Боротьба за незалежність – вічна боротьба...

Сказати, що наша держава йшла (та, як на мене, ще й досі йде) до своєї незалежності тернистим, довгим, майже безкінечним шляхом –– не сказати нічого.

Незалежність України, свобода, закріплена нині за українським народом Конституцією, є результатом трьохсотлітньої боротьби українців за право жити в своїй суверенній державі.

В нашій історії було багато сумних і трагічних подій. Ось лише деякі її темні сторінки: Берестечко, підступна ліквідація Запорізької Січі, Емський указ і нищівний Валуєвський циркуляр, що забороняв українську мову. З подій новітньої історії – розстріляне Відродження 1920-х рр., Голодомор 32-33 рр., репресії 37 р., етнічні чистки, як-от Волинська трагедія, операція "Вісла" тощо...

Та були на нашому історичному шляху і Київська Русь на чолі з такими сильними лідерами, як Володимир Великий та Ярослав Мудрий, і дерзновенний порив до свободи часів Івана Мазепи, і Українська Народна Республіка, що була відчайдушною спробою створити власну державу. Мабуть, саме ці славетні сторінки нашої історії надихали українців, допомагали вірити у свої сили, боротись і сподіватись до останнього на те, що Незалежність можлива.
 

Спробуймо пригадати найважливіші події на шляху нашого народу до своєї волі:

1649 року було засновано Гетьманщину, яку згодом було ліквідовано Російською імперією.

13 грудня 1917 р. було проголошено незалежність Кримської Народної Республіки. Та її дуже швидко було ліквідовано більшовиками.

22 січня 1918 р. було засновано Українську Народну Республіку. Її теж було окуповано і скасовано більшовицькою Росією.

16 лютого 1918 р. було проголошено незалежність Кубанської Народної Республіки, яку згодом спіткала така сама доля, як і попередні республіки — її ліквідовано більшовиками.

19 жовтня 1918 р. було засновано Західно-Українську Народну Республіку. Її було окуповано й ліквідовано Польщею.

15 березня 1939 р. було утворено незалежну державу під назвою Карпатська Україна. Та її ліквідувало королівство Угорщина.

30 червня 1941 р. було відновлено незалежність Української держави. Але її одразу ж було ліквідовано Третім Рейхом.

16 липня 1990 р. Верховною Радою було прийнято Декларацію про державний суверенітет України.

І нарешті після горезвісного ДКНС (рос. ГКЧП) — невдалого державного заколоту, що відбувся 19 серпня 1991 р. в Москві, 24 серпня 1991 р. Верховною Радою України було прийнято історичний для нашої країни документ — Акт проголошення Незалежності. А згодом, у грудні 1991 року, результати всеукраїнського референдуму щодо Незалежності не залишили жодних сумнівів у світового співтовариства з приводу бажання українців мати свою державу.
 

Тож "на папері" ми незалежні вже 25 років. Та в світлі останніх подій (анексія Криму, агресія Росії на Донбасі) починаємо розуміти, що до справжньої незалежності нам ще далеко. Видається мені, що боротьба за незалежність — вічна боротьба для українського народу... Адже незалежність і волелюбність потрібно плекати в собі кожному українцеві. Вичавлювати з себе раба, як казав російський письменник українського походження Антон Чехов. Тоді й наша Україна розквітне й буде по-справжньому незалежною.