Алкогольний етюд

Дивно, що у пабах Києва не заведено знайомитись. Люди частіше приходять сюди вже сформованою компанією, щоб ділитись алкогольним криком всевишньої мудрості будення. Їх розмови про ніщо заповнюють проміжки у музичному супроводі, келихи порожніють а усмішки ширшають. Ніхто тут не шукає нічого, кожен вже знайшов своє і обмиває дорогоцінну знахідку. Все звичне – пиво, інколи фігові сухарики по завищеному прайсу, посмішка, туалет, знов посмішка, музика заважає філософському сприйняттю дійсності, ще одне пиво і течія неприхованої відвертості. Німі екрани розповідають про спорт, а люди п’ють. Цигарка вже давно не тліє у цій попільничці, її забичковано та викинуто десь біля виходу до закладу одним із законів, які дедалі нещадніше останнім часом ґвалтують суспільство не турбуючись про його збудження. Ти палиш або ні. Можливо, палив колись і вже давно про це забув, але зараз тобі надто не вистачає тієї краплі нікотину в цій алкоголічній атмосфері.

Ти на барі, ведеш свою мовчазну бесіду із барменом, очікуєш. Ти вже звик до того, що «StudentCart» може розповісти про твою неголену макітру набагато більше, ніж ти сам. Навкруг традиційно розігруються ті самі ролі. За сусіднім столиком чиясь дружба стає міцнішою з кожним ударом келихів, дещо далі чоловік із втомленими очима та дорогим костюмом економить на повіях та переплачує за дорогий алкоголь. Чотири одружені жінки бальзаківського віку розраховуються за «мохіто» та регочуть над феміністичними тостами. Креативна пропаганда алкоголізму на стінах народжує в тобі митця після двох «темних» і ти розумієш, що справжня істина, як завжди, десь поруч – он за тими дубовими дверима, вона ледь проглядається крізь цигарковий дим. Лише тут ти назавжди пізнаєш, що той, хто вміє любити не може не вміти пити.

Через годину ти всміхнешся своєму відображенню в дзеркалі туалету і ще раз зауважиш, що у пабах Києва не заведено знайомитись.