Феномен стиснутого часу.
Чому феномен, тому що, з певних причин з певних настроїв, комусь того забажалось чи захотітілось.
Стиснення як суто фізико-математична категорія /нехай пробачить мені Кант те зубожіння/ однак в метафізичному просторі та полі має двояке- троїсте значення, як і помножене значення єднання знайомих літер і сповосполук.
Дійсно, світ зійде з розуму. З позицій Стиснутості Часу /СЧ/ - це вже відбувається: маємо щастя-нещастя споглядання хто чим харчується та якою сукнею калібрує, де був, що їв, з ким спав - життя набрало максимальної наочності та лінійності. А потім ці збори ссавців із напіврозумними обляччями із проговоренням напіврозумних речей-подій під соусом плоскісного позитиву.
Юххху. Віват мнемонікам-зомбі й напівглистам-соціопатам та урбаністам.
У вас штучні зуби, й штучні зачіски, й штучна розмова, і їзда роверами штучна... тераріум законсервованого змертвілого моря-річки.
В тому морі неможливо потонути, завжди вспливлеш при нагоді та без зайвих нагод.
І татуаж. Розгалуження дивакуватого дивохитросплетіння - невже знаки стали символами, а цифри - числам?. А Піфагор був некромантиком. А хто заперечить?. Це ж прикольно.
Маніфестація людського абсурду є доволі активною - промайне, як білий дим чи сірий - хтось-десь знову зібрав зграю сіро-білих ворон для воркотіння й змін-перезмінювання: архітектори-деструктори та декоратори-сектанти: з якої кімнати вас усіх випхано як старі іграшки.
Це не так суттєво, як сама граціозність говоріння.
ОЙ, хтось комусь й комусь хтось.
Це вигадана кармічність Сторонніх вузлів? Ймовірно.
Все проговорити і віддати на розсуд нерозсудливого часу. Слова мають силу й сила від слів, як і холод від вітру.
Активність є простою розгубленістю, бо, дійсно, віднайшовши себе, ти тихенько пливлеш в напівспорохнявілій медитації із холодним часом.
Абсолютне щастя.
Це можливість чіткого розрізнення непотрібного.
Говорять люди, пишуть люди, думають люди, творять люди, ламають люди впевнено чи толерантно - суть одна й константа незмінно-змінна.
Все віддати, все розгалужити - кармічно просто спорожнити той грааль нудним проговоренням в невизначеному просторі невизначеного приміщення.
Зграя. Культурологічна. Страшна. Чавкання та скрежіт позитивістського ідеалізму непоєднаних речей.
А потім - знову, тільки-от зранку і в такий спосіб із таким напрямом.
Незнання не позбавляє відповідальності.
В мене чітка позиція щодо несприйняття урбаністичного мерехкотіння із колективним обговоренням.
Паркові ворони.
Самозакохані перевертні.
Все набагато складніше й цікавіше.
Камерність є абскуром пройдисвітів.
Таємниця сотворення ще не заперечена жодною спільнотою.
Кармічність феномену "напівглиста". Не можу точно пригадати автора, /Г. КНУТ здається/ - тільки поглинати й нічого не віддавати: інтелектуального соку замало й самого біозу.
Все потребує негайного заперечення, тому що поля речей руйнуються й руйнується навіть чавунна посуттєвість окремих феноменів.
За що???
Ось питання самого феномену стиснутого часу.
Завше тихе нехлюйство страшніше за галасливе вбивство - люди, коли ви вже станете щирими й почнете любити інших людей.
Паркові ворони із феноменологічно довгими дзьобами.
Мені особисто простіше, бо тії паралелі не перетнуться апріорі не завтра й не через вічність.
За що??.
І що робити?
Найголовніші питання Часу.
Нічого насправді непотрібно робити, хоча діалектичний дисонанс можна при бажанні заперечити не просто дедукцією; скоріше методою "іншої сторони" й заперечення заперечуваного.
Урбанізм - найгірша утопія.
На жаль
Читайте також:
Психоделія владарювання
Ціна досвіду
Спільнототатство
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
