Автобіографічні оповідання та казки Михайла Коцюбинського

У письменника є ряд оповідань, яким, за свідченням дослідників його творчості, він не надавав особливого значення. Як на мене, це не вірна точка зору. Справа в тім, що ці оповідання носять автобіографічний характер. У них Михайло Коцюбинський зобразив близьких йому людей. Натуралізм оповіді, мабуть, не дозволив йому дати до друку ці творіння. Ще не знати, як би все це сприйняли ті, хто був йому дорогий.

Те саме можна сказати і про казки Михайла Коцюбинського. Він писав для своїх дітей, а тому, очевидно, не хотів, щоби щось виходило за межі сім’ї. Автобіографічні оповідання та казки були опубліковані вже після смерті письменника.

В оповіданні "21 грудня, на Введеніє" Михайло Коцюбинський колоритно описує тітку, яка прийшла погрітися до незнайомих людей. У неї нема свого житла. Свого часу вона втратила пам’ять, а тепер не знає, до кого пристати, щоб заробити собі на кусник хліба.

Брат письменника стверджує, що така історія мала місце, коли до них до хати прийшла подібна тітка. Михайло Коцюбинський у цьому оповіданні зобразив також маму Гликерію Максимівну, брата Леоніда та сестру Лідію. Їхніх імен він не називає, але з опису стає зрозуміло, що мова йде саме про них.

Як і в багатьох інших своїх оповіданнях, Михайло Коцюбинський вдається до дидактичного закінчення:

"Багато на світі таких бабів. Не красне їх життя змолоду й посередині, а під старість, тиняючись, то просячи милостині, гине під плотом. По великих городах ще є доми для притулку таких нещасливих. А у нас, по малих городах – їдна оглядність: голодна та холодна смерть під тином.

Варто б тому, хто хоче й може робити добро людям, звернути увагу й на цих нещасних, бо й то люде".

В оповіданні "Дядько та тітка" Михайло Коцюбинський виводить колоритні образи своїх родичів, побіжно згадує й самого себе – Мусю (так у родині називали письменника).

Дядько радіє життю в селі: "Я тобі кажу, що як я переїхав у село – от вже сім літ буде – та став ближче до природи, то зовсім іншим чоловіком зробився… Не таючись, скажу тобі: чорнильна душа була в мене. Опріч казенщини – там губернських та сенатських відомостей – і у руки нічого не хтілось узяти. А як візьмеш, було, книжку, то такою вона дивною здається… Читаєш, читаєш – двадцять разів перечитуєш, а все нічого не второпаєш, ніби не нашою мовою написана. А там простісінька річ по-простому й написана. Та й на мир Божий й на розпорядки не так я дивився. Де там! Яка-небудь "поліцейська власть" здавалась мені мало не святою. Справедливою, непорушимою… Що мало силу, те було в мене й праве. Дивуюся, єй-єй дивуюся, як я витримував. Та тепер що хоч мені давай – озолоти мене, то не хочу у місто… Он яка благодать наокруги, а то у куряву, у смород. Та вже ж, кажу, на селі лучче. Багато сонця, без міри чистого повітря, наокруги добро – й чоловік добрішає. Чи ж можна мати світлий погляд на життя, живучи в тіснім, смердючім місті, де високі будинки закривають від тебе і небо, і сонце, де замість праве живих рослин мертвий камінь навкруги оточає тебе…".

Між дядьком і тіткою склалися дружні й любовні стосунки.

"По дорозі до хати дядько зірвав кілька квіточок браток, балабану і заніс їх тітці.

– Оце тобі, Манюню, букетик, – подав він квітки тітці, якось мило, пестливо нагинаючись до неї. По тому, взявши її за бороду, поцілював у губи. Якось чудно дивитися на старих людей, котрі з коханням цюлюються, як ніби обвінчана учора пара".

Коцюбинський розповідає як він, Муся, до пізньої ночі розмовляє з дядьком на різні теми. "Історія, хазяйство, сильниця, зірниця, землепис, політична економія, зоологія – все те на кону. Зі всього знає дядько потроху, а цікавий на такі речі – страх! З того часу, як він перебрався до Зарванець, на село, почав потроху читати: і так уважно читає, що що де не вичитає, те пам’ятає і двічі, як корова жуйку, пережовує".

У коротеньких казках, написаних для своїх дітей, Михайло Коцюбинський переповідає народні історії. Ось два цапки, які зійшлися на вузенькій кладочці. Не вступають один одному дорогу і падають у річку й топляться. А ось дві кізочки зійшлися на вузенькій стежечці. Ніяк не пройти, бо з одного боку гора, а з іншого – глибокий рів. Тоді одна кізочка лягла, інша переступила через неї – так і розійшлись. А ось господиня Одарка, в якої десять робітників – пальці на її руках. Казка про Івасика та Тарасика. Івасик ловив рибку, а Тарасик хотів викрасти її з кошика. Проте натрапив на рака, який вхопив його за руку. А ось ще одна казочка. Данилко ловить рибу. Всі дивляться, як він це робить. А коли впіймав, усі радіють. "І чого ж зраділи? Нерозумний хлопчик замордував бідну рибку. Чого ж тут радіти?".

Дидактизм казочок очевидний. Письменник засуджує людські вади в характерах: нерозумну впертість, егоїзм, жорстокість, злодійкуватість, гоноровість. Натомість каже про добрі риси характеру: працьовитість, лагідність, взаємну поступливість і повагу.

Автобіографічні оповідання та казки Михайла Коцюбинського, яких він не хотів бачити надрукованими, дозволяють подивитися на письменника з іншого боку. Те, що йому було рідним, близьким, він не виносив на суд читачів. Воно б назавжди залишилося невідомим, якби не та обставина, що письменник уже сам собі не належить. І хоча, за великим рахунком, ці твори не можна віднести до вершин його літературної творчості, все ж і без них не зрозумієш уповні майстерність Михайла Коцюбинського.
 
Анатолій ВЛАСЮК
5 квітня 2017 року
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

8 занедбаних місць на планеті, від яких стає моторошно
У світі багато занедбаних місць, і кожне з них має свою історію. Якісь місця вселяють страх, якісь – почуття захоплення. У статті ми зібрали для вас наймоторошніші місця на Землі, від яких перехоплює подих.
Читати більше
Хто вона: Найкрасивіша українка діаспори
Цього року участь в конкурсі краси Мiss Ukrainian Canada-2018 взяли понад 100 конкурсанток з усієї Канади. Уродженка з міста Дрогобич Львівської області, Юлія Щербан стала володаркою розкішної корони з тризубом.
Читати більше
XVII СТ. : ПОЛОНІЗАЦІЯ, ВІДРОДЖЕННЯ, ПОЧАТОК РУСИФІКАЦІЇ
Особлива важливість цієї епохи для долі українства та його питомої мови не підлягає жодним сумнівам, хоча в різні її періоди в різних куточках української ойкумени відбувалися відмінні навзаєм, не раз "протилежні за знаком" процеси.
Читати більше