можливі дії для дослідження доказів, які знаходяться в наданих йому матеріалах кримінального провадження, якщо на цьому наполягає будь-яка сторона процесу».
Таким чином, у мене як захисника були всі підстави вважати описану процесуальну поведінку суду такою, що має ознаки цинізму. Але, як мені здається, в даному випадку суд, знову ж таки, вирішив, що я неетично себе повів, намагаючись в їх особі образити всю судову систему, лише тому, що члени колегії, напевно через велике професіональне навантаження, не мали сил, щоб зазирнути у словник іншомовних слів, щоб з’ясувати для себе, а що саме означає термін «цинізм».
Як визначається дана лексема у Вікіпедії (я беру для прикладу дане джерело, так як воно, на превеликий мій жаль, стало чи не єдиним, на яке посилаються майже всі), цинізм можна визначити як нігілістичне ставлення до людської культури та/або відверто зневажливе, зухвале ставлення до загальноприйнятих норм моралі, етики, до кого/чого-небудь, що має загальне визнання, повагу. Тобто, враховуючи зневажливе ставлення даної колегії суду до вимог КПК в аспекті подання суду та отримання останнім доказів, я саме з цієї, загальновідомої точки зору на значення даного терміну, порівняв таке відношення із цинічним. Враховуючи, що вказані мною у дебатній промові процесуальні помилки суду останнім виправлені не були, я можу лише констатувати той факт, що суд просто не завдавав собі клопоту із належною оцінкою своїх дій в даному кримінальному процесі, що робить мою оцінку такою, що максимально наближена до істини, а ухвалу суду в цій частині перетворює на суб’єктивну оціночну думку, що базується, на жаль, на низькому рівні наукового та літературного кругозору.
Таким чином, я в жодному з описаних в ухвалі Новоселицького районного суду від 21.02.2020 року випадків не вів мову про неповагу до колегії суддів зокрема чи системи судочинства в цілому. Якщо у моєму виступі присутня критика дій суду в даному кримінальному провадженні, то вона мала абсолютно чіткі підстави, як фактологічні, так і правові. Будь-який адвокат, здійснюючи свою діяльність, зобов’язаний у відповідності до вимог ст. 8 Правил адвокатської етики (надалі ПАЕ) в межах дотримання принципу законності дотримуватися принципу пріоритету інтересів клієнта, який передбачає необхідність надання переваги інтересам клієнта перед власними.
Сам принцип законності, який визначений в ст. 7 ПАЕ, передбачає обов’язок адвоката використовувати всі свої знання та професійну майстерність для належного захисту прав та законних інтересів клієнта, дотримуючись чинного законодавства України, сприяти утвердженню та практичній реалізації принципів верховенства права та законності, а також неможливість для адвоката застосування засобів та методів, які суперечать чинному законодавству та ПАЕ.
В той же час, ст. 44 ПАЕ передбачено, що дотримуючись принципу законності, адвокат водночас має бути наполегливим і принциповим у відстоюванні інтересів клієнта в суді, не поступатись своєю незалежністю у захисті й представництві прав та інтересів клієнта з метою не погіршити стосунків із суддями; у випадку вчинення судом тиску на адвоката – не йти на компроміси, які суперечать охоронюваним законом інтересам клієнта; послідовно дотримуватись принципу пріоритетності інтересів клієнта перед всіма іншими інтересами й міркуваннями, що пов’язані із відносинами адвоката з судом. Також адвокат не повинен залишати без уваги порушення закону, нетактовне і зневажливе ставлення суду та інших учасників процесу до його клієнта, його самого або адвокатури в цілому, і повинен реагувати на відповідні дії у формах, передбачених законодавством та актами НААУ.
До речі, про ці ж принципи йдеться і у ст. 4 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». А ст. 21 цього ж закону зобов’язує адвоката під час здійснення ним адвокатської діяльності дотримуватися ПАЕ, та забороняє йому займати у справі позицію всупереч волі клієнта.
У відповідності до положень ч. 4 ст. 46 КПК України захисник користується процесуальними правами обвинуваченого, крім процесуальних прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо обвинуваченим. Згідно ст. 42 КПК України зовнішніми документарними процесуальними формами реалізації прав обвинуваченого є заяви, клопотання, заперечення, скарги, виступи в судових дебатах. Таким чином, захисник під час здійснення захисту в кримінальному провадженні має можливість використовувати саме зазначені процесуальні інструменти для того, щоб довести до суду свою думку щодо предмету та процедури судового розгляду. І саме ці інструменти використовувалися мною в даному процесі для захисту своїх клієнтів.
У своїй же дебатній промові я підкреслював, що, не дивлячись на помилки, які, на мою думку, допустив суд першої інстанції при розгляді даного кримінального провадження, я маю не надію на справедливість вироку для обвинувачених, а віру в неї. Мені щиро жаль, що колегія суддів не відрізняє семантичну суть лексем «надія» і «віра», та я впевнений, що саме відсутність цих знань стала тією точкою роси, яка перетворила нерозуміння в образу, що вилилась в постановлення ухвали суду про неетичну поведінку і неповагу до суду. Неповагу, якої не було, проте, яка неодмінно може з’явитися внаслідок видання таких ухвал.
Зрештою, п. 11 ч. 1 ст. 23 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачена заборона втручання у правову позицію адвоката. Більша частина інформаційного пласту, який зазначений в ухвалі колегії суддів Новоселицького районного суду, стосується саме правової позиції захисника по справі, а також дозволених чинним кримінально-процесуальним законом способів та методів ведення захисту обвинувачених, які абсолютно не завдавали шкоди правосуддю, і не мали на меті позапроцесуальну комунікацію із судом, що розглядав дане кримінальне провадження. Право на незгоду – це найвища форма прояву демократичного суспільства. Десь саме про це і йдеться в рішенні від 16.04.2018 року ЄСПЛ у справі ČEFERIN v. SLOVENIA, no. 40975/08.
І кому, як не суду, про це пам’ятати.
З повагою, адвокат О.В.Ноцький
Від НВ: На наше переконання, компетентним органам вже давно слід зайнятися розслідуванням діяльності вічного голови Чернівецького господарського суду та деяких його колег. А пояснення адвоката О.Ноцького – це фактично вирок черновецьким служителям Феміди.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
