Я часто задумуюсь про смерть. Уявляю, відчуваю і спостерігаю... Але, фактично, я не стикалась з нею. І важко сказати чи це добре, чи погано. Зрозуміло, що важко приймати смерть близької людини. Хоча, чесно кажучи,
смерть взагалі важко сприймати.
Кожна людина має свої принципи та ідеї. Саме за ними люди і сходяться, товаришують і об'єднуються. А коли постають інтереси національні – об'єднується ціла країна.
Так, ми різні: за характером, ідеологією та національністю. Для когось
Революція Гідності – це невід'ємний етап життя, а для когось єдиний вихід – крики "Расєя". І здавалося б, якщо ж ми в демократичному суспільстві, то обидві думки мають право на існування?! Не все так просто...
Справа в тому, що ми відрізняємося і переконаннями. Хтось, свідомо беручи брудні гроші, йде на смерть, вірячи у свою непереможність. А інший, втрачаючи все що мав, усвідомлює, що йде гинути всього лиш за покликом душі. Це можна назвати патріотизмом, сміливістю чи навіть дурістю... Проте ці хлопці – безстрашні...
Безстрашні герої! Наші! Українські!
Об'єднюючись країною – все стає спільним: ідеї, земля, досягнення і біди. В нас є спільна душа, душа України, яка зараз переживає дійсно складні часи. Вона хворіє. В ній поселилась ВІЙНА. Не АТО, не сутички чи повстання, а справжня війна. А з нею і смерть. При чому не важливо з чийого боку. Смерть повсюди. Вона ж в душі...
Країна заливається кров'ю! І наші очі теж залиті. Ми сліпі! Ми не бачимо очевидного –
ми звикаємо до жорстокості, болі, ненависті та втрат. Ми хвилюємось за кожного військового, за кожного українця. Бо ми тепер разом. Ми країна! Ми – сім'я!.. І тепер, переживши стільки страждань і усвідомлюючи, що це ще не кінець... Я тепер знаю, що таке смерть. Вона дійсно поруч. Вона в нашій спільній душі.
В душі під назвою "Україна".
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
