Американські коледжі та університети: переоцінка дійсності

19 червня 2015
UAPOST.US
Американські коледжі та університети, які довго вважалися гордістю нації, потрапили у великі неприємності. Варто лиш згадати їхні ганебні практики - расові квоти і преференції в окремих установах (на Гарвард подали в суд організації американців азіатського походження), судові фарси, де судять студентів, обвинувачених у зґвалтуванні і зазіханнях сексуального характеру, без захисту їх інтересів або презумпції невинності, і кодекси висловлювань, через які кампуси в Америці стають не найбільш, а найменш вільними місцями США.
 
У наслідуванні цих практик зростаючі фаланги адміністраторів від вищої освіти повинні постійно брехати, стверджуючи, незважаючи на всі наявні докази, що вони не допускають расової дискримінації, віддані процедурі та підтримують свободу слова. Інтелектуальну корупцію, що з'явилася в результаті, добре зрозумів би Джордж Оруелл.

Таким чином, навіть найсильніші сторони амеиканських ВНЗ можуть перетворитися на їх слабкості. Іноді занадто добре - теж не дуже добре.

Американські коледжі, починаючи з 1636 року, коли був заснований Гарвард, за основу брали коледжі з повним пансіоном - Оксфорд і Кембридж. Ідея була в тому, щоби студенти, проживаючи в кампусах (часом неймовірно красивих) або поруч з ними, змогли вчитися у натхненних викладачів і спілкуватися з ними.

Американські університети, після відкриття університету Джона Хопкінса у 1876 році, були побудовані за німецькою моделлю. Студентів навчали вчені, в чиїх докторських були представлені оригінальні вчення, котрі розширювали межі знань.

Ця модель як і раніше добре працює в точних і природничих науках. Як нещодавно було відзначено в статті The Economist, з цих дисциплін американські університети є "золотим стандартом" світу. Але ситуація зовсім інша у галузі суспільних і гуманітарних наук. "У той час, як американська модель поширюється світом", - пише The Economist, - "вона відчуває труднощі вдома".

Давайте розглянемо модель коледжу з повним пансіоном Оксфорд/Кембридж. До кінця 60-х адміністратори коледжів виступали "як батьки", приймаючи на себе аналогічні зобов'язання. Жіночі та чоловічі гуртожитки були розділені, і за великим рахунком закриті для осіб протилежної статі; алкоголь і наркотики - обмежені; автомобілі часто заборонені.

Вважалося, що 18-21-річні студенти у всіх важливих аспектах є дітьми. 60-і все змінили. Загальні гуртожитки і туалети, непомірне вживання алкоголю, культура випадкових зв'язків.

Але зараз знову вважають, що з дорослими студентами потрібно панькатися, як з дітьми. Їм надають соціальних педагогів, котрі попереджають їх про так звану "можливу ​​негативну реакцію" на імовірно неприпустимі речі та проводять судові фарси, щоби регулювати кожну дрібницю в їх сексуальній поведінці.

У більшості коледжів та університетів за кордоном (зокрема, в комерційних і онлайнових) не використовується модель повного пансіону. Студенти живуть з батьками або орендують житло і - жах який! - їздять на навчання, як більшість дорослих на роботу.

Модель повного пансіону, з її роздутим штатом няньок/адміністраторів, стає надзвичайно дорогою і все більш непрацездатною. Давно пора сильно скоротити її розміри.

Модель університету теж дає метастази. Щороку з'являється величезна кількість докторських робіт із суспільних і гуманітарних наук, багато з яких, якщо не більшість, написані нечитабельною науковою мовою, і до того ж позбавлені наукової цінності. Більшу частину, ймовірно, прочитає лише жменька людей, і суспільство від цього нічого не втратить. Але деякі гідні роботи пройдуть непоміченими і недооціненими.

Надлишок докторів наук і все зростаюча армія адміністраторів породили тенденцію до зниження заробітної плати викладачів. Університети все частіше наймають докторів наук, мало їм платять і не дають гарантії зайнятості.

За останні півстоліття ми стали свідками істотного збільшення американців, що йдуть в коледж, і суттєвого збільшення для них державної допомоги. Вважається, якщо вища освіта підходить для деяких, значить, вона підходить для всіх. Але не всі підходять для коледжу: ми бачимо, як зростає кількість тих, хто вліз у борги, а потім кинув навчання.

А величезні гроші від держави, за великим рахунком, йдуть на все зростаючу частку адміністраторів. Хіба студенти сповна отримують за ті гроші, які вони взяли в борг, від легіонів радників, координаторів та організаторів? Чи їм було би корисніше витрачати гроші тільки на те, що їм насправді потрібно, як це відбувається в світі більшості дорослих?

Як переконливо написав на сайті instapundit.com Гленн Рейнольдс, міхур вищої освіти ось-ось лусне.
Коледжі закриваються; кількість заявок на вступи і програми випускників скорочується; на університети подають до суду, оскаржуючи вердикти їх судових фарсів.

Природно, адміністратори шукають, де отримати ще грошей. Але гроші, що закачуються в ці установи - швидше проблема, ніж її вирішення.

(via)
uapost.com


Якщо вас зацікавила ця стаття, вам також варто почитати:
Школа не готує до ЗНО
Чому наші діти не повинні вчитися на відмінно
Як врятувати дитину від школи
Як сучасна школа вбиває таланти дітей і створює тисячі невдах

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Життєвий сценарій в дії, або Що потрібно говорити сину, щоб він став Чоловіком
Що таке "життєвий сценарій" та який його основний механізм формування? Чи не применшуємо ми, батьки, нашу роль у майбутній батьківській позиції наших дітей, особливо, коли йдеться про виховання сина? І що потрібно "посилати" сину, щоб він виріс добрим чоловіком та гарним батьком?
Читати більше