Альтернативне літо

12 квітня 2018
Аліна

В житті з'явилась ціла прірва. Це було перше відчуття. Відсутність інтернету і ґаджетів на початку літа просто приголомшила. Скільки спланованих подій, скільки можливих фото і відео. Виявляється, зранку тиша аж дзвенить, ніколи раніше цього не помічала. Або тишу просто глушив шум вентилятора у ноуті. А зараз дзвенить. Дивлюся у вікно і в променях сонця бачу як танцюють пилинки. Може це їх танок відлунюється в повітрі ніжною мелодією. Щоб заповнити нову порожнечу, вирішила писати щоденник. Дивне ввідчуття - після написаного речення хочу натиснути Enter.

Сьогодні задумала приготувати справжній сніданок - адже часу вільного тепер море. Хочу зробити не канапки, а смачний салат із домашніми помідорами, які привезла минулого тижня бабуся. Треба, до речі, з'їздити до неї, давно просить мене допомогти перефарбувати їй вікно на кухні. Хочу, щоб вона навчила мене користуватись її старенькою швейною машиною та обов'язково напечемо пиріжків із вишнями, як в дитинстві. Шкода, не зможу зробити фото цього дійства. Але в пам'яті безмежна кількість гігабайтів, тож спогади залишаться неодмінно.

Так, що там додавати ще до тих помідорів? От був би інтернет, вже би глянула рецепт. Оо, сумую за @..., вона щодня постить свої кулінарні шедеври, дивишся на її фото і ніби вже поснідав. Але інтернету немає, тож будемо вигадувати. Кулінарія теж творчість, тому спробуємо поєднувати красиві кольори: до насиченого червого пасуватиме соковитий зелений, треба огірки і листя салату, трохи синьої цибулі для балансу і на завершення жовта гірчиця із зернами та жовто-зелена оливкова олія. Дрібка солі й можна їсти. Запах точно апетитний.

Творчість. А колись я любила малювати, все мріяла, що стану відомою і колись відкриється виставка з моїми роботами. Але ж немає часу взятись за пензлі, месенджери, лайки, комменти.. Поки всіх передивишся, всім відпишеш.. Все, сьогодні точно піду в творчу майстерню і куплю кілька нових пензлів та фарби. На сусідній вулиці є сквер з фонтаном, можна чудово зобразити перший день вільного літа! Так і назву - перший день свободи! Жодного дзенькання і клацання від смартфона не буде чути, тільки тиха мелодія пилинок, які повільно танцюють у променях сонця.

Цікаво, як там Христя? Не уявляю, як вона витримає без прямих включень на своєму youtube-каналі. Певно, теж записує думки, вона точно стане видатним режисером або сценаристом. Добре пам'ятаю, як ми залишались в школі після уроків, вона придумувала нам ролі й роздавала тексти. Мені, як найкращій подрузі, завжди випадало грати головні ролі. А от Антон майже ніколи не залишався з нами, хоча я сподівалась, що одного разу він зіграє головну роль поруч зі мною. Як давно я його не згадувала. Хтось зі спільних знайомих казав, що він поїхав вчитись в США. Треба глянути його сторінку в мережі. От бісова сила, мережа недоступна. Нічого, може колись ще гляну.

Яка дивна річ, без постійної зануреності у соціальні мережі й чужі життя, починаєш згадувати своє минуле, яке ніби і не таке давнє, але чомусь закинуте в темний, запорошений куток. У пам'яті виринають забуті звички, хоббі, мрії. А ще, звертаєш увагу, що реальних планів, не пов'язаних з ґаджетами та мережею, не так багато. Але ж у реальному житті набагато більше цікавого, адже воно моє, я створюю його настрій і наповненість подіями. Стільки місць, які я планую відвідати.. колись.. коли вимкну ноут і смартфон, коли відірву погляд від чужих подорожей і почну здійснювати свої.

Як зараз пам'ятаю нашу першу поїздку у Карпати. Велика компанія, плацкарт не спав усю ніч від нашого сміху. А Карпати були чудові, хоч і зустріли нас неочікуваним снігом у травні. А зараз з половиною тодішньої компанії навіть не спілкуюсь. У всіх швидкий темп життя, нема часу мріяти, згадувати, планувати, тільки невпинний перелік новин і картинок у стрічці твого аккаунту.

Сонце нещадно пекло, літо впевнено вступало в свої законні права. А в моїй голові розпечений асфальт під колесами військової техніки на День Незалежності змінювався на снігову завірюху, що збивала нас з ніг дорогою до Тані, яка запросила до себе зустрічати Новий рік. Одна картинка за іншою. Цей мережевий колапс змусив згадати важливі й не дуже події, знайомих і не дуже людей. Він ненароком привів мене до самої себе. Змусив прислухатись не тільки до своїх спогадів, але й до нинішніх думок.

І все ж таки за одну мить важко перебудувати своє життя. Думка, що хтось все таки зламав цю завісу і пробив шлях до виходу в он-лайн не давала мені спокою. Якщо так, то всі вже обмінюються враженнями, жартують з цього приводу, лайкають нові фото, а я? Тобто ціле життя зараз десь вирує без мене. Але чи то життя чи лише його імітація? Гостренькі комменти, фото виключно з ідеальною посмішкою - це радше макет того, ким ми хочемо бути, аніж є насправді. Ніхто не хоче виставити на загал світлини, наприклад, з процесом фарбування волосся. Бо це означало б визнати свою недосконалість. А ми всі боїмося осуду і кепкування. Боїмося, що під фото хтось замість захвату напише жарт. Але чим є ця "недосконалість" наспраді? Можливо, це не вади, а просто особливості, які є у кожного. Які й роблять з нас усіх особистостей, а не стадо клонів. Навіщо прагнути запхати себе в якісь рамки, якщо їх не ти встановлював?!

Час летів непомітно, в голові виринали картинки зі спогадами в міксі з думками про сучасне і життєвими запитаннями. А навколо тільки тихий дзвін пилинок, до якого гармонійно додався монотонний шелест олівця по паперу. Мій щоденник заповнювався набагато швидше, ніж я уявляла.

Первинне відчуття безмежної прірви поступово заповнилося солодкуватим очікуванням цілого життя попереду, доступного прямо зараз, варто тільки вийти на вулицю і зробити перший крок. В реальному житті, а не на екрані. На сьогодні, щоденнику, я прощаюсь з тобою. Я йду купувати фарби і квиток до бабусі, малювати пейзажі й слухати власні думки. А ще обов'язково зайду в наше кафе, я впевнена, Христя і Таня теж прийдуть і будуть чекати на мене. Без домовленостей, без дзвінків і повідомлень. І ми обов'язково придумаємо, як весело і цікаво проведемо це літо.

Адже головне, щоби було з ким поділитися враженнями. А як саме ділитися, чи комментом під фото у соціальних мережах, чи паперовим листом в конверті з маркою, не має жодного значення. Головне - щоби були люди, яким не байдуже твоє життя. Які цікавляться і твоїми посмішками, і твоїми слозами. Тож, любий щоденничку, я пішлі жити прямо зараз. І не ображайся, якщо наступний запис тут я зроблю в останній день літа, він же - перший день відновлення мережі. Адже її все одно нам повернуть, без неї тепер ніяк. Проте далі я буду нею користуватись зовсім інакше..

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

XXVIII Міжнародна виставка рукоділля та хобі HANDMADE-Expo
З 26 по 29 вересня1 2018 року запрошуємо на Міжнародну оптово-роздрібну виставку рукоділля та хобі HANDMADE-Expo, яка відбудеться на території виставкового центру МВЦ (м. Лівобережна, Броварський проспект, 15).
Читати більше