Батько італійського кримінального роману

Ми є. Були. І будем Ми!
Й Вітчизна наша
з нами.

Напис на могилі Івана Багряного.

У День Володимира в Києві 28 липня 1911 р. світ побачив Володимир Щербаненко – дитя жагучого кохання італійської красуні й українця, професора латинської та грецької мов. У 1917 р. батько Володимира одним із перших одяг однострій офіцера армії УНР, воював і загинув за Україну у 1920 р. Після марних пошуків чоловіка, у 1929 р. мати забрала сина до Рима, де той отримав нове ім’я – Джорджо Щербаненко (Giorgio Scerbanenco) й італійська стала рідною мовою для українця. Пізніше мати з сином приїздили в Україну на пошуки батька. Пройдуть роки й у автобіографії українець зізнається, що його ніколи не залишала ностальгія — він прожив своє життя в Італії, але ніколи не почувався вдома.
 
wikipedia.org
 
Доля не услала трояндами шлях Володимира-Джоржо: до 16 років жив у Римі, потім до кінця своїх днів – у Мілані. Хронічні нестатки не дали змоги здобути вищу освіту, тому Щербаненко поїв свій розум самоосвітою та багато працював: вантажником, різноробом, рекламним агентом, робітником друкарні… Вечорами старався не пропускати поетичних вечорів, мистецьких свят, зустрічей із відомими письменниками, художниками Еліо Вітторіні, Сальваторе Квазімодо, Еудженіо Монтале, Артуро Мартіні, Ренато Ґуттузо.

Нарешті щаслива зустріч нікому невідомого коректора з відомим письменником і кіносценаристом Чезаре Дзаваттіні. Окрилений Джорджо Щербаненко у 29 років видав свій перший роман. Він писав багато й плідно — щороку на полицях книгарень з’являлися його книги: "Зелена річка", "Ангел із пораненим крилом", "Йоганна, донька лісу", "Печера філософів", "Дівчина без кавалерів", "Ні сьогодні, ні завтра", "Христина, якої не було", "Одне бажання", "Зустріч у Трієсті", "Ми вдвох і більше нікого", "Весільна подорож"…

Нарешті, у 1966 р. Джорджо Щербаненка визнали одним із провідних італійських романістів (пізніше його назвали родоначальником інтелектуального детективу). Популярна газета "Стампа" писала: "Тривалий час нам постійно твердили, що нашим письменникам не до снаги створити детективний роман, дія якого відбувалася б в Італії, а героями були б італійці, Джорджо Щербаненко блискуче спростував це твердження". Родоначальника італійського інтелектуального кримінального роману було визнано італійською версією Жоржа Сіменона; його детективи у стилі "нуар" били рекорди накладів в Італії 60-х років.

Майстер детективу створив образ слідчого-інтелектуала Дуки Ламберті, колишнього лікаря, високого професіонала, безстрашного борця за чистоту та справедливість у жорстокому світі, яким став знаний Джорджо Щербаненком Мілан, "ділове серце" Італії. Перший роман із тетралогії "Приватна Венера", видана Щербаненком у 1966 р.
 
wikipedia.org
 
27 жовтня 1969 р. раптова смерть обірвала земний шлях 58-річного італійського письменника українського походження Джорджо Щербаненка.

"Джорджо Щербаненко, який передчасно помер 1969 року, — писала одна з італійських газет, — був батьком італійського кримінального роману й водночас пророком: він раніше від усіх угадав, побачив і змалював зловісне обличчя Мілана — міста-велетня…"
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

8 занедбаних місць на планеті, від яких стає моторошно
У світі багато занедбаних місць, і кожне з них має свою історію. Якісь місця вселяють страх, якісь – почуття захоплення. У статті ми зібрали для вас наймоторошніші місця на Землі, від яких перехоплює подих.
Читати більше
XVII СТ. : ПОЛОНІЗАЦІЯ, ВІДРОДЖЕННЯ, ПОЧАТОК РУСИФІКАЦІЇ
Особлива важливість цієї епохи для долі українства та його питомої мови не підлягає жодним сумнівам, хоча в різні її періоди в різних куточках української ойкумени відбувалися відмінні навзаєм, не раз "протилежні за знаком" процеси.
Читати більше
Як слов'янки прикраси носили
Яскравим та виразним наповненням до українського народного одягу виступали прикраси. Вони виконували захисну функцію амулетів, талісманів, оберегів, які супроводжували людей упродовж життя. Основним призначенням ювелірних виробів було доповнення до костюма. Звідси і їхня художня виразність, багатство форм і технічних прийомів, які збереглися і зараз.
Читати більше