Антропологічні типи українців

Чи зміг за сотні, а то й тисячі років наш етнос, змішуючи кров з іншими народами, зберегти свої корінні риси? Науковці, відповідаючи на це запитання, стверджують, що навіть у сучасних українців простежується дуже багато спільних рис у всіх антропологічних областях. Чого не скажеш, наприклад, про німців чи італійців, які є більш різнорідними. Тож який він, "типовий" українець? Високий, чи низький, світло- чи темноволосий, за якими рисами обличчя можна його впізнати?..
  Етнічна антропологія України в історіографічному плані починається ще з Геродота. Він дає перші цікаві етнографічні, а іноді й антропологічні описи древніх етносів нашої території. За Геродотом, елліни своєю зовнішністю, пігментацією шкіри зовсім не були подібні до аборигенів величезної лісової зони – світлооких блондинів, європеоїдів. Серед давніх слов’ян, північних іллірійців, кельтів і, очевидно, неврів переважали середньоєвроп. європеоїди.

Антрополог. матеріали та аналіз варіацій важливих для укр. регіону ознак дає підстави для виділення на етнічній території укр. народу 7 антропологічних типів. Дамо їх коротку характеристику, ареали та вірогідні корені походження і формування.

Поліський тип

Найхарактерніші його риси – дуже низьке і широке обличчя з таким же низьким лицьовим індексом (85,5), що не зафіксований, за літературними даними, в жодному ареалі Європи, та максимальним в Україні розвитком надбрів’я і масивною будовою чола. Зріст – середній. Пігментація очей дещо темніша, ніж загальноукраїнська, а волосся – світліша. Ряд ін. ознак — типово європеоїдні. У пізньому неоліті низькими і широкими обличчями характеризуються носії дніпро-донецької культури, які в останній період свого існування пересунулися в поліську зону, зокрема, правобережну.

Центральноукраїнський тип

Охоплює більшу частину України, приблизно 60% українців. Розміри голови і обличчя, індекс голови і лиця - середні. Третинний волосяний покрив, пігментація волосся і очей, висота перенісся і більшість ін. ознак також середні. Зріст високий при типово європеоїдних рисах обличчя. Характерно, що внаслідок пересувань і змішування: антропологічні риси більшості популяцій, навіть дуже віддалених, близькі або подібні.

Слов’янська основа типу – дещо модифікований дунайський тип, що включив поліський (палеоєвропейський) компонент, а також більш півд. (індоіранський, іллерофракійський і пізніший тюркський) елементи. Останній при порівняльному аналізі виділяється в окремих селах Полтавщини, а також Зах. України з визначеною історичною тюркською домішкою, але виступає нечітко – складка верхньої повіки і сплющення обличчя більші, ніж у центрально-українському типі в цілому.

Зіставлення матеріалів по Київщині XVI-XVIII ст. (Лаврська експедиція) свідчить про генетичний зв’язок з місцевим староукраїнським населенням як XII – першої пол. XIII ст., так і з сучасними українцями. Це свідчить про аборигенність українського населення Київщини, єдність його генетичних зв’язків, незважаючи на татаро-монгольську навалу.

Дунайський (нокірський) тип

Займає рівнинну Галичину із зах. Поділлям без крайніх північ р-нів Львівщини і Тернопільщини. Переважає і в українців Польщі – в Холмщині, Томашові. У бойків Борині наявний його більш світлопігментований варіант, суттєво поширений у поляків та північ. росіян. Він охоплює більше 10% українців.

Характеризується максимальним виявом комплексу європеоїдних ознак, довгим, відносно вузьким лицем з відносно довгим і вузьким носом. У галичан він чітко виступає (взагалі ж прямі спинки носа в українців завжди переважають – "ніс рішуче прямий", як писав Хв. Вовк). Дунайський тип входить як основа до складу ін. типів українців, а також білорусів, росіян, поляків (у цих народів переважає його валдайський варінт, що характеризується більш високим процентом світлооких і меншим – чорноволосих), словенців, деяких популяцій хорватів, а також австрійців, німців, литовців.
​

Нижньодніпровсько-прутський тип

Високорослий, відносно темнопігментований, зі зниженим індексом голови. Складається з двох варіантів – нижньодніпровського (у півд. р-нах Київської Русі) і припрутського – на Хотинщині і в північ. Молдові. Суттєва пігментація очей і волосся, значний розвиток волосяного покриву (особливо в с. Кам’яне Лебединського р-ну) свідчать про помітний індоіранський компонент, і навіть древньоіндійський, відомий в Україні також за лінгвістичними, археологічними і орнаметальними матеріалами (трипільський).

Індодніпровський палеоантрополог. тип характеризується довгоголовістю, деяким виступанням нижньої частини обличчя, а також надзвичайно специфічним поєднанням різко профільованого обличчя з низьким симотичним індексом носа.

Карпатський (карпато-альпійський) та динарський типи

Карпатський тип охоплює українців карпатської зони, не доходячи дещо до Верхнього Дністра, включає ряд західнобуковинських р-нів та Закарпаття, збігаючись (разом з українцями-динарцями) з ареалом культури підкарпатських курганів (III ст.- поч. VI ст. н. е.), носіями якої, очевидно, були карпи, котрі пов’язуються з франкійською куштановицькою культурою VI-III ст. до н. е. Гематологічні риси (особливо за зниженою резус-від’ємністю) характеризуються зв’язками з народами Балканського півострова, Кавказу, Північної Індії. 

Українці карпатського типу близькі до більшості хорватів, деяких популяцій сербів переважно з північ. Сербії, більшості популяцій Чехії і Словаччини, Південної і Центральної Угорщини.

У динарців-українців приблизно однакова кількість світло- і темнооких, чорноволосих – 70%, світловолосих – лише 2%. Цей тип тісно межує з карпатським, а іноді й має з ним ряд взаємних переходів, тому їх не завжди легко і потрібно розрізняти. Динарський тип більше характеризує чорногірців, греків, боснійців, більшість популяцій сербів, північ. румунів та південно-зах. словаків.

Верхньодніпровський тип

Зафіксований лише у Рипкінському р-ні Чернігівщини (десь 0,5 % всіх українців). Характеризується дуже світлою пігментацією (60%) очей. Показник голови – найнижчий в Україні – 80. Цей тип, що включив давній палеоєвроп. (але без помітних кроманьйонських рис), характерний для північ, і північно-схід. поляків, північ, білорусів, новгородців і поморів, "будаків" мордви-єрзі, західних комі, деяких естонських популяцій.

За матеріалами В. Дяченка Етнонаціональний розвиток України та С. Макарчук Етнічна історія України та spadok.org.ua
(via)