Ангел з трояндою

18 листопада 2016
Ганна Черкаська
Народився Михайло Щепкін 6 (17) листопада 1788 у с. Красному Курської губернії у сім’ї українця-кріпака, але поміщик-росіянин Г.С.Волькенштейн прізвища своїм людям давав російські. Семен Григорович, батько Михася, був людиною розумною, письменною, тому пан призначив його управителем маєтку. Мати, Марія Тимофіївна, рідко виходила з дому, займалася малими. Перші діти в родині померли немовлятами, тому батьки майже не дихали на сина: він і сестра Олександра вижили.
 
uahistory.com
 
З 4-річного віку дитинство Михайла Щепкіна минало на хуторі Проходи нинішнього Краснопільського району Сумської області. Їхня біленька хатинка стояла на горі серед вишняку. Тут родина Щепкіних жила близько 30-ти років. Сюди частенько приходив пограти віртуоз-скрипаль, тут вишивала та співала мати Михася. Коли йому було 5 років, батько віддав сина до школи, де навчав грамоти учитель Микита Михайлович – ключник хлібного складу в Проходах. За рік хлопець вивчив азбуку, часослов, псалтир.

У світ шестирічного Михася міцно увійшло слово "театр". Коли хлопчик їхав на навчання до міста Бєлгорода, разом із батьками вони зупинилися в селі Красне. Там вони побували на виставі домашнього спектаклю у графа Волькенштейна.

Освіту Щепкін здобув у повітовому училищі в Суджі, там Михайло вперше взяв участь у комедії О. П. Сумарокова "Вздорщица" і одразу же став "зіркою". Згодом його перевели на навчання до Курського губернського училища. Там він познайомився з поетом, автором "Душеньки" Іполітом Богдановичем, який запропонував Михайлові користуватися його бібліотекою. Михайло почав відвідувати міський театр братів Барсових і запалився мрією стати актором. Учнем Курського губернського училища Михайло проводив канікули у своїх рідних у Проходах. Під час літніх канікул хлопець виступав на сцені домашнього театру графа Волькенштейна.

Згодом 15-річний випускник повернувся до резиденції пана: був секретарем, офіціантом, малював для пані візерунки. Оскільки Михайло був душею всіх домашніх вистав, граф дозволяв кріпаку користуватися бібліотекою.

Нарешті 16-річний Михайло дебютував на сцені у трупі братів Барсових, правда, тут головну роль зіграв алкоголь. Який? Сталося так, що в театрі Барсових зривався бенефіс акторки Ликової з вини актора Ареп’єва, який мав грати роль почтаря Андрія. Ареп’єв не міг вийти з трактиру, бо пропив свій одяг, лишився в самій сорочці. Терміново потрібні були гроші: заплатити борг шинкареві та купити (викупити) одяг акторові. Звернулися до Щепкіна: він за три години вивчив роль, зіграв – і заридав від щастя. Щепкін виявився талановитим актором. Звісно, далеко не всі ролі та вистави були до душі, але професія подобалася, надавала бажання жити.

На Різдво разом із сестрою Олександрою гостювали у родичів: у Тур’ю; у рідної тітки Марії Григорівни Уколової, у місті Миропіллі. Одного разу вони поїхали до княгині Марфи Федорівни Салагової (Полозової) біля Краснопілля. Там жила Олена, подруга Олександри. Панночка у білій сукні з блакитним поясом, із трояндою у волоссі полонила душу Михайла. Ангел з трояндою йому посміхнувся. Тим янголом була юна турчаночка Оленка.

Під час Турецької війни у фортеці Анапа російські солдати серед мертвих тіл знайшли дівчинку років двох і захопили її з собою. Гарненька лялечка сподобалася князю Дмитру Орбеліані й він узяв її собі. Охрестив дитя, дав їй своє ім’я по батькові, от і вийшло: Олена Дмитрівна Дмитрієва. Жвава непосидюча хрещениця князя мандрувала разом із його родиною: Анапа-Моздок-Польща. Коли ж турчаночка набридла дружині Орбеліані, екзотичну іграшку взяв собі полковник Сумського гусарського полку, князь Салагов. Дівчинка-вихованка виконувала всю роботу по дому, прекрасно шила, вишивала золотом та сріблом.

Світлоокий, жвавий, веселий Михайло та чорнява палка Олена одразу закохалися. Та невдовзі Салагови віддали Олену в родину генерала-майора гвардійської дивізії і командира лейб-гвардії уланського полку А. С. Чаликова. Михайло Щепкін розшукав кохану: за два роки вони бачилися тільки чотири рази, розмовляли найчастіше очима. Ніколи волелюбна дівчина не думала, що зможе піти в рабство, стати товаром для пана, але пішла. У 1812 році Олена Дмитрієва стала дружиною провінційного кріпосного актора Михайла Щепкіна. Війна, гастролі, переїзди, а вона поряд із коханим чоловіком.

З 1816 р., поміщик дозволив Щепкіну працювати у Харківському вільному театрі Штейна та Калиновського, директором якого був Григорій Квітка-Основ'яненко. У трагедіях і драмах Михайлові діставалися ролі принців, графів. Квітка-Основ'яненко придивлявся до гри Михайла Семеновича і за лаштунками сказав те, що вирішило долю майбутнього коміка:

– Гей, брате Щепкін! Грай у комедіях: із твоїх фіжм проглядають мольєрівські Жокриси!

А 1817 р. в Проходах у Щепкіних знайшовся син Дмитро. Він гойдався під звуки колискової в дідовій колисці, підвішеній до сволока. У 1818 р. батьки Щепкіна переїхали до Полтави; Олена Дмитрівна відповідала за добробут родини, регулярно народжувала кришенят (шестеро!).

У 1818-21 рр. Щепкін був актором Полтавського театру під керівництвом І.Котляревського і отримував найвищу платню – 1500 руб. за рік (у Барсових мав 350 руб.) У 1819 тут вперше були поставлені "Наталка Полтавка" та "Москаль-чарівник" І. Котляревського. Тоді для М. Щепкіна автор створив образи виборного Макогоненка та Михайла Чупруна. Кажуть, гра Щепкіна була неперевершеною, одного Соленика можна було порівняти з М.С.

У 1821 році Григорій Квітка-Основ`яненко, Іван Котляревський, нащадок гетьмана Апостола – М.Муравйов-Апостол, князь М. Репнін вирішили викупити Михайла Семеновича його батьків, дружину й дітей з кріпацтва у графині Волькенштейн.

У Харкові провели бенефіс Щепкіна. Котляревський дозволив поставити "Наталку Полтавку", яку до того мав право ставити тільки полтавський театр. Гроші з цього бенефісу пішли на викуп Щепкіна з кріпацтва. Треба було 10 000 руб., зібрали 7207 руб. Історик Бантиш-Каменський переконав кн. Репніна виплатити решту.
 
Якось на гастролях у Петербурзі Олена Щепкіна вперше перелякалася. Вона взнала, що в Петербурзі родина турецького паші розшукує дочку, знайдену російськими солдатами в Анапі 1791-го року. Щепкіна не сумнівалася, що це по неї, але розлука з чоловіком неможлива… І вона не призналася, поїхала далі за чоловіком.
В. Тропинин. Портрет О.Д. Щепкіної. 1826 р.
Псковський державний історико-художній музей
uahistory.com
Художник Микола Неврєв Портрет М. С. Щепкіна, 1862
uahistory.com

У Москві зустрілися двоє талановитих українців із дуже схожими долями: художник Василь Тропінін та актор Михайло Щепкін. Обоє були кріпаками, за обох з кохання віддалися вільні жінки, у обох сини лишалися кріпаками. Розмовляли, співставляли, за цей час Тропінін намалював тонкий, душевний портрет пані Олени Щепкіної (Ангела з трояндою) та її чоловіка.

З часом Щепкін очолив власну російсько-українську трупу й гастролював з нею по всій Україні. Через два роки й сини стали вільними. Від 1824-го упродовж 40 років Михайло Семенович працював у Малому театрі Москви, без жодного запізнення, без пропуску жодної репетиції. Довго цей театр називали в Москві "домом Щепкіна". Крім драматичного, мав Михайло Щепкін і співацький хист – так він співав і у Великому театрі, в опері Керубіні "Водовіз". Найдобріший добряк купив будинок для родини (24 особи: дружина, діти, старі безпритульні актори).

Працюючи в Росії, актор не поривав творчих зв’язків з Україною і українським театром. Твори І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка Щепкін увів до репертуару російського театру і не розлучався з ролями у них до кінця своєї творчості. Навесні 1843 року Щепкін із театром був у Києві, де познайомився та подружився із Тарасом Шевченком (актор був на 26 років старшим). Поезії – "Заворожи мені, волхве" і "Чигрине, Чигрине" присвятив другові Тарас Григорович.
 
uahistory.com
 
Збереглося листування двох друзів. Писав Тарас до старшого друга тільки українською мовою. У 1857 р. хворий 70-літній Михайло Семенович Щепкін спеціально приїздив до Нижнього Новгорода, щоб зустріти Т. Шевченка, який повертався з заслання. На прохання Шевченка, Михайло Щепкін разом із нижньогородською театральною трупою організував виставу "Москаля-чарівника", де сам Щепкін, грав Чупруна, а роль Тетяни дісталася 17-річній Катерині Піуновій, в яку закохався тоді Шевченко, і яку після цього спектаклю називав "моя люба Тетяся".

Т. Шевченко подарував йому свій автопортрет і присвятив поему "Неофіти". Згодом Тарас Григорович приїздив до Москви, жив у Щепкіна. Знаменитий актор показував Шевченкові місто російських царів. 1861 року два велетні зустрічалися в Петербурзі.

Коли ж не стало 75-річної Олени Дмитрівни, Щепкін не зміг цього пережити. 23 серпня 1863 р. від застуди помер 75-літній актор Михайло Щепкін на руках у письменника (автора пісні "Повій, вітре, на Вкраїну!"), лікаря Степана Руданського; у Ялті на вул. Дражинського (біля порту). Тіло його було привезено до Москви і поховано на П’ятницькому цвинтарі.

Волелюбна натура щирого українця передалася його нащадкам – так онука великого актора, Миколу Щепкіна, було розстріляно більшовиками 15 вересня 1919-го року в підвалах Луб’янки.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

З любов'ю із Риму!
Сімнадцять українських сучасних митців приїхали до італійської столиці, щоб продемонструвати не лише своє бачення навколишнього світу, але й високий рівень українського сучасного мистецтва та конкурентоспроможність на світовому мистецькому поприщі!
Читати більше