Арсен Тарковський

Олександр, Арсеній, Андрій Тарковські – від діда до сина та онука інтелект передавався і зростав, кожний став явищем світової культури. А якби існувала Україна?! Якби ця династія її уславила!
  Арсен Тарковський народився 25 червня 1907 р. в Єлисаветграді на Херсонщині. Його батько Олександр Карлович (1863-1924), поміщик, шляхтич давнього українсько-польського роду, поет, перекладач. Старша сестра Олександра Карловича, Надія Тарковська, була першою дружиною Івана Тобілевича (Карпенка-Карого). Коли в один день померли батьки Надії та Олександра, чотирьох малолітніх сиріт Іван Карпович узяв на виховання, Сашкові тоді було 11; тому батько Арсена вважав себе родичем і вихованцем Івана Тобілевича. Мама Арсена, Марія Данилівна Рачковська, була домашньою вчителькою – красуня з твердим характером.

Закоханий Олександр Карлович сватався до неї 14 разів і отримував одкоша. Якось вони випадково зустрілися на весіллі, й Олександр зробив спробу номер 15. І знову "Ні!". Ах, так! Зараз він впаде на підлогу, буде кричати, бити ногами. Ну і що? Він так і зробив, після чого, нарешті, отримав згоду. У спогадах Арсеній Тарковський писав: "…Детей надо очень баловать. Я думаю, это главное. У детей должно быть золотое детство. У меня оно было… Может быть потому я так хорошо помню свое детство – ведь главное в мире это память добра. Меня очень любили…". Асик обожнював маму, її святе ім’я було у його першої жінки та першої дружини. Можливо, від цієї любові народилася вдача вічної геніальної дитини? Родичі інколи відзначали, що Асик молодший за сина Андрія.

Віршувати Асик почав "від горщика". Шестирічним заявив, що буде поетом. Любив Асик твори М. Лермонтова, ходив із батьком на виступ великого шанувальника Михайла Юрійовича – Костя Бальмонта. Чи міг він тоді подумати, що з Бальмонтом будуть мати одну кохану?

Здобував освіту Арсен Тарковський у приватній класичній гімназії Мелетія Крижанівського. Одночасно відвідував музичну школу Густава Нейгауза, батька відомого музиканта Генріха Нейгауза. 14-річного Арсена з друзями більшовики арештували за те, що підлітки опублікували в газеті акровірш про Леніна. "Злочинців" повезли до Миколаєва, Тарковському вдалася втеча з поїзда. Майже два роки він переховувався: блукав по Україні, Криму, був учнем шевця, працював у риболовецькій артілі.

Після повернення у Єлизаветграді на вул. Олександрівській 16-річний Арсен пізнав перше кохання. Це була Марія, дочка сусіда Густава Фальца (управителя маєтком барона Фальц-Фейна), солом’яна вдова білого офіцера, старша за Тарковського на 9 років. Їй він присвятив близько двадцяти віршів. Гарненька, розумна, освічена жінка прекрасно співала, грала на роялі Шопена, стала Прекрасною Дамою поета. Марія знала, що хворіє на туберкульоз, тому вони розлучилися. Кохана померла в Одесі. Після смерті батька 18-річний Арсен Тарковський залишив рідне місто, виїхав до Києва, Харкова, де учень Леся Курбаса, грав на сцені з Мар’яном Крушельницьким. Згодом Арсен подався до своєї тітки у Москву, але часто приїздив додому до матері.

У 1925-1929 рр. Тарковський у Москві опановував Вищі Літературні курси. Друкувався Арсен із 1926 року, його перший псевдонім Тарас Підкова. Розумний, талановитий, шляхетний красень Арсен подобався жінкам, охоче читав вірші, пускав бісики юнкам, але усі його дружини москвички, з одного кола інтересів, або однолітки, або старші за нього: Марія Вишнякова (1907 – 1979), Антоніна Бохонова (1905 – 1951), Тетяна Озерська (1907–1991).

На курсах Арсен познайомився з Марією Вишняковою, його гіпнотизувало ім’я і те, що дівчина писала вірші. Асикові так не вистачало жіночої руки в домі, добробуту, він навіть написав: "…если правду сказать, я по крови – домашний сверчок". У лютому 1928 р. вони одружилися, народили Андрія (1932—1986) й Марину (*1934) . "Домашній цвіркун" мріяв про смачну їжу, доглянутий дім, але дочка судді була "Толстим у спідниці". У спогадах про матір Андрій Тарковський писав: "А мама наша была нигилисткой, в быту: ей ничего не нужно было — даже занавесок на окнах. Она была вне быта. Она представляла особый тип женщин, сформировавшийся в 20-е годы, для которых самым важным была духовная жизнь, а всё остальное считалось мещанством". Побут не надихав поета: дві 10-метрові кімнатки; у прохідній – поет, який працював ночами, в іншій – двоє малят-писклят; швидка їжа – Марії вистачало чаю, хліба та цигарок.
  Последних листьев жар сплошным самосожженьем
Восходит на небо, и на пути твоем
Весь этот лес живет таким же раздраженьем,
Каким последний год и мы с тобой живем.
Все наше прошлое похоже на угрозу —
Смотри, сейчас вернусь, гляди, убью сейчас!
А небо ежится и держит клен, как розу, —
Пусть жжет еще сильней! — почти у самых глаз.

За совєтів найбільша проблема – не з ким жити, а де жити, стояти в черзі, кланятися профкому. Арсен до цього не опускався – він йшов у прийми, забуваючи мудрість "ой, приймаче, життя твоє собаче". У 1936 р. Тарковський познайомився з Антоніною Бохоновою, дружиною критика Володимира Треніна. Тоня була фотохудожницею, красива, мила, добра лялечка, старша на два роки.

Нас повело неведомо куда.
Пред нами расступались, как миражи,
Построенные чудом города,
Сама ложилась мята нам под ноги,
И птицам с нами было по дороге,
И рыбы подымались по реке,
И небо развернулось пред глазами…
Когда судьба по следу шла за нами,
Как сумасшедший с бритвою в руке

​

Вона любила Асика, старалася йому догодити: шила, в’язала. Жила вона з дочкою Оленою (Лялею) недалеко від Тарковських (хвилин 5-10 ходьби), у її домі поет міг працювати ночами, до них приходили милі серцю гості. Влітку 1937 р. Асик залишив свою родину і переїхав до Тоні, заборонив їй працювати – вона мала жити для сім’ї. Чисто, затишно, пахло пирогами, у домі жив пес, біла ангорська кішка зі своїм сином Муром. Асик зайнявся колекціонуванням книг, платівок, люльок.

Час від часу обожнювання переходило в напади ревнощів з боку чоловіка. Розлучення та новий шлюб оформив у 1940 р. З осені 1940 р. Арсена, як колись Костя Бальмонта, 48-річна Марина Цвєтаєва назвала на "ти" 33-річного Арсена (навіть власного чоловіка вона звала на "ви").
 
А. Тарковському 6 березня 1941р. Марина Цвєтаєва написала вірш:

… Никто: не брат, не сын, не муж,
Не друг — и всё же укоряю:
— Ты, стол накрывший на шесть душ,
Меня не посадивший с краю.

На смерть Цвєтаєвої Арсен Тарковський написав:

Зову — не отзывается, крепко спит Марина.
Елабуга, Елабуга, кладбищенская глина,
На гибельном ветру твоем я тоже стыну.
Еловая, проклятая, отдай Марину!

За часів німецько-радянської війни більше десяти разів Арсен Тарковський писав заяву з проханням взяти його в армію і щоразу одержував відмову. У жовтні загинув перший чоловік Тоні, що ускладнило відносини Лялі з Тарковським. У грудні 1941-го року його мобілізували добровольцем. Арсен працював в армійській газеті "Боевая тревога" Білоруського фронту.

13 листопада під час взяття висотки під м. Городок на Брянському фронті Тарковського поранило в ногу розривною кулею. І за системою "все вище та вище" ногу п’ять разів безуспішно ампутували, але почалася газова гангрена. Навіть важко уявити, скільки сил доклала тиха Тоня, щоб отримати перепустку до фронтової смуги, випросити військовий літак, привезти безнадійного хворого в Москву. Там, в Інституті хірургії, знаменитий професор Олександр Вишневський зробив Тарковському шосту реампутацію вище коліна – гангрену вдалось зупинити…

На людях Арсен лишався лицарем. Часто сміявся, любив гумор, не падав духом. Ніколи не просив підтримки, сам кидався на допомогу, хоч протез заподіював йому біль, натирав рану, він віддавав йому перевагу милицям. У душі 36-річний Арсен важко переживав свою одноногість, каліцтво його принижувало, він мріяв про ванну, а мусив користуватися тазиком. Він був вдячний за врятоване життя, але не міг залежати від дружини.

У будинку творчості в Передєлкіно Тарковський познайомився з Тетяною Озерською, дружиною журналіста Миколи Студенецького, яка мала сина Олексія (1940 р.). Перше, що впадало в око – порода жінки, її амбіційність, залізний характер; а краси у неї ніхто не бачив. Залізна леді до тонкощів зрозуміла характер Арсика і вміло ним керувала: буквально підкорила його, називаючи "геніальним поетом", часом він здавався безпомічним без Тані.

У 1947 р. Арсен пішов із родини до Тетяни Озерської, успішної перекладачки з англійської. Нарешті у Тарковського з’явилася можливість приймати знеболювальні ванни. Дещо шокують факти: Тоня згасала від раку мозку (саркома), у цей час (грудень 1950 р.) Тарковський оформив із нею розлучення. 26 січня 1951 р. зареєстрував шлюб із Т.Озерською. "Найбільше віршів я писав у 1952 році. Це був дуже важкий рік. Хворіла моя дружина, я за неї дуже боявся, нікого до неї не підпускав, доглядав сам… Я страшенно переживав, мало спав. Якось вона покликала мене, я побіг до неї і впав, знепритомнів…".

Вони добре заробляли, Таня сама багато робила і чоловіку не давала відпочивати. Хто пам’ятає "Аеропорт" Хейлі в "Иностранной литературе"? Це її переклад, найкращий того року. Він працював ночами, вона ж любила повалятися в ліжку, замовити обід у ресторані, перекусити у кав’ярні. "Я единственный в нашей семье, кто женат на гремучей змее", – дійшов висновку Тарковський.

Інколи Арсен дозволяв легкий флірт: 1946 р. подарував Тарковському теплу дружбу з Анною Ахматовою; на Вищих літературних курсах подружився з талановитою поетесою Марією Петрових. Імені останньої Музи Тарковський ніколи ніде не згадував, хоч тоді виїхав від Тані, але винаймати житло, створювати нову родину не зважився. "Домашній цвіркун" страждав: маючи квартиру на Садовій, свій будинок, вони з Тетяною жили в казених будинках творчості та ветеранів кіно.

А світ визнав геніальних Тарковських майже одночасно: батько у 55 років видав свій перший поетичний збірник, 29-річному Андрію Тарковському твір – "Іванове дитинство" приніс "Золотого лева" ХХІІІ Венеційського фестивалю, золотий приз в Акапулько, золото в Сан-Франциско; кінострічка "Андрій Рубльов" була визнана серед 10 найкращих фільмів в історії кіно.

Та після смерті сина Андрія в Парижі (1986) Арсен Тарковський зовсім занеміг. "…Я якось дуже постарів за останні роки. Мені здається, що я живу на світі тисячу років, я сам собі страшенно обрид… Мені важко з собою… з собою жити". Почала відмовляти пам’ять, але він терпів, щоб не турбувати дружину.
  У 1989 р. обірвалося життя талановитого поета.

Терзай меня – не изменюсь в лице
Жизнь хороша, особенно в конце
Хоть под дождём и без гроша в кармане
Хоть в Судный день с иголкою в гортани…


Фото-обкладинка: Литпричал