БарбаРома. Історія, що шокувала Польщу.

To opowiadanie choć nie osiąga wysokiego kunsztu artystycznego,

to dzięki ciekawej historii i dużej liczbie konfliktów

(osobistych, społecznych, kulturowych, narodowych, prawnych),

jest tylko kwestią czasu, że zostanie przeniesione na język filmowy.

Jakub Kowalski (Kinowino)

Цю історію мені розповів мій приятель, який щойно повернувся з заробітків з Польщі і який стверджує, що вона мала гучний резонанс у тамтешній пресі декілька місяців тому. Мене це неабияк здивувало, бо Польща - вона ж не десь хтозна-де, вона ось - зовсім поруч, і прогавити такі новини, тим більш, що в них фігурували більшістю українці, наші журналісти просто не могли. Та зробивши запит, я пересвідчився в тому, що події дійсно мали місце. Тож, не маючи жодного логічного пояснення факту ігнорування цієї історії українською пресою і обурюючись тим, що вона досі залишається невідомою в Україні, я вирішив сам представити її широкому (наскільки дозволяє мій акаунт) загалу.

Мій приятель належить до тієї категорії людей, які відчувши зацікавленість аудиторії абсолютно втрачають почуття міри. Його розповідь мала таку кількість подробиць, які часто-густо ніяк не стосувались основних подій, що я декілька разів втрачав ̶с̶в̶і̶д̶о̶м̶і̶с̶т̶ь̶ нитку цієї розповіді. Навіть якби я сам жив і працював в Польщі, я б ніколи не мав стільки інформації про побут, умови праці, особистості польської бюрократичної машини, звички пересічних поляків, etc. Я, в свою чергу, вирішив не обтяжувати вас занадто і обмежитися лише тими фактами, які можна знайти на польских інформаційних ресурсах і які безпосередньо стосуються історії, яку там називають “БарбаРома”. Хоча деякі нюанси, які знав мій приятель, як найліпший друг головного героя цієї розповіді, Романа, я все ж вирішив не ігнорувати, бо без них ми б не повною мірою розуміли логіку подій.

Почалося все під час виступу Романа на відкритті Смарт Плаза Політех. На той час і сам Роман і його майбутній хіт “Цикута” були ще дуже далекі від теперішньої популярності, тому свідків цього виступу було зовсім небагато. Проте деякі з них були уважнішими за решту і перебували саме на цьому виступі не випадково. Справа в тому, що, трохи раніше, Роман, коли написав певну кількість пісень, вирішив записати альбом. Грошей на цю справу в нього не було і він узяв позику у якомусь невеличкому банку, за рекомендацією свого знайомого. Згодом, коли з’ясувалось, що альбом зовсім не хоче продаватися і, відповідно, позику повертати немає чим, з’ясувалося також, що цей, так званий, банк веде досить агресивну політику коли йдеться про несвоєчасне повернення кредиту. Тож, як тільки Роман закінчив свій виступ, він зробив все можливе, щоб не зустрітися особисто з жодним з присутніх глядачів, а особливо з тими двома, що мали вигляд вчорашніх спортсменів і яких він зустрічав раніше в офісі того самого банку.

Після того як Роману вдалося втекти від переслідувачів, він уважно проаналізував обставини в яких опинився: якщо раніше життя його було не дуже веселе через постійний брак коштів, то тепер, крім цього, він мав ще й борг. Так як можливості повернути цей борг не було, Роман розумів, що найближчим часом окрім психологічного дискомфорту, він може отримати ще й фізичний. Коротше кажучи, треба було щось робити: як мінімум - тікати, як максимум - знайти гроші. Саме тоді йому й спала на думку робота в Польщі. Одним пострілом вирішувалися обидві проблеми: він зникає з Києва і через якийсь час повертається вже з грошима. Єдиним мінусом у цьому плані була необхідність фізично працювати, та кращого він не мав. Не довго думаючи, Роман зв’язався з фірмою, що працевлаштовувала українців у Польщі, зібрав речі, підбив на цю авантюру нашого спільного знайомого і за тиждень вони вже були у Вроцлаві.

Окремо зауважу, що в Києві Роман жив зі своєю матір’ю і вона такій новині зовсім не зраділа. Справа в тому, що Роман ніколи не знав свого батька, бо той одразу після весілля, щоб покращити фінансове становище молодої родини, поїхав торгувати у ту ж таки Польщу, але додому вже не повернувся. Для українців, що жили в буремних дев’яностих, возити крам на продаж через західний кордон було так само звично, як зараз їздити туди працювати. Ризики, правда, були більшими: якщо сьогодні заробітчани у разі форс-мажору мають справу з недобросовісними працедавцями чи посередниками, і ризикують лише своєю зарплатою, то тоді вони мали справу з криміналом і ризикували не тільки грошима, але й власним життям. Батька Романа, за словами матері, коли він повертався додому і був вже зовсім поруч українського кордону, пограбували та вбили бандити. Тому її реакція була для Романа цілком очікуваною та зрозумілою. Здогадуючись що син має певні труднощі пов’язані з браком коштів, вона навіть запропонувала йому продати їхню дачу, - хоч і стареньку, але в гарному місці - , і таким чином ці проблеми вирішити. Але Роман запевнив іі, що хоча справа і в грошах, проте сума про яку йдеться не є дуже великою - півроку роботи в Польщі і питання буде закрите. Однак мати залишалася непохитною і, врешті-решт, Роман, хоча вже й не хлопчик шкільного віку, практично втік з дому.

Вроцлав справив на Романа виключно позитивне враження. Вишукана архітектура, чистота, затишність, приязність мешканців - на його смак це були практично ідеальні умови для життя та праці. І в той момент він навіть подумав, що в такому місці можна залишитись назавжди. Проте з мешканням йому не дуже пощастило: компанія- посередник поселила його в хостелі разом з такими ж заробітчанами, як і він сам. Жило іх по четверо у кімнаті, і це були абсолютно не ті умови, до яких він звик у Києві. Тобто з точки зору комфорту, їм було надано все необхідне для життя (навіть прибиральницю, що приходила двічі на тиждень), та людський чинник ніхто не відміняв: знайти спільну мову з усіма співмешканцями, яких було близько двадцяти, Роману не вдалося. Тому він вирішив зняти окрему кімнату, як тільки отримає першу платню.

Не менш ніж містом, Роман був вражений місцем роботи - складом Амазон. Коли завершився ознайомчий день, він практично не міг приховати захвату, бо все видавалося неймовірним. Сам склад і зсередини і зовні був красивий, просто як намальований. Його розміри та наявність армії служби безпеки лише посилювали це враження, і надавали йому якоїсь кінематографічної величі. Організація процесів та ставлення до працівників були на такому рівні, про який Роман навіть ніколи не чув. Та весь його захват здимів, щойно почалися трудові будні. Працювати його взяли пікером, тобто збирачем замовлень чи, якщо по нашому, комплектувальником. І йому цілий день, 10 робочих годин, хоча й з трьома перервами, доводилося дуже швидко ходити між складських рядів з візком, сканувати та відбирати товар. На день він проходив від двадцяти до тридцяти кілометрів, і тепер величні розміри складської будівлі вже не здавалися йому беззаперечною чеснотою. Та найбільше потерпали коліна. Безліч товарів слід було збирати з нижніх полиць, які знаходяться практично на рівні підлоги і згідно правил безпеки для працівників, робити це треба виключно присідаючи, нахилятися не можна в жодному разі. Тож хоч візуально коліна ніяк не змінилися, відчував їх Роман вдвічі більшими. Коротше кажучи, за два тижні плани Романа стосовно першої платні змінилися кардинально: він більше не збирався знімати собі окрему кімнату, а був рішуче налаштований купити квиток на літак до Києва. Йому здавалося, що цілком можливо домовитись ще раз з банком, і навіть якщо ні, то пропозиція матері стосовно продажу дачі не виглядала тепер в його очах такою недоречною, як раніше. Тими днями він просто терпів, і подумки вже повертався до Києва.

Та одного дня все розвернулося на сто вісімдесят градусів: Роман прийшов на роботу і зустрів там Барбару.

У свої двадцять п’ять Роман мав в активі декілька більш-менш тривалих стосунків з дівчатами, та почуттів такої сили, які накрили його в той момент, схоже, ще не знав. То був, як кажуть у італійців, удар блискавки. На щастя для Романа і Барбари, та блискавка влучила відразу в обох. З того часу їх рідко бачили окремо, а коли вони були разом, то просто випромінювали щастя. І кожен з тих людей, що їх знали особисто, хотіли бути поруч, аби відчути те випромінювання і на собі. Цей період здавався найкращим в житті і Роману, і Барбарі, і той, кому пощастило кохати і бути коханим у відповідь, легко це зрозуміє. Важка фізична праця вже не здавалась Роману важкою.

Спочатку вони мали певні проблеми у спілкуванні, так як Роман не знав польської чи німецької, якими володіла Барбара, а вона, в свою чергу, ні української, ні російської. На щастя, обидва, хоч і не ідеально, знали англійську. Та правду кажуть, що немає кращого методу вивчення мов, ніж навчання в ліжку, особливо з коханою людиною. Уже за місяць він майже вільно володів польскою, вона - українською.

Треба сказати, що крім загальних інтересів та шаленого фізичного потягу, їх поєднувала ще й музика - Барбара виявилась чудовою вокалісткою. Майже весь свій вільний час вони проводили в музичному барі “Гумова качка”. Власник закладу - сам колишній музикант, українець, був до них прихильним, - тож вони мали там чудові умови і для репетицій, і для виступів. Десь саме тоді, вперше з’явилась новина про те, що “Цикута”, пісня з того самого альбому, потрапила в ротацію якоїсь української радіостанції. І саме тоді Роман з Барбарою вперше серйозно подумали про своє спільне майбутнє не лише як пара, але й як музиканти.

Однак в той самий час, коли для цих двох життя легко можна було описати трьома словами “краще не буває”, простір навколо них поступово набирався тією негативною енергією, яка невдовзі мала вивільнитись і зробити цю історію відомою. Енергія ця генерувалася одразу з трьох джерел. І якщо до деяких з них молоді люди ставилися без належної уваги, то про інші вони просто не могли знати.

По-перше: Барбара мала тяжко хворого батька і сестру Агнешку, яка теж працювала на Амазоні. Якщо спочатку Агнєшку, як людину молоду, світ навколо неї цікавив майже виключно в контексті майбутніх подій, то батько бачив життя зовсім інакше. Стосунки Барбари з українцем, а тим паче потенційний шлюб, він розглядав як зраду не тільки сім’ї, але й національних інтересів. Дізнавшись про те що Барбара кохає Романа, і маючи сильний вплив на Агнєшку, батько поступово виростив цю думку і в її свідомості. Коли це сталося, Агнєшка стала зброєю в його руках, і докладала максимальних зусиль, щоб зіпсувати стосунки сестри. Одного дня вона спровокувала масову бійку за участі свого хлопця і його приятелів з одного боку і Романа з його друзями з іншого. Переможців у цій бійці не було, а найбільшою жертвою, як згодом з’ясувалося, стала сама Агнєшка: спостерігаючи за бійкою, вона спіймала себе на думці, що вся її увага і всі переживання прикуті до однієї людини... Тоді вона швидко позбулася цієї думки, але в подальшому їй вже не вдавалося обманювати себе щодо почуттів, що викликав в неї Роман - вона кохала його.

По-друге: після того, як Роман розповів про Барбару матері, стало зрозуміло, що вона зовсім не раділа за сина, щось заважало їй насолодитися його щастям разом з ним. Вона не сказала цього Романові, але як згодом з’ясувалося, його батько насправді не загинув. Він справді поїхав до Польщі торгувати, зустрів там жінку, яку покохав і залишився жити з нею. Думка про те, що Польща тепер забере в неї і сина, труїла її життя. Невдовзі після розмови з Романом до неї прийшли так звані представники банку. Вони повідомили про його борг і почали вимагати сплати. Вона, в свою чергу, висунула їм зустрічну пропозицію: борг буде сплачено, навіть в подвійному розмірі, але за це вони мають повернути Романа. Одного. Дівчину чіпати не треба, головне, щоб він сам повернувся додому.

По-третє: серед колег Барбари та Романа був хлопець на ім’я Костянтин. Йому також дуже подобалася Барбара, але ні сказати їй про це, ні висловитись якимось іншим чином йому не вистачало сміливості. Він взагалі був дуже замкнутим і деколи навіть складалося враження, що його психічний стан є далеко не ідеальним. Спостерігаючи за тим як він дивився на Барбару, тривожні відчуття стосовно неї виникали самі по собі.

А “Цикута” тим часом вже вибралася за межі України і стрімко піднімалася в чарті Шазаму. З Романом почалали звʼязуватися представники музичної індустрії, і стало цілком очевидно, що його карʼєра в Амазоні добігла кінця. Він тепер був налаштований поїхати в тур на підтримку свого альбому, і одночасно презентувати Барбару як нового члена колективу. Їм залишився останній робочий день і саме тоді відбулися всі ті події, які зробили звичайну історію кохання відомою, як мінімум, на всю Польщу.

Ранком того дня батько Барбари та Агнєшки, розуміючи, що для його плану “А” часу більше не залишилося, перейшов до плану “Б”. Він дав Агнєшці пляшку з мінеральною водою, в яку попередньо додав отруту, і наказав зробити так, аби Роман її випив. Агнєшка взяла пляшку і пішла з дому, спочатку навіть не усвідомивши того, що мала зробити. Коли ж вона прийняла той факт, що ій доведеться вбити людину, в неї зʼявилися власні думки стосовно того, яким саме чином буде закінчено історію Барбари і Романа: якщо вже вона мала когось вбити, то не чоловіка, якого кохає. Агнєшка вирішує дати пляшку Барбарі.

Саме цього дня у Вроцлав приїхали київські представники банку (як ви вже зрозуміли, звичайні бандити), щоб забрати Романа. Але слідом приїхала і його мама: прийшовши до висновку, що пішла на співпрацю з ними під впливом емоцій, і що нічого доброго з того не вийде, та не маючи змоги скасувати домовленість через втрату зв’язку, вона сподівалася владнати все безпосередньо у Вроцлаві. Знаючи від Романа, що він часто бував у “Гумовій качці”, в першу чергу вона поїхала саме туди. У барі вона зустрілася з його власником, в якому впізнала свого колишнього чоловіка і батька Романа. Після того, як обоє позбулися першого шоку, вони разом поїхали на Амазон.

І саме цього дня почав діяти і Костянтин, вже згадуваний колега Романа та Барбари. Від фізичної праці, до якої він не звик, та хронічного безсоння, він остаточно втратив зв’язок із реальністю. Ще під час працевлаштування він почув, як хтось назвав складську будівлю Амазон храмом торгівлі. Вже коли його свідомість була остаточно пошкодженою, десь в інтернеті він натрапив на історію про Герострата, що спалив храм Артеміди. Пазл у його голові склався: він зрозумів, що якщо спалить Амазон, то не тільки залишить своє ім’я відомим для нащадків, але й приверне увагу Барбари.

Того самого злощасного дня, після того, як йому вдалося відключити засоби пожежогасіння, Костянтин вирушив безпосередньо на підпал. У центрі складу знаходилася відокремлена решіткою територія, площею приблизно метрів п’ятдесят, на якій були розташовані стелажі з особливо цінними товарами. Проходячи повз цю “клітку” Костянтин помітив, що всередині працює Барбара. Ранком він дізнався, що це останній її та Романа робочий день. Розуміючи, що тепер можливо ніколи її більше не побачить, він вирішив зробити цей день останнім також і в її житті. Він непомітно заблокував двері “клітки” і пішов далі до місця, де він запланував займання.

Як тільки спрацювала сигналізація, всі працівники, звиклі до протипожежних навчань, почали залишати будівлю. І під час евакуації, і вже на місці збору Роман марно намагався знайти Барбару, яка в цей час опинилася поза увагою служби безпеки, і намагалася самотужки вирватися з “клітки”. Врешті решт, від одного з колег Роман дізнався, що перед тривогою Барбару бачили в “клітці”, і що, можливо, вона й досі там. Паралельно почала поширюватися інформація про те, що на складі дійсно пожежа, і що протипожежні засоби не працюють. У той момент Роман усвідомив, як він сам пізніше стверджував, що Барбара опинилась в реальній небезпеці, і що врятувати її може лише він.

Він побіг назад до будівлі, де на вході зіткнувся з шеренгою представників служби безпеки, - вони нікого не пропускали всередину, запевняючи, що ситуація під контролем. Після того, як до Романа приєднались чоловік з двадцять з чоловічої частини працівників (хоча було там, як кажуть, і кілька відважних валькірій), почалося класичне протистояння “лава на лаву” - видовище, за словами очевидців, епічне: охоронці, виконуючи свої безпосередні обов’язки організовано захищали вхід на територію складу, а працівники хаотично намагалися цю оборону зруйнувати. У той момент вже всі могли бачити дим, що з’явився з середини приміщення і саме під його прикриттям Роман зміг непомітно пробратися на склад. Барбару він знайшов, як і очікував, у клітці, але вже без свідомості. Навколо неї лежало декілька пошкоджених предметів, якими вона, схоже, намагалась зламати двері. Полум’я охопило дальній кут складу і швидко поширювалось на решту його території.

Бійка припинилася наче по команді - щойно Роман з’явився з Барбарою на руках. Тоді ж приїхали і пожежники, тож обом сторонам попереднього конфлікту залишалося покинути поле бою і разом спостерігати за їхньою роботою. Щиро кажучи, свідки стверджують, що роботи там було не багато - склад згорів за лічені хвилини наче сірник - потужно й яскраво.

Доки все палало, лікарям вдалося привести до тями Барбару. В цей час поруч з нею були не тільки Роман та їхні друзі, але й його мати з батьком, які щойно приїхали. Роман їх бачив, але не розумів чому кожен з них тут знаходиться і чому, що було очевидно, вони знаходяться тут разом. Звісно, там була й Агнєшка. Коли Барбара отямилася, перше чого вона захотіла - напитися, бо спека ж від пожежі була неймовірна. Вона потягнулася рукою до пляшки, що тримала в руках Агнєшка і навіть схопила її з іншого боку, але та не тільки не відпустила її, але й сказавши “вона не питна” викинула ту пляшку у кущі. Дехто думає, що Агнєшка таки любила сестру, і тому не змогла її отруїти; дехто - що вбити щойно врятовану людину набагато складніше, ніж просто вбити людину; ну, а дехто просто вважає, що в той момент навколо було дуже багато свідків, і саме це її зупинило. Хтось одразу запропонував іншу пляшку і на цей епізод не звернули особливої уваги, аж до того часу, поки не почалося слідство пов’язане зі смертю власника “Гумової качки”, батька Романа. Саме обставини його смерті, які поєдналися з масштабною пожежею Амазону, і привернули масову увагу преси.

Батько Романа помер ввечері того самого дня, коли вони зустрілися на пожежі, і на момент його смерті, Роман, який перебував в лікарні разом з Барбарою, навіть не підозрював, що той був його батьком. Першим припущенням лікарів був інфаркт, проте, розтин показав отруєння токсичною речовиною природного походження. Слідчі дії дуже скоро привели правоохоронців до матері Романа, яка була поруч з ним під час смерті. Вона не робила жодних спроб плутати слідство і одразу розповіла про події того вечора. Про те, що саме сталося після того, як всі роз’їхалися після пожежі. Вона з батьком Романа пішла вечеряти в кафе. Під час вечері, той постійно просив у неї вибачення, говорив, що їхня зустріч того дня була зовсім не випадковою, і що то сама доля знову звела їх разом. Розповідав, що завжди мав до Романа батьківські почуття, хоча й гадки не мав, що то його син. Що він, безперечно, жахливо помилився в молодості, але зараз немає на цьому світі нічого, чого б він хотів більше, ніж залишитися з нею до кінця життя. Після того вони поїхали до нього, і в них був секс. А ще після того вона дала йому склянку води, яку він випив і через п’ять хвилин помер.

На суді мати Романа стверджувала, що була готова до того, що він помре, проте не знала напевно чи це станеться. Звідки у неї взялася отрута? Усе виявилося просто: коли Агнєшка викинула пляшку з водою у кущі, жінка відчула що щось тут не так. Перед тим вона бачила як та дивиться на Романа, дізналася, що вона є сестрою Барбари. І картина ситуації склалася в її голові таким чином, що вона зрозуміла, - в пляшці може бути отрута. Вона знайшла її в кущах, і пізніше скористалася. У своїх свідченнях вона звертала увагу на те, що це була практично лотерея: тобто не було певності ні в тому, чи може вона пробачити йому зраду й втрату найкращих років життя, ні в тому, що в пляшці дійсно отрута. Але, якщо б доля схотіла, як він стверджував, щоб вони залишились разом, - з ним би нічого не сталося. Якщо ж ні, тоді всі його розповіді про долю - суцільні брехні, такі самі, як і раніше, і він мав за них врешті-решт поплатитися.

Такий от фінал “БарбаРоми”. Слід ще сказати, що суду не вдалося довести причетність Агнєшки, хоч і несвідому, до отруєння. Так само залишився непокараний її батько, незважаючи на те, що було встановлено, що він цікавився придбанням отрути павука каракурта. Хоча, якби навіть його провину було доведено, через свій вік та тяжкий стан здоров’я, його б навряд відправили до в’язниці.

...Представники київського банку також були присутні на пожежі, хоча й спостерігали за нею здаля. Вони відстежували весь розвиток подій і коли побачили як приїхала мати Романа, зрозуміли, що щось пішло не так, і що з отриманням обіцяної винагороди можуть виникнути певні проблеми. Хоча ще до цього вони дізналися про плани Романа, і зрозуміли, що в цьому випадку можна не поспішати - його нинішня популярність давала їм впевненість, що борг таки буде сплачено. Однак з порожніми руками вони вони все одно не поїхали: Костянтин, який одразу після пожежі справедливо очікував на свої п’ятнадцять хвилин слави, теж виявився людиною з переліку осіб, до яких банк мав певний інтерес. Тому зі славою не склалося: дивитися в камери, відповідати на питання журналістів - нічого цього не було. Польська поліція до цього часу розшукує його за підпал, хоча вже того самого дня він вже був в Україні, де його, до речі, теж більше ніхто не бачив.

Багато хто вважав, що після того що сталося, Роман не пробачить своєї матірі. Це не так, він любить її як і раніше і піклується про неї навіть під час її ув’язнення. Вона, в свою чергу, хоч і визнала свою провину, проте абсолютно не шкодує про те, що відбулося і ще сподівається знайти своє справжнє кохання. І її адвокат, на її ж таки думку, дуже на нього схожий.

Щодо Романа і Барбари, то ви і без мене знаєте, - в них все чудово.

Післямова.

Якщо ця історія знайшла відгук десь всередині вас, в коментарях під цим відео можна написати, що ви про неї думаєте.

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Який матрац обрати при болю в спині
Турбота про власне здоров’я завжди має бути в пріоритеті, особливо, якщо справа стосується стану спини. Для відновлення сил та здорового стану хребта й м’язів дуже важливо правильно відпочивати, користуючись усіма перевагами сучасних якісних матраців.
Читати більше
З чого почати навчання гри на гітарі
Вивчення нового музичного інструменту розширює кругозір та допомагає відкрити в собі нові таланти. Бажання освоїти гітару на початковому рівні легко реалізувати навіть при самостійній роботі, без звернення до викладачів. Розглянемо первинні етапи, що передують впевненому відтворенню кількох улюблених мелодій.
Читати більше