Що приховано за українськими прізвищами?

Вітаннячка! Пропоную вашій увазі дізнатися значення українських прізвищ, із якими нас ознайомила викладачка курсу «Оніми в сучасній українській мові» Кравченко Людмила Олександрівна. 

Що не вдалося записати за пані Людмилою, «реконструйовано» за допомогою вже звичного нам словника В'ячеслава Бусла. 

На світлині: Людмила Кравченко.

-------------------------

Багрій – сіро-бурий віл.

Бай – у Середній Азії – багач, великий землевласник або скотар, лихвар.

Бала – бовдур, пентюх.

Батрак – бідний селянин-наймит у поміщика або куркуля.

Бега – різновид кирки для тесання.

Безкоровайний – позашлюбна дитина.

Бобир – дрібна прісноводна риба з великими колючими плавцями; йорж.

Богунега – божа милість.

Боцюн – лелека.

Брижда – складка.

Будемир – стародавня назва півня (який пробуджує світ).

Буза – татарський напій із проса.

Бут (у Р. в. -а) - за часів набігів ординців на Україну – бранець, силоміць навернений у мусульманство.

Бут (у Р. в. -у) – 1) будівельний камінь, що використовується головно для фундаменту 2) Молода зелена цибуля.

Буць – невдало випечена хлібина із тіста, яке погано зійшло або спеклося.

Бучина – букове дерево; бук.

Воскобійник – той, хто добуває віск із вощини.

Гайдар – пастух овець.

(Га)малѝк – карк, задня частина шиї з верхньою частиною хребта, зашийок.

Гармаш – виготівник гармат.

Гашка – гадюка, змія.

Гонта – той, хто виготовляє дерев’яні панелі на хату.

Гречкосій: 1) той, хто сіє гречку; 2) хлібороб, землероб.

Гулий – безрогий (гулий віл – безрогий віл).

Гурда – худа вівця.

Дейнега – у другій половині 17 ст. – селянин, озброєний дрючком, довбнею, рогатиною або іншим народним знаряддям, що брав участь у повстанні в Лівобережній Україні.

Дерій: 1) хабарник, злодій; 2) той, хто дере вовну.

Деркач – 1) стертий віник; 2) про щось обсмикане, обірване.

Деркач – невеликий перелітний птах із жовтувато-бурим оперенням, який відзначається характерним скрипучим криком.

Дерун: 1) хабарник, злодій; 2) той, хто дере вовну.

Джугань – різновид казанка.

Джура – в Україні в 16-18 ст. – зброєносець у козацької старшини.

Джура = цюра = цура  –  паличка, тріска.

Домаха – тимчасове помешкання.

Домаха – тимчасове помешкання.

Дубогрій – тесляр.

Дубоділ – тесляр.

Залізняк – ювелір.

Кайстра – мішок.

Кандиба – заощадлива людина.

Кандиба – шкапа.

Квочка – це сузір’я плеяд.

Килѝмник – той, хто виготовляє килими.

Кирпа: 1) короткий, задертий догори ніс; 2) про людину з таким носом; 3) смерть.

Ковгань – шмат криги.

Козюка – змія.

Коломієць – добувач солі.

Компанієць – козак легкокінного війська.

Коростіль – деркач.

Кукіль – відрубана рука.

Кунá – 1) в'язниця; 2) збірна назва грошей домонгольської Русі, серед яких були й хутра цінних порід тварин.

Лýчик – вішалка для шапок.

Любкó – коханий хлопець або чоловік.

Мáлик – заячий слід на снігу.

Макогон – дерев’яний стрижень із потовщеним заокругленим кінцем, яким розтирають у макітрі мак, пшоно тощо.

Мандрика – виріб із сиру й тіста, що має форму коржика; вид сирника.

Мовчан – мовчазна людина.

Різник – злодій.

Сердюк – охоронець при гетьмані.

Смаглій – смаглява людина.

Соломаха – рідке тісто (переважно гречане), кип'ячене з маслом.

Стогній – той, хто постійно стогне, скаржиться, нарікає.

Стоян: 1) масивна бетонована або кам’яна опора моста, греблі; бик; 2) калюжа із застояною водою.

Стригун – однорічне лоша, якому звичайно підстригають гриву.

Таран – знаряддя для вичавлення олії.

Таран – цяточки на шкірі від віспи.

Тишко – тиха, сумирна людина.

Чалий – сірий або сіро-коричневий кінь.

Чамара – верхній одяг галицького міщанина з тасьмою, китицями і висячими петлями.

Шкарбан: 1) стоптаний черевик; 2) немічна людина.

Шквиря – сніг із вітром.

Шула – стовп.

Щербань – посудина з вищербленими краями.

Джерело