Дядько Бориса Савенкова, який відбив наречену у Миколи Некрасова, тесть Максиміліана Волошина, генерал передвижників – український художник Микола Ярошенко.
7 липня 1898 р. о 9-ій ранку у власному будиночку «Біла Вілла» у Кисловодську помер від паралічу серця 52-річний художник М. Ярошенко.
Микола Ярошенко народився 13 грудня 1846 р. у Полтаві, у сім’ї високоосвіченого шляхтича, відставного генерал-майора, тому ще малим хлопчина мріяв стати не просто військовим, а генералом.
Мати – Міщенко Любов Василівна зі старого українського роду, дочка відставного поручика. Мав Микола двох братів (брат Василь – інженер-технолог, його дружина Єлизавета, дочка губернатора, перша жінка-юрист) і сестру Софію (мати революціонера-терориста Бориса Савінкова).
У дев’ять років Микола став кадетом Полтавського кадетського корпусу, де виховували дітей у дусі «православия, самодержавия и русской народности».
Хлопчик дуже любив малювати, на що звернув увагу викладач юного кадета І.Зайцев, і з яким Ярошенко дружив усе життя. Після Полтави у 1863 році Микола поступив до Павлівського військового училища, потім перевівся в Михайлівське артилерійське училище. У 24 роки поступив до Михайлівської артилерійської академії. Паралельно Ярошенко брав приватні уроки у відомого художника Андріана Волкова (сміявся: «від Зайцева до Волкова»), був частим гостем у салоні вчителя. Ярошенко відвідував вечірню школу Спілки заохочення художників, займаючись під керівництвом І.Крамського (до речі, так само українця з походження). Упродовж семи років був вільним слухачем Академії Мистецтв.
Військовий інженер Микола Олександрович закохався у Марію Невротіну – наречену поета Миколи Некрасова, привернув до себе її серце; дочекався 28 років (віку, коли офіцерам дозволялося брати шлюб) і одружився з коханою. Медовий місяць вони провели у Кисловодську.
А екс-наречений написав:
«Я не люблю иронии твоей.
Оставь ее отжившим и не жившим».
Після випуску упродовж 25 років працював у Петербурзькому Арсеналі (Патронному заводі), піднявшись до генерал-майора. Закоханий у свою військову професію, М. Ярошенко не залишав малювання: паралельно з військовим навчанням відвідував вечірні класи Академії мистецтв і рисувальної школи Товариства заохочення художників, приятелював із Г. М’ясоєдовим. У 1875 p. M. Ярошенко дебютував на IV-й пересувній виставці передвижників із картиною «Невський проспект вночі» (безлюдний проспект, дощова ніч і дві жінки, яких доля вигнала на панель, скоцюбилися на ґанку великого будинку). Картина загинула під час Другої світової війни. За цей твір Ярошенка 7 березня 1876 р. прийняли в члени Товариства пересувних художніх виставок і зразу ж обрали до правління.
Навчання та книги супроводжували Ярошенка. Він удосконалювався під час студійних подорожей до мистецьких центрів Західної Європи (1880 — 95), Палестини, Єгипту тощо. З 1887 p. після смерті І. Крамського М. Ярошенко став ідейним керівником Товариства. «Він був великим лібералом, інтелігентом-художником і військовим, генералом у відставці, – писав Я. Минченков, – Ярошенко був батечком у «передвижників», і його побоювалися».
М. Ярошенко жив із мотто «художник є служитель істини шляхом краси». Він писав лише те, що припадало до душі, що хвилювало, створив цілу галерею портретів визначних людей культури, які були цікавими в духовному відношенні; серед яких українізований француз М. Ґе, земляки-українці Г. Успенський, В. Короленко.
Прийомна дочка, онука померлої їх приятельки в Кисловодську М. Жердевої, Надя Волжинська зображена на картині «Дівчинка з лялькою».
М. Ярошенко написав картину «Терористка», прототипом була Віра Засулич, яка здійснила замах на петербурзького градоначальника Д.Ф.Трепова. За цю роботу художник отримав домашній арешт, картину арештували й не повернули власнику.
Ярошенко часто приїздив до України, зокрема, в останні роки життя — на Полтавщину й Чернігівщину. Написав твори на українські теми: «Дівчина з рогачем» (1864 р.), «Сліпі каліки під Києвом» (1879 р.), «Жебраки в Києво-Печерській лаврі» (1879—1880 pp.).
Охоче писав художник натюрморти («Букет польових квітів»), пейзажі («Крим. Судак. Бухта»).
Людина честі він ставився до служби з повною віддачею, не робив аби як. Щоб мати більше вільного часу для малярства, не раз зрікався всяких підвищень по службі, якщо вони ставали на перешкоді його заняттям художнім…
Туманний Петербург підірвав здоров’я генерал-майора, тому він пішов у відставку. Хворий на туберкульоз горла М. Ярошенко ще 1885 р. купив будиночок у Кисловодську, де й помер 7 липня 1898 р. від паралічу серця 52 років від роду.
Марія Павлівна пережила чоловіка на 17 років.
Своїх дітей Ярошенки не мали, виховували двох прийомних дочок: згадувану нами Надю та Машу Заболоцьку, яка стала другою дружиною Максиміліана Волошина.
Свою мистецьку спадщину Ярошенка заповів рідному містові. У 1917 p. Полтаві була передана мистецька колекція, до якої входило понад 100 картин і етюдів М. Ярошенка, 23 альбоми з його малюнками, а також чимало творів інших художників-передвижників. Ця колекція стала основою музейної збірки, на базі якої у квітні 1919 p. було відкрито Полтавський художній музей імені Миколи Ярошенка.
