Початкове значення слова — "перевертень", "людина-ведмідь".
У "Молодшій Едді" зазначається, що сильні вояки мали швидку реакцію і ставали берсерками за велінням Одіна.
У сагах берсерками часто називали убивць та грабіжників.
Особливо численні згадки про воїнів-звірів знаходимо у скандинавських сагах, де вони фігурують під назвою "берсеркерів" ("тих, хто перевтілився у ведмедя"). Вони імпульсивні, люті, жорстокі, безсоромні, схильні до оргій. Їхній бог — Вотан або Одін, ім'я якого означає "скажений, шалений, несамовитий, лютий". Замість одежі носять вовчу чи ведмежу шкури, перед боєм вводять себе у бойовий транс ритуальними танцями та наркотичними напоями. У бій берсеркери йшли першими, виючи, гризучи щити, зриваючи з себе лати та одяг. Сага про інглінґів сповіщає, що "бог Одін зробив так, щоб його мужі билися без панцирів і були безумні як пси чи вовки". Їх не можна вразити зброєю, і падають вони на полі бою не від ран, а від утоми.
Спочатку берсеркери були членами чоловічих військових союзів первісних германців, в яких відбувалася ініціація молоді. Наслідуючи римських вельмож, що оточували себе охоронцями, германські вожді створювали військові ватаги — комітати. Ці прообрази лицарських дружин середньовічної Європи спочатку комплектувалися переважно з професійних воїнів берсеркерів. Таким комітатом була дружина київських князів IX–X століть.
Протягом І тис. н. е. берсеркери — постійні члени лицарських ватаг різних країн Європи. Тому середньовічна геральдика така багата зображеннями звірів: левів, ведмедів, вовків, а воїни й донині часто порівнюються з дикими звірами ("хоробрий як лев", "буй тур Всеволод"). Перевтілюючись у звіра під час бою, берсеркер, за повір'ям, вночі обертався справжнім вовком чи ведмедем. Звідси походять численні легенди народів Європи про вовкулаків, песиголовців, перевертнів.
У IX–XI століттях берсеркери становили основу війська вікінгів. Однак імпульсивність і некерованість воїнів-звірів поступово входять у протиріччя з централізованою королівською владою та християнською релігією, що поширювалась тоді в Європі і стала основою королівської заборони берсеркізму, через те, що в запалі бою нищили своє військо. Починаючи з XI століття, слово берсеркер вживається переважно в значенні "ізгой" і набуває негативного змісту замість героїзації. У скандинавських сагах, записаних у XIII столітті, берсеркери — істоти, що викликають жах, відразу і перебувають поза законом
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
