Бій під Крутами: пам’яті героїв присвячується

29 січня 2018
Редакція
Сто років тому відбулась одна з найтрагічніших подій в історії нашої країни. Українські студенти віддали своє життя, аби захистити Київ від наступу більшовиків. Сьогодні складається враження, що історія повторюється. Принаймні так вважає більшість українців. Однак факт залишається фактом, цей бій залишив неабиякий слід в нашій національній пам’яті.

Проте кандидат історичних наук Михайло Ковальчук стверджує, що серед науковців й досі немає єдиної думки щодо обставин та деталей події. Засновуючись на спогадах очевидців та офіційних документах, він вважає, що все відбулося саме 30 січня.    

У своїй статті "Бій під Крутами: відомі й невідомі сторінки", історик спробував відтворити хід тодішніх подій:

В січні 1918 року радянські війська розпочали наступ на УНР. Зі сходу насувалися війська Муравйова, Березін наступав з Півночі. Українські війська були неспроможні чинити опір. 28 січня радянські війська зустрілися на залізничній станції Бахмач, відтіснивши українців до станції Крути. Червона армія налічувала близько 4000 бійців, українська – близько 500, більшість з яких були просто студентами та юнаками. Не говорячи вже про рівень озброєння обох сторін.

Муравйов, що командував операціями проти УНР, на одному з мітингів сказав: "Наше бойове завдання – взяти Київ... Жаліти київських мешканців нема чого, вони терпіли гайдамаків – нехай знають нас і одержать відплату. Жодного жалю до них! Кров’ю заплатять вони нам. Якщо треба, то каменя на камені не залишимо".
 
Протистояв російському командиру сотник Федір Тимченко. До того часу дух української армії занепав, багато бійців, що знаходились під його командуванням, повернулися до Києва. Тому Тимченко хотів відвести своїх солдат подалі, до Ніжина, доки не отримав з Києва повідомлення, що їм на допомогу йде підкріплення. Однак, українське командування неправильно оцінило становище: вони очікували наступу з Полтави, а не з Бахмача. Боєздатні підрозділи, що налічували близько 500 бійців, спрямували саме туди. А до Крут повернулися морально і фізично виснажені юнаки, а також кілька бійців Помічного куреня Січових Стрільців, створеного з ініціативи українських студентів. Вони майже не вміли користуватися зброєю, та й мали її небагато.

Один із свідків тих подій згадував: "Вправи офіційно не провадились, а як провадились, то з ініціативи якого-небудь роєвого. І тільки на кілька день перед від’їздом куріня на фронт приділено для муштрових вправ старшин Богданівського полку, але за такий короткий час не багато їх навчили".

Однак на озброєнні у них був патріотизм, тому хлопці без вагань подались рятувати рідну землю. Зі спогадів очевидця: "…треба лише було глянути на їхні обличчя і побачити екзальтований вираз очей, щоб зрозуміти, що всякі резонні доводи безсилі змінити їхнє рішення йти на фронт і битися з ворогами Української Держави".

Зрозуміло, що Тимченко був розчарований, побачивши таке підкріплення. Носенко, розуміючи, що їхньої сил недостатньо для оборони від більшовиків, наказав хлопцям підготувати оборонні позиції на схід від станції. Один з учасників згадував: "Жваво почали строїти примітивні окопи по залізниці Чернігів-Ічня, що перетинає біля Крут колію Київ-Бахмач. Ніяких саперних приладь не було, тому під залізничним насипом відкидали сніг, трошки відрубали замерзлої землі, наложили якогось дерева і вийшли окопи, які могли захищати від куль лежачого". Така лінія оборони простяглась на кілька кілометрів.

Розуміючи перевагу армії Муравйова, 13-ий Січовий полк покинув Крути, залишивши в обороні 100 вільних козаків та бійців куреня Смерті, 300 юнаків і 116 Січових Стрільців Помічного куреня. Після того, як українці намагались перешкодити російським військам дістатися до Крут, пошкодивши залізничні шляхи, Муравйов вирішив, що вони готуються до оборони. У телеграмі Муравйова Антонову-Овсієнку йшлося:  "Шлях на Київ, здавалося б, відкрито, але противник, відступаючи, висаджує в повітря мости і шляхи, що створює нам величезні труднощі. В даний момент я стою перед Крутами, які не взяв лише з вище означених причин. Противник, відступаючи ближче до Києва, починає чинити запеклий опір".

Командир російської армії реорганізував свої загони і вирішив продовжити наступ на захід. У напрямку до Крут планувалось відправити 1000 червоноармійців і загін матросів, а також 2 бронепотяги, які повинні були підтримувати наступ кулеметами та гарматами.
 
Зранку 30 січня з Києва прибув потяг, роззброєні військові повертались з фронту Першої світової. Їх пропустили за обіцянку не лагодити пошкоджену попереду колію, однак домовленість не була виконана. Загін хлопців, який виїхав слідом за фронтовиками не встиг перешкодити ремонтним роботам і потрапив під радянський обстріл. Багато юнаків повернулись пораненими.

Українці розуміли, що наступ радянських військ от-от відбудеться. Хлопці зайняли бойові позиції. Українські розвідники бачили, як з’явились радянські ешелони. Вони зупинились трохи подалі від лінії оборони: з вагонів вийшли солдати. Почався наступ. Червоноармійці не відразу помітили українську лінію оборони. Зі спогадів сотника Гончаренка: "Вчасним ранком червоні розпочали свій наступ в зімкнутих колонах; виглядало так, якби йшли на параду, занедбуючи найпримітивніші засоби безпеки...

Передні частини червоних, йдучи в зімкнутих колонах, очевидно, були певні нашої втечі, а зі станційної служби по апарату на їхні виклики ніхто їм не відповідав. Тільки-но червоні зблизились на відстань стрілу, ми їх привітали сильним огнем 4 сотень і 16 кулеметів. Щойно під прямими стрілами переходили вони до розстрілень, поносячи великі втрати в своїх рядах. Наступні відділи уже з потягу приймали бойовий порядок".



Один з червоноармійців згадував: "Поле, пашня, багнюка, важко йти, окопів жодних немає, а з боку противника були окопи і, крім того, противник мав чималу кількість кулеметів. Ведемо з поля наступ розсипною лавою, команда подається "Вогонь!", відкривається стрілянина. Фронт широкий, з флангами зв’язок тримати важко… Ми напирали, противник відстрілювався з кулеметів, у нас були поранені й вбиті. Червоний хрест знаходився тут же, але перев’язки не було коли робити, треба було йти вперед".

Гарматний обстріл українців результату не давав, частина рушниць червоної армії не спрацьовували: в набоях замість пороху був пісок. Однак у радянської армії була чисельна перевага.

Один з юнаків розповідав: "На білім лоні поля, вкритого снігом, падали чорні постаті матросів. Лави лягали, схоплювались, бігли, падали, знову бігли і все ближче і ближче. Дві ворожі панцери і гаубична батарея засипали спереду наші окопи і станцію. З нашого боку стріляло до 40 скорострілів, що були при школі, і кілька при студентськім курені. Наші потяги, що разом служили і помешканням, а при них і база з набоями, лишили станцію і від’їхали на дві версти в тил. На станції лишилися лише два бронепотяги і два вагони набоїв до них".

Зі спогадів іншого учасника: "Наша одинока чинна гармата, що відповідала ворогові, була високо на залізничному насипу, та її добре бачили як ми в шанцях, так і ворог. Була вона під сильним обстрілом ворога, але звинно порушувалась то вперед, то вертаючись на станцію. Шмигаючи то вперед, то взад, вона додавала нам відваги та настрою". І справді, гармата завдавала втрат червоноармійцям, але тягатися з бронепотягами не могла. Вже від початку бою було зрозуміло, що молоді хлопці не були готові до таких подій. З часом почали закінчуватись боєприпаси.

Щоправда до цього часу наступ радянської армії сповільнився: зазнавши втрат і не бажаючи потрапити під кулеметний обстріл, бійці залягли. До вечора вони не поспішали здійснити вирішальну атаку.

Тим часом Гончаренко отримав інформацію про те, що курінь імені Т. Шевченка, який був в тилу українських бійців, оголосив про підтримку радянської армії. Було прийнято рішення відступати. Відбувалось все вночі, якраз коли червоноармійці знову розпочали наступ, вочевидь, помітивши рух у таборі ворога.
 
Зі спогадів червоноармійця: "Наш розлючений командир т. Воробйов кидається з боку на бік з револьвером в руках, командує: "Перебіжка!" і ми перебігаємо, незважаючи на сильний вогонь противника. Потім чуємо крик: "В атаку!", – і кидаємось вперед, схоплюючись з гайдамаками врукопашну і, нарешті, вибиваючи їх з окопів та зі станції".

Радянські війська почули гуркіт вагонів і зрозуміли, що українці відступають. Бійці кинулись вперед без команди, без керівництва, без узгодженого порядку.

Ось свідчення одного з січових стрільців: "Коли ми були біля нашого потягу, який чекав на недобитків десь далеко в полі, мало у кого лишилось по три-п’ять куль. Небагато було тих, яким вдалося відступити з нашого відтинку: кількадесят ранених та стільки ж зі зброєю в руках".

"Вечоріло, коли зібралися майже всі вояки до потягів, що чекали і що кожної хвилі готові були рушити в напрямку Києва. Два вагони, відведені для ранених, були переповнені, відвели третій. Сестри і санітари наспіх перев’язували ранених... Уже в вагонах сотні рахували свої ряди. Кожна не долічувала 5-10 юнаків, Студентський курінь до 50 студентів", розповідав інший.

Згідно із спогадами Гончаренка, втрати українців склали близько 250 бійців – поранені, вбиті, зниклі.
Через наближення червоної армії, потяги були змушені вирушати, не дочекавшись інших. Юнаки продовжували обстрілювати ворогів з вікон. "Страшний день ще гудів у нас в ухах, а втрати в людях, понесені в ім’я державності, взивали до помсти".

Історія студентської чети, яка налічувала близько 30 бійців, і яку вважали зниклою, закінчилась трагічно. Блукаючи в темряві бійці вийшли до станції, вже на той час зайнятої радянськими військами. Всі хлопці потрапили до полону. Одного з офіцерів відразу застрелили. Інших із значними зусиллями вмовили залишити в живих. 31 січня, коли радянський потяг від’їжджав від Крут, його зупинили. Хлопців вивели і розстріляли розривними кулями. Помирали хлопці під слова "Ще не вмерла України..".

На запитання, навіщо було розстрілювати хлопців, Єгоров відповів, що він це дозволив червоногвардійцям тому, що вони наполягали. Згідно із розкопками, проведеними на місці страти, там було вбито 28 бійців.

Що тут залишається сказати. Хочеться вірити, що Україна вже вивчила свій гірки урок і більше не повторить схожих помилок…


Більш детальну інформацію про бій під Крутами читайте на сайті "Історична правда".
 
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Український бренд BlankNote: стильні вироби зі шкіри
​За мінімалізмом та зовнішньою красою часом ховаються дивовижні речі. Подібне відкриття ми зробили, коли познайомилися з українським брендом виробів зі шкіри ручної роботи «BlankNote». Їхні аксесуари підкорюють своєю самобутністю та стилем. А ще вони дуже практичні та, без сумнівів, корисні у повсякденному житті.
Читати більше